Кам’яний Шанець

Історія цього пошуку розпочалася  в вересні 2011 р., коли я зі своїми товаришами під час прогулянки лівим берегом р. Південний Буг, недалеко від с. Іванівка Арбузинського району, випадково над скелями побачив оглядовий майданчик, огороджений дикими брилами граніту. Це місце було огороджено залишками муру від степу, та скелями від р. Південний Буг. Такий рукотворний об’єкт не міг мати ніякого явного господарського призначення  в минулому, і тим паче зараз . Ми вирішили встановити, призначення цієї огорожі, і почали пошук.


Бесіди зі старожилами с. Іванівка нічого не дали: це місце пам’ятають у такому ж вигляді, як зараз, хіба що каміння в огорожі поменшало. З розповідей місцевих, гранітні брили, які не були вкопані в землю, іванчани розібрали  на загороди садиб наприкінці 19 та на початку 20 сторіч.

З екскурсу в історію Війська Запорозького стало відомо, що ця територія входила в межі Бугогардової паланки, з центром Гардом. Недалеко від сучасного міста Южноукраїнська, по річці Бог (тогочасна назва Південного Бугу), тут  проходив кордон між Вольностями  Запорозької Січі та Османською імперією. Ділянка річки – кордону між сучасними м. Первомайськ, та  м. Южноукраїнськ, довжиною в 50 км., проходить між  крутих скелястих берегів, подібної до каньйону долини, завглибшки близько 80-100м., що являла собою на той час у військовому сенсі майже неприступну перешкоду. Зараз це Національний природний парк Бузький Гард.

На мапі Річчі Заноні, при детальному огляду  цікавого нам фрагменту, віднайшли вказаний польською мовою – Шанець Кам’яний, як один з мережі прикордонних постів між р. Корабельною і островами в Гарду, на характерному виступі  берега річки. Для нас це стало відкриттям і дало причину вважати, що огороджений гранітом майданчик – це і є козацький прикордонний пост Кам’яний Шанець.


Ми не зупинилися на знайденому,  і продовжили  пошуки доказів.  Проаналізувавши мапу Занноні, припустили, що пости мали подвоєне призначення: прикордонне та митне. Також припустили, що митниці козаків, які вказані на мапі, стояли на місцях бродів і перевозів на всіх прикордонних річках та річечках, також на внутрішніх переправах. Там збиралося проїзне мито з повних і пустих возів, багато численних чумацьких валок, що прямували до Криму по сіль, на Гард по рибу, і поверталися з крамом до Польської України, до Києва та й далі. За переправу збирали мито, чим суттєво поповнювалася казна Січі. З доступних джерел, в тому числі й мапи Занноні, мапи Боплана відомо, що з Поділля Гардовим бродом на Богові проходив  Кучманський шлях, який далі йшов на Кизикирмень (Каховку)  та далі до Криму, а по лівій стороні йшов Королівський шлях (з Варшави, через р. Інгул до Криму), який у наших місцях копіює автодорога Р-06.

Логічно було б припустити, що і Кам’яний Шанець знаходився на гілці караванного шляху, біля переправи – броду чи перевозу. Обстежуючи місцевість, дійшли до висновку, що був брід, котрий проходив по верхній частині річкового порогу, власне над яким шанець і знаходиться, та який і контролював. Козаки збирали тут мито з чумаків, переводили вози по порогу, та чатували  степ на багато десятків кілометрів на захід убік Тілігулу, слідкуючи, чи не вийшла Буджацька орда з кочовищ, або чи не з’явились доїзди поляків з недалекого Кінецьполя. За необхідності невелика залога мала вступити в бій, не давши переправитись неприятелю по броду, та подати сигнал у Гард, до якого близько 15 км. Крім того, місцевість коло порогу сприяла обороні. З лівого і з правого берега в улоговинах, де розступались скелі, є дороги, якими можна спуститись до води та порогу. Напевне, пізніше в 19ст. колонізатори ці дороги ще й забутували камінням, а можливо, це було зроблено ще при запорожцях.

У  матеріалах Ф. Петруня від 1927 р.: “Степове Побужжя  в господарськім та військовім укладі Українського пограничча” віднайшли доказ того, що по порогу, його назва Романський, – проходив брід – …”В військовім відношенні район порогів не грав особливої ролі. Правда, Боплан знає тут Hladenky Nizy B[rod] і Roumanuskí B[rod]” — локалізувати ці об’єкти досить легко — балка Романова зазначена і на трьохверстці. По “Топографічному опису” цієї території 1774 р. (Зап. Од. Общ. Ист. и Древн. VII, стор. 1801) вниз від Мігія “никакого уже переізду имьть не можно”. За запорозьких часів існував перевіз біля Гарду (див. Яворницький. Исторія. Т. II, стор. 63. Вольности. Ст. 140; пор.: Топогр. описаніе 1774 p. Стор. 160) так саме як і у Мігіїв (Вольности. Стор. 240).’”…

Наступною цеглинкою в доказі того, що на порозі був брід, стала мапа – “Карта реки Буга (от города Николаева до Ольвиополя) Депо Карт Черноморскаго флота  с береговой описи учиненной в 1804 году под смотрением флота Лейтенанта Будищева”:


На фрагменті мапи видно, що по порогу проходив Романський брід.

Вивчаючи археологічну карту Північного Причорномор’я Української РСР, складену Фабріціус І.В., на сторінці 93, де опис правого берега р. Південний Буг, вказано, що археологічною експедицією БАЄ, в 1925-27р.р. біля х. Львів на плоскогір’ї знайдено залишки військових земляних укріплень, які віднесли до Запорозьких паланок, тобто напряму вказують на пост запорожців коло Романського порога тільки на правому березі р. Південний Буг. З цього ми зробили висновок, що пост – митниця був і на лівому, і на правому березі, що вказує на важливе його значення в системі прикордонних укріплень Бугогардової паланки Запорозької Січі. Крім того, обстежуючи вказану місцевість біля х. Львів, ми віднайшли ці земляні укріплення, на супутникових знімках їх також добре видно.

Щоб остаточно підтвердити нашу версію, що майданчик з кам’яною огорожею біля порогу на березі річки Південний Буг – це Кам’яний Шанець, потрібні, звісно, археологічні розкопки на лівому і на правому березі р. Південний Буг, біля х. Львів. Так склалося, що після знищення Запорозької Січі, Російська імперія вихолощувала все, що було пов’язано з Кошем: так само, крім періоду українізації до 1930 р., над тим же старалися і в СРСР.  Побужжя залишилось майже білою плямою в археологічних  обстеженнях. Гард на Бузі обстежувався тільки у межах збереження культурної спадщини, від знищення при зведенні об’єктів Южноукраїнської АЕС на кошти Енергоатома, решта території не досліджувалася.

Василь Селявін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *