Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Матеріали, які було раніше оприлюднено «ГОВОРИ!» з приводу дослідження ситуації, яка склалася навколо оренди цілісного майнового Медико-відновлювального та готельного комплексу „Лазурний” та спроби шляхом ошуканства (підробки судових доказів) змінити власника майна були схвально та з великою цікавістю сприйняті читачами.
Як ми дізналися, подібні ситуації є непоодинокими, оскільки брудні технології та прийоми рейдерства в Україні набирають обертів.
Адже працюючі та стабільні підприємства є ласим шматком для різного роду шахраїв, ласих до чужого добра спритників усіх ґатунків, які, маючи певні капітали (зрозуміло, як „зароблені”) кидають брудним оком на привабливі об’єкти.
Поділившись наявними капіталами з представниками корумпованих судів, прокуратур, райдержадміністрацій, податкових органів, депутатів та інших чинуш місцевого (а іноді і державного) масштабу райдери роблять свою „брудну” справу.
Іноді це відбувається у відкритий спосіб (шляхом так званого входження на підприємство), проте, часто „входження” на об’єкт відбувається шляхом отримання документів, які визначають „нового” власника та наділяють його певними правами.
Все викладене можна віднести і до ситуації, яку ми вже описували, опишемо сьогодні, більше того – будемо описувати і надалі.
Не будемо нагадувати про перебіг ситуації – рекомендуємо звернуться до наших раніше розміщених публікацій.
Сьогодні ми лише наведемо документи, які підтверджують викладені обставини, а саме: судове рішення, постановлене за результатом розгляду справи Господарським судом Автономної республіки Крим між ВАТ „Керчрибпром” та ТОВ „Українська рибодобувна компанія” про повернення в натурі безпідставно отриманого (отриманого) майна.
Як бачимо, позиції позивача та відповідача співпали та стали тотожними одна до одної, позивач позов подав, відповідач визнав та погодився з позовними вимогами, згодившись, що податкова інспекція м. Керчі „проґавила” майно, яке знаходилося в податковій заставі в той момент, коли його було передано.
Як бачите, фабула справи, як ми її описували, відповідає дійсності. Тепер звернемо увагу на наступний документ, а саме лист податкової інспекції (яка до участі у справі, в той же час, як вирішувалися питання про дії податківців та їх відношення до участі у справі не була залучена), в якому податкова інспекція визнає власну згоду на передачу майна санаторного комплексу „Лазурний” та обґрунтовує правомірність своїх дій.
Все, як бачите, на місці, все написане нами має підтвердження документами та все зрозуміле для сприйняття навіть не дуже інтелектуально розвинених осіб.
Ситуація максимально проста: податкова інспекція, яка не була залучена до участі у справі та не знала про неї прямо та зрозуміло каже, що згоду на передачу майна від ВАТ „Керчрибпром” до ТОВ „Українська рибодобувна компанія” давала і факт передачі майна визнає за правомірний.
Сторони ж спору, домовившись між собою, вказують, що згоди на передачу майна не було, і суд сприймає за належне їх пояснення, не запитавши податковий орган, і на підставі не те що домислів та припущень, а на підставі очевидної брехні виносить таке ж брехливе (можливо і ненавмисно) рішення.
Але, як ми бачимо, зазначена ситуація залишилася незрозумілою для прокуратури Автономної республіки Крим, яка, як бачимо, „образившись” на нашу (та наших читачів) оцінку діям (точніше, бездіяльності) останньої, вперто продовжує твердити, що підстав для втручання органів прокуратури у дану справу немає.
Прокуратура вважає, що інтереси держави в даному разі не порушені жодним чином. Та обставина, що судове рішення ґрунтується на очевидній брехні та підроблених документах, а в судовому рішення оцінюється становище податкового органу (органу, який органічно входить в систему органів державної влади), та змінюється баланс податкових активів платників податків – на думку прокуратури не зачіпає інтереси держави… Що потрібно для того, аби прокуратура дійшла до висновку про порушення державних інтересів та почала діяти – залишається загадкою.
Більше того, прокуратура запевняє, що ситуація з підробкою доказів та обґрунтувань судового рішення розглядається та буде вирішена у порушеній кримінальній справі.
Слід зауважити, що кримінальна справа, згадана прокурором, порушена 01 жовтня 2004 року, а обставини підробки доказів та провокування суду на винесення незаконного рішення мали місце на початку 2006 року (коли мав місце судовий процес), і для нас незрозуміло, яким чином в зазначеній кримінальній справі (порушеній задовго до події злочину) можуть розглядатися моменти вчинення злочину?
Невже прокуратура настілки прозірлива, що порушуючи кримінальну справу, знала, що у майбутньому буде скоєно ще один злочин, і зарані підготувалася до нього, „включивши” його до доказової бази кримінальної справи?
Мабуть таки, що знала, більше того, сприяла вчиненню злочину та підробці судового рішення, спрямованого на заволодіння майном, якщо так уперто, яскраво та талановито симулюючи слабоумство, намагається відкараскатися навіть від формальних спроб навіть подати касаційне подання до суду (а вже суд визначить, чи є в даній справі порушені державні інтереси, чи ні, це вже буде не „головний біль” прокуратури, яка завжди зможе формально виправдатися: ми ж подали касаційне подання, але суд з нами не погодився, що ж ми іще можемо зробити).
В будь-якому разі поведінка прокуратури міста Керчі та АР Крим заслуговує на увагу та оцінку з боку громадськості, Генеральної прокуратури України, Ради національної безпеки та оборони України, вищих посадових осіб держави.
Нам бачаться два варіанти, які можуть пояснювати логіку дій прокуратури: або ж прокуратура (в особі окремих працівників) в силу вродженого та набутого слабоумства нездатна логічно поєднати та комплексно оцінити просту та зрозумілу ситуацію, описану нами та проілюстровану документами, і на основі найпростішого аналізу прийняти вольове рішення про припинення правопорушення та очевидного і брутального знущання над державою, владою, судочинством.
Тоді, вважаємо, що таких „прокурорів” – наглядачів за дотриманням законів слід негайно звільнити, та, аби собі не зашкодили – призначити за ними опіку. Немочі та нездари не можуть займати відповідальних посад тим більше такої відповідальності. За таких „інтелектуалів” корупцію та занепад Україна не поборе ніколи, як і злочинців, які, очевидно, відкрито паплюжать здатність прокуратури розкривати будь-які злочини… Що заслужили, те і маємо.
Інший варіант: прокуратура чудово розуміє, в чому справа, проте, на відміну від першого випадку, здатна оцінити ситуацію, прийняти по ній рішення, проте, цього не робить, бо „в долі” з райдерами, і тому займається відписками, безглуздість яких очевидна і розрахована на безкарність. Тут вже слабоумство удаване та симульоване і має злочинне підґрунтя. Так, приміром, дрібні злодюжки та різні збоченці, аби уникнути неминучої відповідальності, намагаються „косити під дурника”, завдаючи зайвої роботи експертам-психіатрам. Нічого нового та дивного в такій поведінці ми не бачимо.
За цього варіанту розвиток ситуації практично той же самий: негайне звільнення прокурорів подібного ґатунку та моральних якостей, щоправда вже з притягненням до кримінальної відповідальності за службову недбалість, покривання злочинів, службові підроблення, сприяння в захопленні об’єктів.
Один з двох можливих шляхів треба обрати.
Сподіваємося, що Генеральна прокуратура України, до якої ми (і не тільки до неї) звернемося зі скаргою на „діяльність” прокурорів міста Керчі та АР Крим матиме більш кваліфікованих та/або неупереджених працівників, здатних оцінити та зробити висновок з максимально простої ситуації, зрозумілої і дитині.
Яка буде реакція на описану поведінку кримських охоронців державних інтересів – будемо спостерігати всі разом.
Сподіваємося на коментарів від наших читачів, за які будемо дуже вдячні.
Олексій Святогор,
Георгій Смілюкєвич,
Спеціально для „ГОВОРИ!”