“Анастасійці” – російська секта в Україні

З усіх найбільш впливових сект сучасності, що діють на території країни-агресора, пустити настільки потужне й розгалужене коріння на чужих землях вдалося лише двом. Одна з них – «Звенящие кедры России»ЗКР»), вони ж – рух «Анастасія» або культ Анастасії.

 

В Україні сьогодні нараховується понад два десятки осередків російської секти, – будемо називати речі своїми іменами, хоча послідовники культу воліють описувати свої резервації красивими евфемізмами «родові маєтки» чи «екопоселення».

 

На території тимчасово окупованого Кримського півострова таких осередків 5, у різних областях материкової частини України – не менше 15. Це дані з популярного серед наших громадян російського сайту «Звенящие кедры» (того самого, де Автономна Республіка Крим віднесена до складу РФ). Але не факт, що інформація там оновлюється своєчасно, оскільки на інших ресурсах можна знайти відомості про інші, новоутворені «екопоселення», яких значно більше.

 

 

Зокрема, на території АРК діють поселення з назвами «Радужное», «Солнечное», «Лучистое», «Светлое» та «Краснолесье».

 

У Київській, Черкаській, Одеській, Чернігівській, Сумській, Житомирській, Харківській, Запорізькій областях осередки «ЗКР» діють під виглядом поселень з назвами «Дивославне», «Кінські простори», «Лада», «Родники» («Джерела»), «Буда», «Зустріч», «Радісне», «Долина Джерел», «Журавлі», «Весела Слобідка», «Ємєльянівка», «Райська долина» тощо. Початком розгортання цього руху можна назвати 2009 рік, потім рух дедалі більше активізувався, і просто зараз триває створення нових «екопоселень».

 

Поки ми байкотуємо російські товари, вимагаємо припинення діяльності російських підприємств і банків, підтримуємо введення візового режиму з Росією, виявляємо і критикуємо проросійські ЗМІ тощо, у нас чудово й вільно почуваються російські сектанти. Хто звертає увагу на те, що коїться подалі від великих міст? А майже ніхто – там роби, що заманеться.

 

Землю вони захопили сотнями гектарів і тепер, як і в Росії, завели знайому пісню: «вимагаємо закон про родові маєтки!», – це при тому, що наше земельне законодавство і так дає право громадянам одержувати землю для заняття індивідуальною сільськогосподарською діяльністю, однак їм кортить звести своє сектантство у ранг закону.

 

До речі, у Росії на початок 2017 р. нараховувалося 250 сектантських резервацій у різних регіонах, і, за даними головного ідеолога руху, щорічно їх кількість зростає приблизно на 50.

 

Тут треба коротко розповісти про те, звідки це до нас прийшло. Підґрунтям для виникнення нового культу стало звичайне художнє оповідання, перша частина якого вийшла 1996 р., а потім дістала продовження у наступних книгах із серії «Звенящие кедры России».

 

Багатьом з вас ця книга неодмінно траплялася, адже в Україні подібною макулатурою досі завалено всі книжкові ринки, крамниці та навіть газетні кіоски.

«Существую для тех, для кого я существую», – впізнали, так?

 

Її автор – Пузаков Володимир Миколайович, народився в Україні 1950 р., у селі Кузничи Городнянського району Чернігівської області.

 

Потім переїхав до Росії, та, відповідно, давно є громадянином країни-окупанта. Мегре – прізвище його колишньої дружини, що він взяв собі під час укладання шлюбу, а потім, після розлучення – залишив (вірогідно, як більш благозвучне й таке, що легше запам’ятовується своєю незвичністю).

 

Від 1974 р. Пузаков (Мегре) мешкав у Новосибірську, де працював пересічним фотографом.

 

Те, що написано у біографії Пузакова (Мегре) на його сайті та інших сектантських ресурсах, є надто прикрашеним, а місцями – і відвертою брехнею. На початку 1990-х Пузаков був підприємцем, і протягом 1994-95 рр. організував дві торгові експедиції на теплоходах по річці Обі, де реалізовував спиртні напої та деякі недорогі товари народного вжитку у населених пунктах за маршрутом Новосибірськ – Салєхард. Дійсно, а що іще потрібно тим мешканцям? Була б оковита і щось закусити…

 

Однак у будь-якому бізнесі, що пов’язаний із торгівлею, нерідко трапляється так, що обрана справа не приносить очікуваного прибутку та не виправдовує вкладених коштів. Так, Пузаков змушений був позичати гроші, а коли експедиція себе не виправдала, борги все одно треба було якимось чином повертати. Зрештою, Пузакову довелося витратити всі свої кошти й закласти все майно, але це мало допомогло, та і кредитори не давали забути про себе. Тоді Пузаков вирішив узяти невеличкий тайм-аут: трохи поправити своє здоров’я та відлежатися у новосибірській лікарні. Тоді й було створено  перший плід неабиякого амбітного графоманства – книжку «Анастасія».

 

Як підприємець зі стажем, Пузаков був чудово обізнаний з того, що перед випуском будь-якого товару на ринок необхідно спочатку протестувати попит на нього. Тож, перша частина з назвою «Анастасія» стала «пробною кулею», що він «закотив» у народ. «Закотив» і одразу збагнув: попит є.

 

Навіть складно сказати, чого в тій «книжці» більше – фантастичних вигадок чи суперечностей? Чим безглуздіша брехня, тим скоріше їй повірять, – мабуть, цим гебельсівським принципом керувався автор.

 

Оповідка ведеться від першої особи – нібито, автор прямував з  експедицією на теплоході до Крайньої Півночі, і там під час зупинки поблизу одного з населених пунктів у тайзі зустрів двох древніх старців, які розповіли йому про дивовижний дзвенячий кедр 35-метрової висоти. Щоправда, чим і як він дзвенить, так і не зрозуміло. Отже, старці запропонували мандрівникові безкоштовно забрати той кедр, адже він наділений силою лікувати від усіх хвороб і дарувати довголіття. З нього треба робити амулети і на мотузці вішати на шию, час від часу терти пальцями, й тоді буде вам щастя.

 

Повернувшись після експедиції, головний герой часто згадував про той кедр, який його зацікавив, та вирішив повторити подорож і знайти його. Зібрався, поїхав. У тому ж місці зустрів молоду жінку, що представилася правнучкою тих старців – вона зголосилася відвести його до місця призначення й показати кедр. Пішли вони шукати кедр. Пішки пішли. І під час походу нібито стало виявлятися, що ця відлюдниця з тайги на ім’я Анастасія наділена надздібностями – яснобачення, телепортація, решта.

 

Дорогою головний герой веде з нею розмови на різні теми, вона дає поради або «філософствує», а той розвісив вуха і слухає. Наприклад, Анастасія розповідає, як спілкувалася з іншопланетянами та допомагала їм ремонтувати літаючу тарілку: буцімто якось прямо на галявині серед тайги приземлилася літаюча тарілка, що трохи вийшла з ладу, і вона пожаліла іншопланетян, увійшла з ними в контакт і допомогла усунути неполадку.

 

Або у главі, що називається «Букашечки» Анастасія говорить, що не можна забороняти комахам кусати нас: мовляв, якщо вас кусають мурахі, комарі, мошка, мухи, оводи тощо, то се означає, що пори шкіри забилися, а комахи роблять добру справу та їх відкривають.

За такою логікою, якщо вас чи вашу дитину вкусив кліщ, скорпіон або тарантул, то тут треба радіти – він «прочистив пори», а те, що він міг заразити енцефалітом, хворобою Лайма та іншими інфекціями, що можуть призвести до інвалідності чи смерті – взагалі до уваги не береться.

 

Тобто, описана героїня, що живе далеко від цивілізації, ніколи та ніде не вчилася, все знає краще за інших, і читачі повинні сприймати її слова як істину в останній інстанції. Особливо дотепно виглядає її пропозиція щодо поводження з ядерними відходами, описана в одній з наступних частин: мовляв, централізовані сховища є неефективними, тому для того, щоб урятувати світ, «кожен житель країни повинен взяти собі невеличку ампулу з ядерними відходами і закопати її на своєму городі». А для того, щоб ця ампула не зашкодила природі, «закопувати треба на глибину 9 метрів». Цікаво, чи уявляє взагалі вуйко, який це накарябав, як виглядає сховище відпрацьованого ядерного палива? Як можна тепловиділяючу збірку, наприклад, поділити на такі шматочки, щоб умістилися «в невеличку ампулу»? Чим, пилкою пиляти?

 

Ще радить вона таке: «відмовлятися від цивілізації», бо наш світ – «технократичний», – неправильний, небезпечний, тому треба залишати міста й переселятися поближче до природи.

 

 

Найбільш підходяще та екологічно чисте помешкання для людини – це землянка, або хата «з натуральних матеріалів», а щоб «технократичний світ» не утримував її від прагнення до «світлого майбутнього», треба позбутися всього, що з ним пов’язує (продати, віддати, залишити) – квартири, будинки, роботу, близьких (якщо вони не згодні з таким рішенням), тобто «з легкістю попрощатися зі старим життям» і скоріше прямувати назустріч новому, щасливому, сповненому райської любові.

 

На новому місці треба вирощувати кедри, будувати «простір любові», харчуватися виключно рослинною їжею (іншими словами, стати веганами) і не турбуватися про пошук «хлібу насущного» – білки з пташками принесуть поїсти, природа зцілить від усіх недугів, а гроші стануть просто непотрібними.

 

Далі вона детально рекомендує, як організовувати нове життя, як виховувати і навчати дітей (школи – зло, вся система освіти і грамотності взагалі неправильна).

 

 

Кожному мешканцеві (кожній родині) треба роздати по 1 гектару землі, щоб вони там будували свій «родовий маєток»; всю промисловість, фабрики, заводи і транспорт треба зупинити, бо в них більше не буде потреби – як і потреби в армії. Кордони та уряди більше не існуватимуть, народ буде лише один, релігії всі об’єднаються в одну й так далі.

 

Автор ставить свою головну героїню в один ряд з месіями і пророками різних релігій: в одному з діалогів із нею він нібито зазначив, що «були в історії такі, як Ісус, Будда, Моххамед…», на що Анастасія йому відповідає: «Це ти моїх старших братів імена назвав…».

 

Далі описує автор, що ночували вони дорогою у барлозі, разом з ведмедицею. Там він з Анастасією переспав, вона одразу завагітніла, а згодом народила хлопчика, якому дала ім’я Володимир. По-батькові – Володимирович, відповідно. У недалекому майбутньому Володимиру Володимировичу, як випливає з цієї та наступних книг, відведено місію стати новим втіленням Спасителя, змінити сучасний світ і врятувати людство від усіх глобальних катастроф.

 

Якщо переказувати зміст зовсім коротко, то всі книги буквально пронизані однією ідеєю: ви всі дурні, все робите неправильно, а я одна така розумна і мені з ведмежого барлогу ліпше видно, як вам жити і що робити.

 

Але багато хто з читачів забуває (чи просто не бажають знати), що Анастасія – вигаданий образ. Та й сам автор забуває, що наприкінці 1999 р. в поданому ним до суду позові про порушення своїх авторських прав заявляв, що «Анастасія» – самостійний художній образ, який має емоційно-алегоричний сенс». Однак дотепер на своїх читацьких конференціях і зустрічах з послідовниками він продовжує вперто наполягати на тому, що Анастасія справді існує, «але її не можна показувати, інакше вона одразу загине».

 

На запитання особливо фанатичних віруючих в Анастасію, котрі цікавляться, як там у неї справи і де зараз Анастасія, Пузаков-Мегре цілком серйозно відповідає: «она сєйчас в пространствє»:

 

Культ Анастасії та діяльність секти «Звенящие кедры России» являє собою типовий новотвір, який належить до езотеричного руху «Нью Ейдж».

 

Підбиваючи підсумки, варто зупинитися на основних характеристиках структури з назвою «Звенящие кедры России». Застосовувати для її опису термін «секта», як вбачається, буде не надто правильно, адже тоді розуміння сутності буде неповним, фрагментарним. «Звенящие кедры России» – це не тільки неокульт (секта), а й, передусім, організація.

 

Яка ж це організація?

  1. Російська. Організація проникла в Україну з країни-агресора та протягом кількох років діє під прикриттям «екопоселень» і сповідування «життя в гармонії з природою». В тому нема нічого дивного, адже ззовні ідея має бути цілком нейтральною й такою, аби вона не викликала ні в кого заперечень. Хіба хтось стане проти захисту довкілля, здорового способу життя, любові до природи?

 

Однак суть навіть не в тому. Що за люди повірили маревним ідеям Пузакова та подалися на порожні землі створювати «рай на землі» та жити «за вченням Анастасії?».

 

 

А такі люди (серед них і розумні, й такі, що мають вищу освіту, чи навіть і не одну), що найбільше піддалися навіюванням, тобто вже проявили себе як та слухняна масовка, що буде виконувати будь-які вказівки, навіть найбезглуздіші та протизаконні, якщо їх здобрити подачею «так каже Анастасія».

 

Як приклад, сам Пузаков вже випробовував чарівну силу масовки: 2006 р. він звернувся до своїх послідовників з проханням підтримати на виборах правлячу партію «Единая Россия», і підтримка була одноголосною.

 

Однак навіщо підтримувати чужу партію, коли можна створити свою?

 

І цю свою амбітну мрію Пузаков-Мегре теж втілив у життя.

 

Нещодавно у РФ з’явилася нова політична організація – «Родная партия», у якої навіть логотип такий само, як у «ЗКР», а її програма є нічим іншим, як намаганням узаконити сектантські резервації та надалі реалізовувати плани із захоплення влади.

 

 

Для нас, можливо, в тому не було б нічого страшного (розвалять Росію – так розвалять), якби осередки цієї організації, що вже за статусом є не стільки громадською, скільки політичною не мали такої широкої підтримки в Україні.

 

Не виключено, що й на нашій політичній арені найближчим часом  може виникнути подібна партія, адже для цього вже «зорано» електоральне поле. В такому разі від земель сільськогосподарського призначення та від промисловості не залишиться взагалі нічого (і те – в ліпшому випадку, бо в РФ «Родная партия» недвозначно наголошує на «єдності слов’янських народів» і скасуванні кордонів).

 

  1. Комерційна – до її складу входять компанія «Звенящие Кедры», ТОВ «Мегре» та фонд «Анастасія». Перегляньте розцінки на продукцію (олія кедрова за 660 руб. за 100 г, різний непотріб на кшталт подушки з плівки ядра кедрового горіха за 1 950 руб., кулони-оберіги – маленькі кедрові кружалики за ціною золота тощо), і все стане зрозумілим.

 

За всією «екопродукцією» приховано рабську працю та експлуатацію довірливих мешканців «родових маєтків», які живуть в ізоляції та не мають інших джерел заробітку, а також  позбавлені можливості вибору роду занять і праці.

 

Кінцевий вигодонабувач від цього «екосвята» – Володимир Пузаков (Мегре), який зараз живе у чотириповерховому особняку (а не в «екопоселенні», як його послідовники), та завдяки створеному ним неокульту став доларовим мільйонером. На незручні запитання з цього приводу Пузаков відповідає, що особняк – то геть не будинок, а «музей подарунків Анастасії», а сам він у ньому скромно виконує функцію сторожа та живе в сарайчику.

 

 

  1. Тоталітарна. Коли йдеться про тоталітарну державу, або тоталітарну організацію, це завжди означає, що має місце встановлення повного контролю над поведінкою та свідомістю людей, всі сторони життя яких детально регламентовано. Інформація, що її одержують мешканці резервацій, також часто-густо обмежується через відсутність комунікацій і зв’язку, а тому вони сприймають лише те, що подає один тільки ідеолог, або що написано в книжках про Анастасію.

 

Крім перерахованих, ознаками тоталітарної організації у «ЗКР» є введення в оману нових учасників і громадськості загалом щодо ідеї та мети діяльності (замість обіцяного «життя в гармонії з природою» люди приречені на ізольоване існування у резерваціях), переконання у наближенні «кінця світу» (він вбачається в урбанізації, де основне зло – «технократія»), наявність власної ідеологічної літератури (серія книг, про які йшлося вище), наявність ідеолога (Пузаков-Мегре) та месії (вигаданий художній образ Анастасії) тощо.

Ірина Кременовська

 

Читайте також:

Екопоселення. Секти псевдоекологічної спрямованості

Шахрайські схеми та оброблення свідомості в екопоселеннях

One comment on ““Анастасійці” – російська секта в Україні
  1. юморист сказав:

    Звенящие кеды России”=новий бренд взуття зроблений виключно для адептів “Звенящих кедров России”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *