Інфоінфекції. Флешмоб

Поняття «флешмоб» впевнено увійшло у наше сучасне життя, і зараз практично кожен розуміє, що під ним мається на увазі. Флешмоби можуть проводитися як у реальних умовах, так і в соцмережах. Якщо пояснювати зовсім просто і коротко, то флешмоби полягають у тому, що одночасно багато незнайомих людей здійснюють однакові, дуже прості дії.

 

Наприклад, у соцмережах поширюється популярний флешмоб із книгами: кожен, хто поставив «вподобайку» під дописом, приймає естафету: розміщує аналогічний допис у себе на сторінці та обирає того, кому відправить поштою будь-яку книгу, та й сам, за правилами «гри», очікує на одержання аналогічного «подарунка».

 

«А давайте заповнимо Фейсбук творами мистецтва…», – ще один з популярних різновидів флешмобу.

 

 

Або згадаймо відомий флешмоб «я_не_боюся_сказати»: жінки розповідали у соцмережах історії, про які мовчали роками та за звичайних обставин ні за що б не розповіли, аж тут раптом розкриваються перед усім світом і в інтимних подробицях описують, як вони піддавалися сексуальному насильству в тих чи інших ситуаціях. Комусь від цього стало легше, чи зникла проблема? Хіба, тому, хто його організував: популярність добряче піднімає настрій та почуття самовпевненості, а особам з Інтернет-залежністю, мережевим «героям» чи найманим ботам дає додаткову розкрутку та підвищує їхню популярність.

 

За визначенням, флешмоб (від англ. flash mob – «блискавична юрба», де flash – блискавиця, спалах; та mob, або скорочене й усічене лат. mobilis vulgus – рухливий натовп, юрба) – це несподівана поява групи людей у заздалегідь запланованому місці. Після закінчення запланованої акції її учасники розчиняються в натовпі перехожих людей, що і викликає ефект раптовості.

Зазвичай флешмоби організовують за допомогою Інтернету чи інших сучасних засобів комунікації.

 

Але замість того, щоб зараз розпочати довго і нудно класифікувати флешмоби на групи та види (тим більше, все це давно зроблено до нас), давайте поглянемо на це явище під іншим кутом зору.

 

У маси закидається певна ідея, заклик: зробити прості, зазвичай невитратні дії – при чому, гуртом і одночасно. Аби потім «подивитися, скільки нас». Іншими словами, закинути «приманку» й подивитися, скільки планктону на це купиться (поведеться).

 

Мета флешмобу на першому етапі – виявити осіб, які сприймають таку форму об’єднання, комунікації та потенційно готові до вчинення тих чи інших дій.

 

Сам початок – ідея, витівка чи пропозиція («приманка»), передається між знайомими та незнайомими людьми, а коли вона стає масовою, то тим самим «заражає» широке коло осіб.

 

Тому далі сутність флешмобу ми будемо розглядати як свого роду інформаційну інфекцію (далі – інфоінфекція): під впливом інших – друзів, знайомих (як реальних, так і віртуальних), незнайомих осіб, себто групи або більшості людина піддається загальному впливу та долучається до них.

 

І тут у неї «знімаються» ті чи інші внутрішні обмеження, «блоки» на певні форми поведінки або вчинки, котрих вона не вчинила б раніше навіть на прохання чи по команді. А під час флешмобу – діє цілком добровільно. «Я_не_боюся_сказати», – пише дівчина, – «рідний брат ґвалтував мене…».

 

Різновидом флешмобу в соцмережах може бути все те, що починається або супроводжується словом-закликом «репост!». В даному випадку «репост» означає заклик здійснити просту й абсолютно необтяжуючу, невитратну дію: натиснути кнопку та розмістити інформацію в себе на сторінці, аби «заразити» ще більше людей.

 

Флешмоб зазвичай сприймається як весела гра і спосіб провести дозвілля й розважитися. Він приваблює навіть мудрих і освічених тим, що «гра» ведеться на емоціях і базових потребах людини, таких як потреба визнання, відчуття єдності, солідарності. «Перемогою» в цій «грі» постають всього лише банальні «вподобайки» та репости, але така схвальна оцінка та коментарі, а також відчуття підтримки втягують людину в загальне безглуздя.

 

 

Прийом, відпрацьований попередньо у форматі флешмобу, діятиме однаково успішно і в політиці, і в рекламі, і в різних брудних технологіях промивки мозку та контролю свідомості. Недаремно навіть у так званих «школах лідера» навчають і дають випробувальне завдання: організувати та провести флешмоб. Мета в тому, аби навчитися й потренуватися спочатку на певній групі людей, які навіть гадки не мають, що вони стали піддослідними, а потім – перейти до маніпулювання масами.

 

З аналогічним успіхом можна навіяти будь-яку ідею чи форму поведінки, в тому числі небезпечну для життя. Так, флешмоб «Біжи або помри» став дуже популярним серед школярів Росії. Правила його прості: підійти до проїжджої частини чи до переходу, дочекатися червоного світла світлофора та стрімко вискочити на дорогу і пробігти прямо перед проїжджаючим автомобілем. Хтось обов’язково має фіксувати це на відео. Особливим «шиком», або «вищим пілотажем» вважається задіти авто по дотичній. Хто зміг це зробити – виграв, він «переможець», хто помер – той програв.

 

 

А звідти флешмоб докотився й до України.

 

 

«Оригінальними» флешмобами в нас розважаються так звані «народні обранці» – як цей депутат Верховної Ради. Що ж, для декого це єдиний спосіб самоствердитися та пожвавити інтерес електорату до своєї персони.

 

 

Інфоінфекція являє собою навіювання певних форм поведінки. Вона поширюється стрімко та постає, без перебільшення, найпотужнішою зброєю ХХІ століття, тому що за силою враження не поступається ядерній та біологічній зброї разом узятим. І саме тривожне те, що дія цієї зброї реалізується абсолютно непомітно, адже її вплив спрямовано на підсвідомість.

 

І справжнім переможцем у флешмобах є той, хто не бере в них участі.

 

Ірина Кременовська

Залишити відповідь