Весна над Південним Бугом

Національний природний парк “Бузький Гард” – це казково красиве місце у Миколаївській області, на річці Південний Буг.

Майже два десятиліття триває боротьба громадськості та пам’яткоохоронних органів за збереження низки пам’яток, які в сукупності визначають історико-культурну цінність пам’ятки культурної спадщини “Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорізького”.

Інформація про унікальний природний ланшафт нинішнього НПП була відома далеко за межами України ще у 1920 роках. 1929 року в журналі «Краеведение» (Ленінград) було опубліковано Перелік ділянок і окремих об’єктів природи, що потребують охорони, що містився на той час у картотеці Комісії з охорони природи, пам’яток мистецтва, побуту і старовини при Ленінградській групі Центрального Бюра Краєзнавства. Для друку витяг по всіх одиницях тодішнього СРСР піготував А. П. Васильківський. Інформація про урочище також була включена до статті в переліку 250 найважливіших об’єктів природи, що потребують заповідання в СРСР.

Скеля (камінь) – Голова.

НПП «Бузький Гард» створено Указом Президента України від 30.04.2009 № 279/2009. Відповідно до Указу Президента розроблено і затверджено наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища від 19.06.2009 Положення про НПП «Бузький Гард». Серед інших, значних зусиль щодо створення Національного природного парку доклав відомий український природоохоронець Сергій Таращук.

Територія НПП частково збігається з РЛП «Гранітно-степове Побужжя», проте на сьогодні це дві різні природоохоронні одиниці (установи), у кожної з яких є свої задачі, підпорядкування і управління. РЛП підпорядкований облраді і має офіс у Первомайську, НПП підпорядкований Мінприроди і має офіс у Мигії.

Найвища висота на території Національного природного парку — 120 м над рівнем моря біля села Мигія Первомайського району в урочищі «Літній хутір». Найвища висота 17 м — урочище Гард з правого берега річки Південний Буг в околицях села Богданівка.

Загальна площа території парку становить 6138,13 га, в тому числі 2650,85 га земель, що надаються парку у постійне користування, і 3487,28 га земель, що включаються до його складу без вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів.

Національний природний парк «Бузький Гард» розташований на південно-західному схилі найбільшої геоструктурної області України — Українського кристалічного щита, що складений товщею тріщинуватих скельних порід нижнього протерозою, продуктами їх вивітрювання, яка вкрита осадовими утвореннями різного ступеня обводненості.

В мене сердце починає битись іншим тактом, коли я чую шум Романського порога і починаю спускатися по старій, мощеній пращурами дорозі в каньйон – напевне, від терпкого запаху чебрецю…

Пороги, що до нашого часу збереглися на Південному Бузі, мають місцеву назву брояки.

З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов’язана велика кількість запорізько-гайдамацьких легенд і переказів, які зберігають пам’ять про козацьку старовину та бувальщини.

Романський поріг навесні.

Про минуле говорять їхні назви: Запорізька брояка, острів козака Мамая, скелі Турецький стіл і Пугач, Гайдамацька балка та інші.

У межах парку чітко виділяється плато з пологими схилами.

Саме в цьому місці був центр Бугогардівської паланки війська Запорізького часів Нової Січі (1734—1775 рр.).

Плато розсічене долинами річок Південний Буг, Мигійський Ташлик, Корабельна, Мертвовод, Арбузинка та Бакшала на окремі ділянки, що у свою чергу розчленовані мережею балок та ярів, найбільш крупні з яких впадають безпосередньо у долину річки Південний Буг.

Таких балок на лівобережжі річки нараховується 13, а на правобережжі — 16.

Тут можна знайти більше тисячі видів рослин.

Сесія Миколаївської облради 16 квітня 2010 р. звернулася до Президента України з проханням ліквідувати національний парк «Бузький гард» і «Білобережжя Святослава».

Незважаючи на перемогу в суді, існує небезпека, що «Енергоатом» затопить 27 га території парку водою Олександрівського водосховища.

Таємниці Бузьких скель.

Слово “Романський” присутнє на всіх топонімах у данній місцевості, та відображено ще на карті Боплана 1648р., вказує на те, що переправу колись охороняла римська залога, під час протекторату над Ольвією 2-4 ст.н.є. Зараз це дещо пафосно звучить: римляни ті, звичайні наші молдовани, але звістно служили імперії, певне дорогу до переправи на правому березі, коло млина побудували вони.

Дорога у казку – це біля хутора Львів, 20 км. від БОГЕСу.

Квіти зачаровують своєю красою.

Клімат у цій місцині характерний для степової зони: жарке літо, малосніжна зима, недостатнє і нестійке зволоження.

Хутір, одних із перших колонізаторів в долині Бугу, раніше мав дивну російську назву – Кинь Грусть, – певне, самотньо було їм у Дикому Полі.

Краса красою, але – рибу вицідили, воду розібрали, потруїли, Буг всихає. Чорніє перлина від відсутності людскої совісті.

Орда прийшла 1236—1242р.р., а в 1489 р датуються вже перші відомості про Січ. Тобто за 240-250р.р., не до всіх назв річок приліпились татарські назви. Наприклад, Бог татари називали – Ак-су (біла вода) через його білі буруни на порогах, але ця назва за річкою не закріпилася. Ліва притока Таш-лик (кам’яне дно), закріпилася, і тих ташликів, і чорний і сухий, і мигійськи, і великий. Татарська складова в топонімах періоду Орди, безумовно, є, і переіначувати цього не потрібно, така наша історія.

На р.Південний Буг в Миколаївській області з висоти скель такий вигляд.

Тема для туризму в Миколаївській та Кропивницькій областях – гранітне плоскогір’я на межі областей, локалізоване як легендарний пуп землі скіфської по Геродоту, з під якого б’є джерело – Ексампей.

Тут нема доріг – дикий оазис серед цивілізації.

Можна було б знімати тут фільми про гайдамаків та запорожців – це була їхня земля. Але наразі нічого не знімали, а даремно.

Скелі ясним весняним днем.

За часів запорожців і гайдамаків про ці місця багадо легенд ходить.

Степові первоцвіти.

Найбільш важливим та відомим у свій час був замок, що знаходився далі на південь біля уст’я Чичаклеї. В джерелах він зустрічається то під назвою Чичаклея, то під ім’ям Балаклея.

Василь Селявін

фото автора 

Читайте також:

Кам’яний Шанець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *