Мовна політика і суспільство

Експертна оцінка відомого українського науковця-філолога, знавця української мови, автора відомих наукових видань словників української мови Тараса Берези.

 

 

Відсутність національної єдності (зокрема і мовної) – давній клопіт України. Цим недугом повсякчас вміло користають п’ята колона та зовнішні вороги. 26 років без гуманітарної політики, стратегічної візії, а тому у мовній царині «маємо те, що маємо». Знедавна популістські настрої полонили свідомість мас у багатьох країнах світу. Згадаймо лише торішній Брексіт та його сумнозвісні наслідки. Наші географічні сусіди – не виняток. Українське прикордоння особливо вразливе до сепаратизму по обидва боки.

 

Для політиків (особливо популістів) мовне питання завжди залишалось розмінною монетою, тож і не дивно, що і сьогодні у світлі прийняття нового закону «Про освіту» розгорілися неабиякі пристрасті. Нерішучість владної верхівки (а відтак влади на місцях) за роки незалежності призвели до ефекту мовної вседозволеності, звівши велич української мови нанівець, суто до комунікативної функції. Мова українських вулиць звелася на дешевий «україно-російсько-англійський» покруч, бо ж усім відомо що «И так паймут». На центральних каналах популярні конкурси, політичні та спортивні програми обов’язково за участі двох-трьох російськомовних ведучих.

 

Воно й не дивно, що відсутність мовної політики, а відтак нездатність плекати мовний патріотизм, породили такі згубні наслідки. Зокрема без чіткої розвиткової мовної стратегії,  залишаємось об’єктом у великих геостратегічних іграх потужніших гравців. «Я єстем поляк» – внутрішня ознака мовної єдності, ідентичності та патріотизму у Польщі. «Де російська мова, там і захист російських інтересів» – агресивна зовнішня стратегія Росії, спрямована на віднову імперії, проте стратегія. Обов’язкове вивчення двохсот народних пісень випускником середньої школи в Японії – наочний приклад патріотичного виховання. Шість мовних законів у Франції – ознака стратегічної мовної політики.

 

А у нас? Щойно «мова про мову», суспільство розколюється. Надлишок «мовної демократії» та нездатність відстояти своє перед міжнародними структурами вже призвів до «славнозвісного» закону КаКа у 2012 році. Ми тоді також з усіма радились, бавлячись у демократію, допоки п’ята колона не провела у парламенті злочинного закону. Відтак і війна, окупація насамперед тих територій України, де найбільша частка російськомовного населення.

 

Сепаратистські настрої, зокрема на мовному підґрунті, не вщухнуть допоки офіційний Київ не проявить політичної волі щодо мовного питання. Норма про обов’язковість вивчення української мови у середній школі повинна стати першою ластівкою, що принесе нам справжню мовну весну, попри усю критику наших внутрішніх та зовнішніх недругів.

 

Тарас Береза

Залишити відповідь