Технологія захоплення земель Кремлем і стратегія їх деокупації Україною

– Приводом для розгортання Кремлем повномасштабної окупації України у липні 2014 р. мало стати здійснення терористичного акту московинськими військовослужбовцями з використанням власної системи ППО «Бук М1» з території окупованого Донбасу проти пасажирського літака Московії, який пролітав практично в один і той же час і на тій же висоті, що і малайзійський рейс MH-17. Як відомо, під час терористичного акту Московією був знищений MH-17, – зазначив Г. Омельченко у  телепередачі ICTV «Секретний фронт».

 

 

(за матеріалами статті В. Балушка «Сіверська земля – перша жертва «Русского мира»». Дзеркало тижня. – №41, 2016 р. – с. 15)

 

Кремлівська окупація. «Як відомо, російські “собиратели земель” заявляють про “исконную” належність територій на Сході України російській державі. Навіть заселення їх українцями подається як привласнення ними земель, споконвічно належних Росії, — Слобожанщина, мовляв, виникла на власне російських теренах, а про Донбас і поготів говорити нічого…»

 

Українські етнічні землі. «При цьому “за кадром” залишається цікавий факт: як свідчать історичні джерела, землі не лише майже всього сучасного українського Лівобережжя, а й суміжні області Росії, де нині розташовані міста Брянськ, Стародуб, Трубчевськ, Рильськ, Орел, Курськ, Воронеж, стали належати російській короні не так уже й давно.»

 

Криваве захоплення Московією українських територій. «Це територія колишньої Сіверської землі, яка до початку XVI ст. входила разом із рештою тодішніх українських теренів до складу Великого князівства Литовського, і лише в 1500–1503 рр. була захоплена Московією.»

 

Повернення українських етнічних земель у XVII ст. Але незабаром, з початком XVII ст., південно-західна половина її на півстоліття (до початку Хмельниччини) відійшла до Речі Посполитої, будучи в її складі знову об’єднаною з рештою українських земель. Саме ж населення тодішньої Сіверщини аж ніяк не було етнічно російським.

 

Особливості місцевого етносу Сіверської землі. «Адже проживали тут севрюки (севруки) — самостійна, хоч і близька до решти східних слов’ян, етнічна спільнота. Були севрюки нащадками літописних сіверян, проте на відміну від них розселилися з лісової зони у лісостеп і навіть у степові краї, де однаково трималися переважно заліснених річкових долин. Відповідно й господарство і побутова культура севрюків були вже адаптовані до проживання не лише в лісах, а й у лісостепу та степу. Севрюки заселяли майже все українське Лівобережжя, за винятком південних суто степових районів, а також прилеглі області сучасної Росії. Їхня територія включала землі у верхів’ях Сіверського Дінця і навіть верхнього Дону та річки Хопер, доходячи на північному сході до межиріччя верхньої Оки й Десни. Севрюки займалися рільництвом і тваринництвом, розвивали ремесла, славилися своїми теслями-“добродеревцями”, але особливо поширені в них були різні промисли — мисливство, рибальство і, найбільше, бортництво, тобто бджільництво. Севрюки поступово зближувалися з українцями (які тоді звалися русинами), оскільки тривалий час перебували разом із ними у складі спочатку об’єднання князівств Південної Русі, а з середини XIV ст. — Великого князівства Литовського. Династія чернігово-сіверських князів Ольговичів на завершальному етапі історії Київської Русі, включно з післямонгольськими часами, вела боротьбу з галицько-волинськими Романовичами за володіння південноруськими землями, періодично правила в Києві.»

 

Севрюки як субетнос українського народу. «В результаті зближення севрюків з етнічно та культурно спорідненими русинами-українцями, вони поступово перетворювалися на субетнос останніх. Але ця спокійна еволюція на початку XVI ст. була перервана захопленням Сіверщини Московською державою.»

 

 

Захоплення Московією Сіверщини шляхом зради місцевих «князьків». «Наприкінці XV ст. Московія завершила об’єднання російських земель у єдиній державі й перейшла до зовнішньополітичної експансії, першою жертвою якої й стала Сіверщина. Дієвим помічником Московії виступив один із сіверських князів — Василь Шемячич, батько якого Іван Дмитрович 1454 року перейшов з Московії у підданство Литви, за що отримав Рильське й Новгород-Сіверське князівства. От його син, підбурений московитами, вирішив повернутися в московське підданство, та ще й прихопивши всі володіння і спонукавши до такого ж кроку сусідніх князів Семена Івановича Бєльського і Семена Івановича Стародубського».

 

Московинський привід для окупації – «захист православ’я». «Їхній перехід у московське підданство спричинив Московсько-литовську війну і втрату в 1500–1503 рр. Великим князівством Литовським Сіверщини. Мотивувалася московська експансія, як і зрада згаданих князів, буцімто гоніннями на православну віру в Литві. Хоча насправді це була цілковита вигадка пропаганди московського князя Івана ІІІ, який шукав приводу для початку війни і відторгнення литовських територій. До речі, фінал цієї історії був для Василя Шемячича неочікуваним, але якоюсь мірою типовим: “вдячні” московити звинуватили його у зраді й кинули до в’язниці, де він 1529 року помер».

 

Масове заселення московинами окупованих територій і відбір земель у місцевих жителів. «Після включення до складу Московії Сіверську землю почали цілеспрямовано заселяти етнічними росіянами — служилими людьми різних категорій (дітьми боярськими, донськими козаками) і селянами з внутрішніх районів країни».

 

Московини-переселенці як опора окупантів. «Метою переселення було створити на місцях опору для московської влади. Новопоселенців наділяли землями, які раніше належали севрюкам».

 

Доля місцевих жителів – «державні селяни» і кріпаки. «З-поміж севрюків лише незначна частина потрапила до складу служилого стану, більшість же відтіснили на соціальну периферію, зарахувавши до категорії державних селян. Почалося їх закріпачення».

 

Активний супротив місцевого населення московинам і масова еміграція. «У самих севрюків такий розвиток подій викликав активний спротив, першим проявом якого стала еміграція чи не більшості сіверського боярства на терени Литви (в Україну і Білорусь), що простежила українська дослідниця Олена Русина».

 

Причини несприйняття місцевими жителями московинів – ворожість до культури, традицій та московської держави. «У цих і подальших подіях проявилося несприйняття севрюками росіян як людей з незвичними традиціями та культурою, а також ворожість до чужої Московської держави».

 

Суть дій окупантів. «Адже ця держава силою зброї захопила їхню країну, а прибульці-росіяни відбирали за підтримки влади севрюцькі землі».

 

Поведінка місцевих жителів в умовах бунту проти Московії. «Тому під час вторгнення на початку XVI ст. до Московії військ Лжедмитрія І севрюки проявили своєрідний сепаратизм, приєднавшися до них. Про це, наприклад, московські посли до Польщі в 1606–1607 рр. князь Григорій Волконський і дяк Андрій Іванов повідомляли в Москву: “I в Северских i украинных городех севрюки люди простые, i в Московском государстве мало бывают… учали прельщатись, к тому вору, к богоотступнику приставати, и городы тому вору розстриге здались и в полкехъ”. На нелояльну до Московської держави поведінку севрюків під час Смутного часу звертали увагу й поляки — учасники подій. Так, у щоденнику одного з них розповідається про підтримку Лжедмитрія боярством Сіверщини й участь останнього у повстанні Івана Болотникова 1606–1607 рр. (адже й ті бояри-севрюки, які не емігрували до Литви, у більшості не знайшли щастя в Московії)».

 

Причина сіверської війни проти московинів – опір кріпосному праву і збереженню волелюбного духу. «Після розгрому загонів самозванців та інших повстанців, а також польсько-шведських інтервентів Смутного часу в 1613–1617 рр., московська влада розгорнула репресії проти волелюбних севрюків. Російський історик Антон Ракітін у цьому зв’язку зазначає: “У Смутний час Севрюки активно підтримували Лжедмитрія І, на що московська влада відповідала каральними операціями, аж до розгрому деяких волостей. (…) Підтримали Севрюки й отамана Івана Болотникова, так що війна ця досить часто зветься “севрюківською”. Дослідник наголошує: “Москва, що дорожила кріпосним правом, ні в якому разі не приймала волелюбного духу Севрюків, постійно піддавала корінне населення Сіверщини гонінням і при кожному зручному випадку всіляко намагалася знизити їхню чисельність”».

 

Масове заселення московинів після перемоги у війні. «Тепер і переселення сюди росіян, і наділення їх тут землею за рахунок севрюків стали масовими».

 

Опір і боротьба місцевого населення у XVII ст. «Тож не випадково севрюки й надалі продовжували бачити в поселенцях-росіянах “чужих”. У російських документах севрюки звинувачуються в несумлінному несенні сторожової служби на степовому прикордонні, до якої їх, як знавців краю, залучала влада. А церковний історик архієпископ Філарет (Дмитро Гумілевський) у своєму “Історико-статистичному описі Харківської єпархії” наводить цікавий документ про те, як севрюки в 1643 р. виступили провідниками татар під час їхнього нападу на околиці заселеного в той час росіянами Чугуєва: “А подвели, Государь, под Чугуев тех Татар Севрюки, которые были на своих промыслах, Чугуевские да Белгородские гулящие люди, Афонька Батов да Васька Хватов”. Севрюки нападали на росіян-переселенців, перешкоджали їм обробляти землю, якою тих наділили, відібравши у місцевого люду. Наприклад, у 1663 р. зафіксовано напади севрюків на дітей боярських, поселених у Хотмизькому повіті (сучасна Бєлгородська область). Зокрема, їх, як сказано в одній із чолобитних, “путивльскiе севрюки, Андрей Уколовъ да Дмитрей Татаринъ съ товарищи, съ поместья сгоняютъ и всякiя налоги чинятъ, по полямъ сохи секутъ”. Та все було марно, опір волелюбних севрюків було зламано, і на початок XVIIІ ст. згадки про них у документах зникають. Серед росіян же сучасних Курщини і Воронежчини Володимир Даль у ХІХ ст. зафіксував уявлення про севрюків як про понурих, суворих людей, буркотунів. Саме такими, судячи з цього, запам’яталися переселенцям з Росії ці місцеві жителі, які вороже ставилися до непроханих прибульців. (На території Слобожанщини та інших українських теренах доволі нечисленні тут севрюки були асимільовані переважаючою масою переселенців із Правобережжя, яких зірвали зі своїх місць Хмельниччина і Руїна. І хоч між українцями-русинами і севрюками теж іноді фіксувалися непорозуміння й спірні ситуації, таких гострих зіткнень, як із росіянами, у них тут не виникало.)»

 

Висновки. Повна відповідність стратегії і тактики Кремля ХХІ ст. діям у XVI ст. «Так формувалася “исконная русскость” сучасних Брянщини, Курщини, Орловщини, Воронежчини, які спочатку ні політично, ні етнічно російськими аж ніяк не були. Як бачимо, сценарій захоплення сусідніх земель і перетворення їх на “исконно русские” Москва почала відпрацьовувати давно. І першою жертвою російської експансії стала близька етнічно й географічно до України Сіверська земля та її автохтонне населення — севрюки. Пізніше цей сценарій російська влада застосовувала багато разів і в багатьох землях та країнах у процесі їх захоплення і розростання Російської імперії. І він, як бачимо, практично не відрізняється від того, що нині бачимо в Криму й у Донбасі.»

В. Балушко

 


 

Історія і сучасні дії Кремля

 

Технологія захоплення земель Московією. Підкуп місцевих «князьків» та їх «прибічників» та «потреба» у захисті московської православної віри.

 

Доля зрадників української землі. Смерть у в’язниці «за зраду», як свідків та виконавців військових злочинів Московії.

 

Традиційна опора московинів на окупованих землях: переселенці із глибинки Московії, служиві люди із числа московинів, етнічні московини.

 

Прогноз дій московинів в анексованому Криму та окупованому Донбасі. Тотальне винищення корінних народів – українців, кримських татар, караїмів та примус решти до негайного залишення місць постійного проживання для звільнення помешкань етнічним московинам, яких масово завозять на українські землі, заохочуючи земельними ділянкам, коштами і т.п. Генерування бесперервних хвиль фізичної ліквідації зрадників українського народу, членів їх сімей і близьких зв’язків, як свідків військових злочинів Кремля.

 

Прогноз поведінки місцевих жителів до окупантів-московинів. Постійні напади, погроми та бунти, які будуть провокуватися окупантами з метою фізичної ліквідації українців.

 

Стратегія дій українців на окупованих територіях. Максимально зберегти українську, кримськотатарську, караїмську мови, культуру, свою ідентичність; щоденно єднатись у громадах по вирішенню нагальних економічних та побутових проблем, не брати участі у будь-яких проектах окупантів, розширювати зв’язки з вільною Україною.

 

Дії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України:

 

  1. Створення ефективного державного і громадського механізму щоденних активних комунікацій з українством як на теренах власної держави так і в анексованому Криму та окупованому Донбасі, на українських етнічних територіях і в місцях компактного перебування. Метою цього має стати розкриття сутності довготривалих окупаційних дій Кремля та стратегії особистої поведінки по збереженню ідентичності та здійсненню практичних дій по поверненню українських етнічних земель до складу Великої України. Необхідне створення сайтів по показу злочинів московинів на окупованих територіях України і незворотності покарань, у т.ч. через механізми Гаазького трибуналу.
  2. Впровадження дієвого гуманітарного проекту «Демобілізація московинів із анексованого Криму та окупованого Донбасу. Його метою має стати захист московинів від втягування владою Кремля в статус військових злочинців та їх посіпак.
  3. Відновлення діяльності Ради Міністрів АРК та створення Донецької і Луганської військово-цивільних адміністрацій з питань деокупованих територій для підтримки українства і відновлення української державності.

 

Дії Служби безпеки України:

 

  1. Створити систему надійного контррозвідувального захисту української держави і суспільства від розвідувально-підривної діяльності спецслужб Кремля. Особливу увагу приділити виявленню вірогідної причетної кремлівських спецслужб до створення і фінансування таких політичних проектів як заборонена «Комуністична партія України» та діюча «Партія регіонів», промосковинська, антиукраїнська та антисемітська громадська організація «Український вибір» та кілька десятків рухів і організацій в кожному регіоні України, телеканалів: «Україна», «Інтер»; ЗМІ «Вести», «Сегодня», «Успішна країна» та ін.
  2. Створити систему автоматичного жорсткого відсікання кремлівських дій по легалізації окупації українських земель шляхом нав’язування московинських трактувань «Мінських угод». З цією метою налагодити ефективну систему захисту українських державних органів, установ, закладів науки, освіти, громад від носіїв «московинського світу» як опори тероризму Кремля.

 

Дії громадян України:

 

  1. Щоденні кроки по реальному захисту української держави і суспільства від носіїв московинського світу, які насаджують шовіністично-терористичні цінності, насамперед в державних та комунальних закладах, публічних місцях. При цьому важливим є прояв високої правової культури по своєчасному якісному документуванні можливих протиправних дій та упереджувальному інформуванні правоохоронних органів (модель поведінки громадян Франції, Німеччині, Сінгапурі та ін.).
  2. Максимальне вдосконалення володіння українською мовою як в побуті, так і на роботі, опанування багатствами української культури і створення громадських та неурядових організацій по єднанню зусиль для створення сучасного європейського українського комфортного середовища життя.
  3. Щоденне спілкування з українцями в анексованому Криму та окупованому Донбасі для своєчасного реагування на життєві проблеми і єднання зусиль по наданню практичної допомоги.
  4. Першим кроком українців на контрольованих українською владою територіях Донецької і Луганської областей має стати масовий перехід на вживання української мови з використанням при потребі місцевого діалекту, який постійно витіснявся московинською мовою.

 

Системні дії по захисту московинів на теренах України та за її межами. До відомих механізмів захисту осіб від втягування та примусу до терористичної діяльності на користь іншої держави є прийняття цінностей поваги до мови, культури, історії країни перебування шляхом вживання в публічному просторі державної мови. Іншим напрямом є виїзд із країни перебування, цінності якої є абсолютно неприйнятними та чужими. При цьому важливим є доведення інформації до державних органів країни-терориста щодо відсутності наміру повертатись до чужої країни. Це достатньо вірогідно унеможливить примус цих людей країною-терористом до скоєння військових злочинів шляхом повернення переселенців на чужу для них країну.

 

Стосовно ситуації із власниками паспортів громадян України, які вороже ставляться до української мови, культури, держави: чесним кроком перед собою і механізмом захисту від скоєння кримінальних злочинів є прийняття рішення про виїзд за межі країни.

 

У випадку дослідження свого родоводу і встановлення відсутності будь-якого еміграційного коріння із країни-терориста доцільним є проявлення мужності щодо опанування української мови, культури для її вжитку в публічних місцях, демонстрацію відмежування від будь-яких форм підтримки кремлівських окупантів, військових злочинців та їх посіпак. Першими кроками має бути припинення знаходження в зоні інформаційної війни Кремля шляхом ігнорування московинських теле- і радіоканалів, спілкувань з особами, які є носіями терористичного московинського світу, опанування українською мовою та місцевим діалектом, який був свідомо знищений московинами шляхом насильницької московизації.

 

Дії міжнародної спільноти по захисту московинів від втягування владою Кремля у терористичну діяльність. Створення у кожній країні, насамперед в ЄС, сайтів та телепрограм з розкриттям особливостей формування московинського народу, його мови, культури, держави, відносин із сусідніми країнами, насамперед європейськими. Особливу увагу приділити тисячолітній війні Московії проти української, білоруської, польської націй та фізичному знищенні новгородського етносу.

 

Дії країн-гарантів територіальної цілісності та суверенності української держави.

 

  1. Розробка і запровадження жорстких фінансових, економічних, політичних, військових, гуманітарних, інформаційних санкції проти Московії з метою дієвого примусу до виведення військ та військової техніки з території української держави, відведення власних збройних сил на міжнародну сприйнятну безпекову відстань від кордонів України. Актуальним є дієве заохочення всіх без виключення демократичних держав до вжиття скоординованих і системних санкцій проти Московії.
  2. Негайне запрошення України до вступу в НАТО. Після набуття Україною членства в НАТО Кремль миттєво позбавиться куражу і зухвальства в розгорнутій війні проти України і займе належне місце для сприйняття аргументів по відновлення територіальної цілісності та суверенності України.
  3. Уряди США та Великої Британії мають негайно заключити з Україною двосторонній договір про стратегічність міждержавних стосунків і прийняти зобов’язання щодо сприйняття агресії проти України як війни проти власних держав.

 

Олександр Корнійчук

 

 

 

 

Залишити відповідь