Атестація знань щодо володіння державною мовою для державних службовців

 Реальний вихід з мовної проблеми, чи лише папірець?


З 01-го травня цього року набирає чинності п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про державну службу” (№ 889-VIII). Вищезгадана стаття містить вимоги до переліку документів, які необхідно надати громадянам для участі у конкурсі на заміщення посад державної служби, де одним з обов’язкових документів буде посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою.

Ось вже цієї середи наш Уряд розробив відповідну програму, за якою кандидати на посади зобов’язані будуть складати письмовий та усний тести, за результатами яких комісіями-четвірками і будуть видані відповідні атестати на володіння державною мовою, що є безстроковими. Цей захід є наслідком та відображенням мовної реформи, яка зараз активно триває та спрямована на відродження української мови як державної та прищеплення любові до неї. Хай вже не любові, а хоча б – зацікавленості та бажання нею користуватися.

Скажу відверто, що порівняно з іншими європейськими країнами, наша держава, у питані популяризації та розвитку державної мови, а також використання її як мови офіційного спілкування посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування, під час виконання посадових обов’язків, виглядає не надто добре. На жаль, так вже склалося, що державні службовці чомусь соромляться її використовувати або взагалі не бажають цього робити, та їм “тепліше” російська. Доволі частими випадками наразі є вживання російської мови під час спілкування з посадовими особами в державних установах. Я особисто неоднаразово бачив випадки, коли службовець вітається та розпочинає розмову російською, відповіді на запитання, що задаються українською, службовець відповідає лише російською, ігноруючи українську, чим і порушує вимоги ст. 2 Закону.

Чомусь вимога щодо володіння державною мовою під час здійснення службовцем повноважень у нас обмежується лише документообігом. Виходить справжній анекдот: письмове слово службовець розуміє українською і ним володіє, а ось з усним, під час спілкування з україномовними громадянами, стається якась біда й виглядає це так, наче мова солов’їна йому ріже язика та викликає оніміння його мозку.

Звісно, питання володіння та використання державними службовцями державної мови, під час здійснення своїх повноважень є доволі значущим і актуальним завданням, та й запропоновані Урядом кроки направлені на розв’язання цієї проблеми, але чи не станеться так, що отриманий за результатами мовного конкурсу атестат лишиться лише папірцем? Адже наразі відсутні жодні гарантії, що з отриманням цього атестату на володіння державною мовою, всі без виключення посадові особи заговорять українською. Я особисто маю у цьому сумнів та й впевнений, друзі, що серед вас у цьому питанні знайдуться мої однодумці.

На мою думку, запровадження атестації кандидатів на володіння державною мовою є прогресивним заходом. Так, мовний конкурс допустить до державної служби громадян України, які володіють державною мовою та їх знання будуть відповідним чином оцінені. Але потім, під час виконання відповідних повноважень, чи не станеться так, що цей посадовець і надалі буде використовувати російську мову, як мову офіційного спілкування та нехтувати державною через те, що йому так зручно?

Це питання не слід залишати на розсуд часу, й тому керівництву нашої держави власними прикладами слід активно сприяти розвиткові, популяризації державної мови та культури в Україні, адже саме такими діями Україна зможе реалізувати свій конституційний обов’язок, зазначений в ч. 2 ст. 10 Конституції України та, як наслідок, це позитивно вплине на подальшу демократичну розбудову України як правової держави й буде хорошим сигналом для Європи у питанні захисту прав громадян.

Андрій Овчаров

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *