Перелік і зв’язок засад виконавчого провадження у світлі нового Закону України “Про виконавче провадження”

З набуттям чинності Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII від 02.06.2016 р. (далі — Закон), виконавче провадження в Україні отримало, порівняно з попереднім законом, більш чіткий перелік головних засад, на яких ґрунтується цей інститут. На мою думку, то є дуже добре.

Перелік засад виконавчого провадження закріплено в ст. 2 Закону, та до них віднесено такі:

  1. верховенство права;
  2. обов’язковість виконання рішень;
  3. законність;
  4. диспозитивність;
  5. справедливість, неупередженість і об’єктивність;
  6. гласність і відкритість виконавчого провадження;
  7. розумність строків виконавчого провадження;
  8. співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
  9. забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних чи приватних виконавців.

Хочу звернути Вашу увагу на те, що у вищевказаній статті, засади подані не зовсім хаотично, а навпаки — упорядковано, взаємопов’язано та відповідально. Якщо уважно придивитися, то вони у нормі права наче нагадують сходинки зверху донизу. Кожна сходинка (засада) займає своє відповідальне місце у цій будові та несе ввірений їй певний обсяг важливих і унікальних функцій і задач. Навіть намагання розхитати цю конструкцію та пошкодити одну з них може вивести з ладу та пошкодити будові всієї конструкції, що є неприпустимим, адже може стати загрозою в існуванні всього інституту.

Для того щоб дійсно зрозуміти взаємопов’язаність засад і, водночас, їхню міць і слабкість, нам потрібно поглянути на них під іншим кутом та прослідкувати зв’язки між ними. Давайте з вами зараз це і зробимо.

Верховенство права (правова доктрина, згідно з якою ніхто не може бути вище закону, усі рівні перед законом, і ніхто не може бути покараний державою інакше як за порушення закону і в установленому законом порядку). Ця засада є першою та головною, адже вона походить від норм міжнародного права й визначає спрямованість існування наступних за нею засад. Гадаю, ви теж погодитеся з тим, що без існування засади “верховенства права” не зовсім було б доречно розглядати наступну – обов’язковість виконання рішень та інші.

Обов’язковість виконання рішень (стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Рішення суду відповідно до процесуального законодавства є обов’язковим уже з моменту його винесення і проголошення. Але з моменту набрання ним законної сили воно стає загальнообов’язковим, тобто обов’язковим не тільки для суду та для інших учасників цивільної справи, а й для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, і підлягає виконанню на всій території України). Засада чітко підпорядкована засаді “верховенства права” та є основою для наступної засади — законності.

Законність (принцип реальної дії права в державі, за якого державні органи, посадові особи та громадяни суворо дотримуються правових норм і, в першу чергу, законів). Ця засада є ключовою в питанні визначення дотримання порядку та здійснення певних процесуальних процедур учасниками під час здійснення виконавчого провадження. Вона підпорядкована вищевказаним засадам та визначає порядок реалізації наступних, що йдуть за нею нижче.

Диспозитивність (важливий принцип цивільного права та процесу, згідно з яким особи мають право самостійно розпоряджатися своїми правами і засобами їх захисту. У світлі Закону, ця засада реалізується у таких проявах:

  • по-перше, стягувач має право на власний розсуд приймати рішення щодо подальшої долі матеріалізації своїх захищених прав і звертатися чи ні до виконавців за примусовим виконанням, наприклад судового рішення, де він був стороною провадження;
  • по-друге, стягувач на власний розсуд обирає виконавця виконавчого провадження: чи то буде орган державної виконавчої служби чи конкретний приватний виконавець.

Хочу звернути вашу увагу на те, що це право стягувач може використовувати постійно під час виконання рішення суду.

Справедливості, неупередженості та об’єктивності (професійні етичні принципи, які визначають як загальну спрямованість правосуддя, так і дії осіб, зайнятих у його відправленні. Мають важливе виховне та регулятивне значення, а також сприяють формуванню професійного світогляду юриста).

Гласність і відкритість виконавчого провадження (закріплена в статті засада гласності й відкритості виконавчого провадження ґрунтується на конституційному положенні, що визначене як основна засада судочинства).

Розумності строків виконавчого провадження (на відміну від попередньої редакції Закону, яким було передбачено строки здійснення виконавчого провадження, за яких державний виконавець по рішеннях суду немайнового характеру повинен провести виконавчі дії у двомісячний термін, а по інших виконавчих документах – протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. На теперішній час такі строки не передбачено. Натомість виконавче провадження здійснюється з дотриманням розумності строків, а за окремими виконавчими діями передбачено конкретні строки прийняття рішень самими виконавцями, що, на мою думку, буде позитивно сприяти виконанню рішення.

Співмірністі заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (втілення цього принципу завадить випадкам зловживання «нечистим на руку» виконавцям та іншим зацікавленим особам використовувати виконавче провадження як інструмент для отримання майже задарма нерухомого і рухомого майна).

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Окрім того, з метою захисту прав сторін виконавчого провадження в статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» окремо передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право подати скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову в здійсненні вказаних дій). Остання, але не менш важлива порівняно з іншими засада, що дозволяє сторонам виконавчого провадження ефективно захистити порушені права та повернути виконавчий процес у правильну правову течію.

Як бачимо, перераховані засади доволі чітко та в певному порядку, поступово одна за одною визначають спрямованість самого інституту виконання судових рішень і рішень інших органів та осіб, показують його обсяг функцій та підкреслюють його задачі та мету. На мою думку, закріплення законодавцем таких засад у Законі та відображення їх на його початку є доволі вдалим рішенням, адже всі наступні норми повністю відповідають їм. Навіть скажу більше: реалізоване законодавцем намагання зробити інститут виконавчого провадження більш демократичним, через закріплення основних засад, позитивно впливає на процес української євроінтеграції, що не може не радувати.

Андрій Овчаров

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *