Складний шлях із секти на волю

Із сектами я вперше впритул зіткнулася у студентські роки. Пам’ятаєте лихі 90-ті роки? Під розгул криміналітету й повсюдне закриття підприємств масово з’являються різноманітні пророки, астрологи, цілителі, «контактери з космосом» і перші секти пострадянського простору. Все навколо обклеєно плакатами «Білого братерства», з яких громадянка Марина Цвігун сповіщає про настання скорого кінця світу. Виходять у світ маревні ідеї авторів, про яких до цього геть нічого й не було відомо – про карму та вигнання бісів, про ворожіння та зцілення від хвороб.

 

 

Ця історія – про зламану долю та непомірно високу ціну, що довелося заплатити за волю і можливість вирватися із секти.

 

Саме тоді ми ціною неймовірних зусиль рятували з «Білого братерства» маму подруги.

 

Раніше пані Валентина (ім’я змінено) жила звичним життям і не виявляла жодного прагнення долучатися до якоїсь езотерики. Це була завзята, енергійна, працьовита жінка з лідерськими якостями. Якби ви її побачили після того, як вона потрапила до «Білого братерства», то ні за що не повірили б, що це одна й та саме людина. Але про все – по порядку.

 

У Валентини все розпочалося з бажання позбутися нікотинової залежності. Тут одна з її подруг, яка на той час працювала лікарем-гінекологом, почала відвідувати зібрання, на яких цю проблему нібито допомагають усунути. Спочатку вона ходила на загальні, потім – на менш масові та індивідуальні заняття, після чого відбулося диво: у лікарки раптово, стрімко зникло бажання палити, натомість одночасно з’явилася відраза до тютюнового диму. Ясна річ, вона похвалилася своїми успіхами у розмові з Валентиною та запросила її на ознайомчу зустріч.

 

Валентина почала систематично відвідувати зібрання. Все далі відбувалося за знайомим сценарієм, зокрема їй довелося купувати і розповсюджувати друковану продукцію тощо.

 

Вона не хотіла нічого поганого – навпаки, була впевнена, що робить добру справу, коли запрошувала на ці зібрання всіх друзів і знайомих, своїх доньок, а також і нас – їхніх подруг.

 

Побувала і я на цих ознайомчих вербуваннях…

 

Можливо, мені тоді просто пощастило не впасти у цей вир, і це завдяки тому, що у мене була хороша подруга – 80-річна викладачка психології мого університету. У той період я сама на аматорському рівні цікавилася психологією – передусім, особливостями людської психіки, сприйняття інформації, індивідуальними особливостями пам’яті…

 

А можливо, що я не потрапила до секти й тому, що не викликала матеріальної зацікавленості з боку «великих гуру» – кому потрібна бідна студентка з неповної сім’ї, що мешкає в гуртожитку?

 

Пані Валентина ж мала чотирикімнатну квартиру на Поліссі, що залишилася їй від колишнього чоловіка (це була сім’я військових пенсіонерів зі збереженими зв’язками, а її чоловік Анатолій (ім’я змінено) був полковником у відставці).

 

Невдовзі ці «зібрання вузького кола» перекочували до квартири Валентини. На перший погляд, усе на тих зібраннях було цілком безпечним: пози йоги, фізичні вправи, наспівування індуїстських мантр у суміші з християнськими молитвами.

 

Занепокоєння у доньок викликало те, що мама почала віддавати гроші, і не просто якісь незначні суми, а «левову частку» сімейного бюджету нібито «на розвиток» організації, та у домівці порядки почали встановлювати сторонні люди.

 

 

Ми звернулися по допомогу до нашої викладачки психології.  Розмови з Валентиною, а так само – умовляння, переконання ніякісінького результату не давали, крім агресії в нашу адресу.

 

Викликали з Полісся Анатолія, він приїхав і розігнав ці збіговиська. Однак тоді Валентина почала обманювати: вона почала красти з дому гроші та все одно ходити на зібрання та «індивідуальні заняття». Тоді ми намагалися не залишати її одну, щоб бути поруч по черзі.

 

Ми викинули з квартири всі портрети «Марії Деві Христос» та «пророків». На смітник також полетіли плакати, брошури, пахощі та різна атрибутика культу.

 

Однак нам необхідно було й відвідувати заняття в університеті, а ще ми, будучи студентками, працювали.

 

І одного разу сталося так, що доньки впіймали маму на виході з квартири з пакетом документів на житло, гараж і автівку.

 

Звернення до правоохоронних органів нічого не дало – там просто розвели руками. Тому ми вирішили діяти за допомогою інших – агресивних і радикальних методів.

 

Анатолій домовився у відділі обласної психіатричної лікарні про поміщення дружини до стаціонару і визнання її недієздатною. Це було те саме відділення психічної реабілітації, в якому за радянських часів лікувалися партійні працівники.

 

Ми знайшли можливості та контакти так званих «братків», оплатили їм  силові «послуги» щодо відбивання бажання в очільників філії секти. Поки Валентина перебувала у стаціонарі, сім’я підготувала все до переїзду до її батьків, які мешкають аж у Новосибірську. Отже, одного дня вони замкнули двері квартири, продали автівку та виїхали.

 

До України ця сім’я повернулась у 2001 році.

 

Щодо теперішнього стану психічного здоров’я Валентини, то про повне відновлення, на жаль, не йдеться, тому що психіці було завдано непоправних ушкоджень. Під час її перебування у секті використовувалась така «гримуча суміш» психологічних, гіпнотичних і психотропних впливів, після якої навіть цілком здоровій, сильній дорослій людині складно отямитися.

 

Спробую пояснити, що саме застосовували до своїх адептів «пророки».

 

По-перше, це психологічний метод стирання кордонів особистого простору.

 

По-друге, навіювання за допомогою кодових слів.

 

По-третє, тактильний гіпноз.

 

По-четверте, окурювання приміщення благовоннями, що мають у складі психотропні речовини (аби дістати такі речовини, навіть далеко ходити не потрібно: звичайнісінький ладан і велика кількість диму, плюс 50 грамів розведеного кагору дає ефект куріння канабісу).

 

Жінка стала пасивною, апатичною та легко піддається будь-якому впливу, хоча до всіх цих подій була рішучою, виваженою. Про таких, як вона, кажуть: «коня на скаку зупинить і в палаючу хату ввійде».

 

Ось така невигадана історія з життя…

 

 

Велика біда в тому, що люди, які були адептами тієї чи іншої секти, надалі так і продовжують перебувати в пошуку «поводиря». Вони кочують, немов блукальці, від однієї деструктивної організації до іншої.

 

Психічні відхилення повною мірою не знищуються, тому в них залишається підсвідоме бажання йти за кимось, підкорятися, мати черговий примарний ідеал, у який вони одразу поспішають повірити.

 

…Ось чому ми, наша родина, – ніколи не приєднуємось до різноманітних езотеричних спільнот і не приймаємо запрошення від сумнівних організацій на кшталт «провести свято».

 

Дідька лисого затягнете на тренінги!

 

Гомеричний регіт викликають спроби нагодувати лайном, якого наївся понад 20 років тому. Досі не забути, як воно тхне, хоч і актори тепер нові.

 

Секти 90-тих, на мою думку, були «пробами пера». Використовувалися ті саме  технології та розробки, що свого часу дістали широкого поширення в СРСР (КДБ) та у фашистській Німеччині (спецслужби). А сьогодні навіщо напружуватись? Особливо там, де виросло не одне покоління зомбованих, для яких властива особлива податливість, колективний розум, невміння критично мислити, перекладання відповідальності за власне життя на «доброго дядю» (перелік можна продовжувати), – це, можна сказати, вже закладено на генетичному рівні.

 

Отже, думайте, панове, робіть висновки. Час минає, а методи, прийоми й техніки не змінюються. Змінилось лиш те, що маніпулятори втратили витонченість і шарм, дозволяють собі неприхований глум над тими, за чий кошт живуть.

 

Оксана Башлакова-Скидан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *