Свято-Хресто-Воздвиженський храм (Сєвєродонецьк)

У місті Сєвєродонецьку, де раніше (до певного часу) не було подібних культових будівель, цей храм став першою типовою церковною спорудою. До нього тут було тільки пристосоване під церкву приміщення, де 19 січня 1996 р. було вперше відслужено службу.

 

 

Лісова дача, – так частіше називають це дивовижно красиве місце, де зараз розташований справжній музей під відкритим небом і храмовий комплекс.

 

 

Історія його створення розпочалася 1998 р., коли 28-го липня (день вшанування пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира) було закладено камінь у фундамент Свято-Хресто-Воздвиженського храму.

 

 

Вже за два роки – 3 листопада 2000 р. храм було освячено архієпископом Іоанікієм.

 

 

В кожному куточку подвір’я відчувається дбайливий догляд і любов, з якою це все створювалося. Але всі ми знаємо, що будь-які великі добрі справи розпочинаються з чиєїсь ідеї, а потім потребують докладання сил і натхнення. Ніщо не робиться само собою. Один з таких людей, завдяки кому мрію було втілено в життя – це Отець Георгій (протоієрей Георгій Дубовик), нині – настоятель Свято-Хресто-Воздвиженського храму.

 

Музей-ризниця.

 

 

Алея біля храму.

 

 

Багато різних експонатів, які можна побачити на території, збирали практично по всій Україні – як і цю статуетку білого янгола.

 

 

Дерев’яна будівля, привезена із села – увічнений зразок старої архітектури.

 

 

Грот Різдва Христова було споруджено на честь 2000-річчя Різдва Христова.

 

 

Альтанка сімейного благополуччя – найпопулярніше місце під час весільного святкування. За нею – будівля недільної школи з бібліотекою.

 

 

Оскільки на території храму часто бувають різні представники влади та бізнесових кіл, Отець Георгій часто жартував, що в цьому пруду живуть піраньї: “опусти у воду руку – якщо не грішен, залишишся цілим”. Але опускати руку ніхто не ризикував. Втім, протоієрей і досі планує се зробити. Зараз, на жаль, здоров’я не дозволяє йому повною мірою брати участь у всіх заходах, але будемо вірити у краще та побажаємо йому одужати й набратися сил.

 

 

Піраній тут нема, але на пруду живуть гуси. Будиночки і драбини – для них.

 

 

А ще тут залишають свої замки молодята, що приходять вінчатися.

 

 

Гуси ж зайняті своїми справами.

 

 

І навіть у сердечку із замків – гусак.

 

 

Старовинну хату спеціально привезли з одного з довколишніх сіл.

 

 

Отже, від 1998-го, протягом десяти років буквально на порожному місці наполегливою працею Отця Георгія та його прихожан було створено храмовий комплекс, який став справжньою перлиною Луганщини.

 

 

Поява такого дивовижно красивого куточка стала можливою завдяки широкій географії паломництв Отця Георгія по святих місцях, частим зустрічам з архіпастирями, участі у загальноцерковних і суспільно-політичних заходах .

 

 

Альтанка, навколо якої також розставляють столи і лавки – тут проводяться трапези та доброчинні обіди.

 

 

Дерев’яні санчата.

 

 

Старовинна прялка.

 

 

Каплиця на честь перенесення мощей Святителя Миколая, Мир-Лікійського чудотворця.

 

 

На честь невинно вбитих у роки переслідувань споруджено склеп. Там покоїяться залишки протоієрея Григорія з отроками Василем, Іоаном, Матфеєм, Назарієм, Микитою та Миколою, яких було вбито 14 квітня 1918 р.

 

 

Коли за часів більшовистської окупації всюди руйнували церкви, люди як могли рятували та ховали церковні дзвони та святині. Так і цей дзвін (на світлині праворуч) – селянам довелося зарити його у землю, а тільки потім його відкопали та передали для храму.

 

 

Сам двін, якому зараз понад 200 років, було відлито 1812 р. у м. Ростові-на-Дону.

 

 

Камінь, привезений з Канни Галілейської.

 

 

На території храму кожна споруда – витвір мистецтва.

 

 

За цими воротами розташовано також і місця деяких поховань. Вони були зачинені, але коли ми попросили служницю, що працювала на території, дозволити нам пройти і навідати могилу дуже дорогої людини, вона нас впустила. Прямо за територією храму знаходиться Сєвєродонецький приладобудівний завод (СПЗ), і його директор Підвезько Олександр Васильович, що дуже любив це місце, тепер тут і похований – навпроти заводу.

 

 

Храм на честь ікони Божої Матері “Прикликання загиблих”.

 

 

Водосвятна каплиця на честь ікони Божої Матері “Живоносне джерело”.

 

 

Каплиця на честь Святителя Миколая.

 

 

Каплиця пам’яті жертв голодомору.

 

Ірина Кременовська

фото автора

Залишити відповідь