Мораль та гроші

Передусім варто нагадати, що за визначенням Цивільного кодексу України, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Тобто, якщо питання наявності моральної шкоди розглядається щодо фізичних осіб, то така шкода має здебільшого внутрішній, емоційний характер, пов’язаний з душевними особистісними переживаннями та відчуттям приниження і дискомфорту, якщо ж питання стосується юридичних осіб, то зрозуміло, що внутрішня емоційна складова за визначенням відсутня і моральна шкода має зовнішній характер, полягаючи у зменшенні довіри з боку третіх осіб до ділової репутації юридичної особи. При цьому «зовнішня» репутаційна складова застосовується і щодо моральних втрат фізичних осіб (які окрім душевних внутрішніх переживань та дискомфорту можуть нести і зовнішні репутаційні іміджеві втрати).

Тобто, вважається, що компенсація моральної шкоди має поновити душевну рівновагу та психологічний комфорт людини (фізичної особи), або ж відновити престиж та репутацію юридичної особи.

Проте, ці базові характеристики не є предметом нашої уваги, ми спробуємо загострити увагу на дещо іншій проблемі.

Загалом закон виходить з тези непорушності, цілісності, передбачуваності та єдності становища будь-якого суб’єкта правовідносин. Звісно, що ми всі постійно свідомо та розважливо вступаємо один з одним в різного роду добросовісні стосунки, щось придбаваємо, споживаємо, витрачаємо, міняємо, продаємо, даруємо, задовольняючи свої поточні та стратегічні інтереси.

Завдяки такому природному обміну та перебігу тимчасової поточної нестабільності і руху досягається розумний збалансований передбачуваний стан стабільності та спланованості плину життя.

Звісно, що не завжди це все відбувається «як є», оскільки комфортному стану стабільності та передбачуваності завжди заважають різного роду випадки різного походження, від природних чинників і до злого умислу або нерозважливої поведінки інших осіб.

Закон ставить на меті стабілізувати обіг, забезпечити недоторканність та врівноваженість становища кожної особи. За цих же підстав закон передбачає компенсацію заподіяної шкоди у повному обсязі, так, аби постраждала особа залишилася при своєму інтересі.

Якщо ми маємо у власності автомобіль ВАЗ-2101 (ринковою вартістю триста доларів) або ж якийсь Ламборжіні за кілька сотень тисяч доларів, то нам байдуже, хто і за яких підстав пошкодив наше майно, врізавшись в авто на своєму транспортному засобі. Це може бути або ж колгоспник на тракторі або ж олігарх на Майбаху, і нас буде цікавити лише повна компенсація завданих збитків, незалежно від розподілу пропорцій такої компенсації. Так, олігарх може компенсувати і триста доларів вартості повністю знищеного засобу пересування (витративши суму, еквівалентну вартості вечері) і колгоспник буде зобов’язаний сплатити вартість боліда, на що не вистачить його сукупного заробітку за декілька життів. Питання реальності такої компенсації – дещо інші питання і до сьогоднішньої теми не відносяться.

Таке життя і такі суворі але по своєму справедливі закони: матеріальна шкода компенсується у повному обсязі (і не має значення, хто заподіювач шкоди і в якому становищі він опиниться у зв’язку з компенсацією завданої шкоди). З приводу обрахунку (доведеності розміру шкоди) проблем не виникає – є розроблена система норм, яка регулює питання експертної оцінки майна та майнових прав, і матеріальна шкода завжди вираховується і доводиться без будь-яких особливих проблем професійними оцінювачами та різного роду експертами.

Але що стосується моральної шкоди – то тут «непахане поле», відсутність будь-яких законодавчих засад, принципів та основ щодо її обрахунку. На початку даного дослідження нами було наведено цитування норм Цивільного кодексу України з приводу самого поняття «моральна шкода» та особливості її структурування в залежності від особи, якій така шкода завдана («емоційна» складова для фізичної особи та «зовнішня» іміджева складова для юридичної особи).

Будь-яких механізмів обрахунку не існує, що дає широкі можливості для судів (а лише вони зараз визначають як факт заподіяння шкоди, так і її суму) «крутити, як циган сонцем» під час вирішення спорів.

Так, 21 травня 2013 року Дніпровського районний суд міста Києва виніс рішення, згідно з яким фізична особа – власник форуму, який об’єднує жителів одного зі столичних будинків, повинен сплатити 14 мільйонів в якості відшкодування шкоди, завданої діловій репутації компанії забудовника житлового комплексу St Sophia Homes.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2013 року з Пукача О. П. на користь Гонгадзе М. В. (яка діяла в інтересах дітей) було стягнуто 500 тисяч гривень моральної шкоди.

В 2006 році з перемінним успіхом у різних судових інстанціях громадянин вимагав 50 млн. доларів моральної шкоди від концерну «Вольво» за завдану моральну шкоду у зв’язку з недоліком проданого автомобіля та травмами внаслідок аварії.

В першому випадку суд (який, до речі, свого часу двічі поспіль стягував з мене особисто на користь однієї з будівельних компаній моральну шкоду в сумі 700 тисяч гривень (апеляційний суд надалі рішення скасовував) оцінив іміджеві втрати забудовника на відверто захмарну і безглузду суму в другому випадку забране злочином життя людини (для якої загинув Всесвіт) було оцінено в десятки разів менше, аніж нафантазовані «втрати» забудовника, які полягали лише в легкому роздратуванні власників забудовника від висловлених відгуків покупців житла. Третій випадок також показовий як фабулою спору, так і сумою відшкодування, на яке сподівався позивач.

Якщо проаналізувати Єдиний державний реєстр судових рішень та викладену в ньому судову практику, то «розномаїття» як щодо випадків відшкодування, сум відшкодування, ситуацій та їх перебігу вражає відсутністю єдиної системи правозастосування. Не буде перебільшенням, якщо вказати, що практично кожен спір може мати як відвертий так і прихований «моральний» елемент. Будь-який спір або провадження є перетином взаємовиключних інтересів та факторів сторін спору (провадження) і завжди сторона, яка виграє спір може вимагати в тій чи іншій формі відшкодування з іншої сторона «за хвилювання».

Існуюче різноманіття практики стягнення моральної шкоди – хвороба не тільки вітчизняного судочинства та законодавства, вона має світову тенденцію. Навіть не буду цитувати посилання на чудернацькі судові рішення про стягнення моральної шкоди сотень мільйонів доларів з виробника мікрохвильових печей, який не попередив покупця – власника кицьки, що тварину не можна сушити в мікрохвильові, або ж мережі фаст-фуду, який не попередив покупця кави, що вона гаряча і можна отримати опіки, якщо вилити напій на себе.

Можна пояснювати подібні казуси загальним занепадом розумових здібностей як позивачів (які в силу свого досвіду життя в цивілізованому світі мали б знати тонкощі користування мікрохвильовими печами або ж знати про властивості гарячих напоїв) так і суддів, які приймають подібну дурню в якості судових рішень, але ж не забуваймо, що хоча такі рішення і являють собою цілковите безглуздя – вони виконуються і докорінно змінюють баланс цілих ринків (виробнику мікрохвильовок та фаст-фуду простіше ліквідуватися та зникнути з ринку, повернувшись на нього під новим іменем та з новими активами, аніж платити явно недоумкуватому позивачеві захмарну і явно неадекватну суму.

Жарти жартами – але такі рішення існують і їх існування може пояснюватися лише цілковитим суддівським «бєспределом», обумовленим відсутністю базових норм регулювання розміру відшкодування, хоча б орієнтовного. Мораль переходить у гроші, і гроші є мірилом моралі…

Мало хто звертає увагу на термінологію, яка вживається в галузі юриспруденції «виграти» або «програти» справу. Юристи насправді грають, і судові процеси дуже подібні азартним іграм. Велике значення має елемент фортуни, везіння. Можна з чудово підібраними доказами але з невміло поставленою грою отримати негативне для себе рішення, а можна без будь-яких прийнятних правових доводів лише за рахунок везіння та використання другорядних факторів та правильної «гри» отримати позитивний результат. Але чи можна такий порядок речей вважати справедливим і розумним, тим більше в сфері «моралі, яка переходить у гроші» і тим більше тоді, коли правила гри відсутні в принципі. Основним гравцем є суд (суддя) котрий може зіграти замість шахів і «у Чапаєва».

Суддя довільно може нафантазувати будь-яку суму морального відшкодування (особливо, якщо одна з «граючих» сторін може зіграти «крапленими картами», зарані домовившись з суддею про перебіг справи).

Тут гра повністю залежить від настрою судді, якому при винесенні рішення достатньо процитувати норми ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України «розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості»…

Про які вимоги розумності та справедливості можна говорити у згаданому вище випадку стягнення декількох мільйонів гривень на користь забудовника з людини, на ім’я якої лише було зареєстровано форум (портал) в мережі Інтернет?..

Не забуваймо, що законодавець передбачає стягнення моральної шкоди і з держави, приміром, у випадках, коли іде мова про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями, рішеннями, бездіяльністю органів слідства та суду, що призвело до притягнення до відповідальності невинної людини. Держава має відшкодувати таку шкоду у повному обсязі, але знову ж таки, відсутні будь-які параметри та відправні точки такого відшкодування. Суд за настрою може стягнути і декілька тисяч гривень і декілька мільйонів і ніяк не відповідатиме за подібні «розбіжності».

Тут прямий вияв корупції та суддівського безладу.

Раніше, пригадую, була поширена популярна схема легалізації доходів корупційно-налаштованих чиновників через стягнення моральної шкоди. Якесь видання (зареєстроване минулого тижня з тиражем в сотню примірників) друкувало на певного чиновника матеріал, у якому звинувачувало останнього у різних нехороших речах. Чиновник, звісно, морально хвилювався, переживав, страждав та подавав до суду позов про стягнення декількох мільйонів гривень завданої моральної шкоди. Далі або ж суд приймав відповідне рішення про повне задоволення позову (достовірно знаючи, що газета погодиться і оскаржувати не буде), або ж сама газета на стадії розгляду справи приймала рішення (або обидві сторони у формі мирової угоди, яка знову ж таки, затверджувалась судом) відшкодувати моральну шкоду у повному розмірі, перераховуючи кошти на рахунок.

І будь-хто, коли цікавився походженням дорогої іномарки або квартири у такого чиновника – завжди отримував залізну «відмазку» про те, що так ухвалив гуманний та справедливий суд у відкритому судовому засіданні, захистивши таким чином сплюндровану честь та гідність позивача та його чесне ім’я…

Зараз ця схема не використовується не тільки за певних часових і технічних нюансів (пов’язаних з певними витратами щодо підготовки та реалізації схеми) та податкових нюансів (отримання моральної шкоди вважається доходом і слід сплатити податок), але і тому, що чиновники стали безсовіснішими і не завжди мають потреби шукати «відмазки» та легалізовувати кошти. Гроші є і добре, нехай громадськість доводить, що їх вкрадено (отримано у вигляді хабарів), але така схема має «право на життя» і може чудово працювати.

Як практикуючий юрист я щодня стикаюсь з проблемами стягнення моральної шкоди. Так, формально, суд вимагає аби позивач навів у позовній заяву обґрунтування розміру моральної шкоди (якщо обґрунтування не наведено – то позовна заява або ж не приймається до розгляду, або ж у позові відмовляється «за недоведеністю»). І це при тому, що закон не містить навіть натяків на те, яким обґрунтування може бути! Для оцінки моральної шкоди не існують ані формули, ані методики, немає нічого! Як приклад, коли іде мова про стягнення майнової (матеріальної) шкоди, заподіяної в результаті ДТП, то в якості доказів чудово застосовуються висновки експертів-оцінювачів (які порахують, скільки буде вартувати заміна бамперу або фарбування дверей автомобіля) або ж рахунки про витрати з ремонту (кожна деталь або технологічна операція «розписані» до копійок).

В нашому ж випадку, зрозуміло, мораль в гроші переходить, але загадково, «в умі» судді, за наявності лише «внутрішнього бачення» та «соціалістичної правосвідомості».

Існують і процесуальні незугарності. Так, оскільки закон вимагає дотримуватися вимог справедливості та розумності та враховувати майновий стан сторін, то предметом судового розгляду та доказування є вже не сам факт заподіяння моральної шкоди та обставини, за яких вона заподіяна, а майновий стан сторін… Іншими словами – суд починає з’ясовувати питання «а ти хто такий?». Безумовно, що за такого підходу будуть (принаймні, мають бути) прийматися до уваги (або нівелюватися в довільний спосіб) «поважність» та «впливовість» сторін та інші нашарування, які не мають відношення до юриспруденції, як науки, та використовуватимуть емоціональну та ідеологічну складову: бомжу для відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з пошкодженням його житла (коробки з під холодильника) буде достатньо сотні гривень, а за аналогічні втрати морального характеру для олігарха – десятків мільйонів доларів. Хоча моральна шкода не пов’язана з матеріальною і не має взаємозалежності, однак, така залежність та «похідність» присутня, і вона присутня без буд-яких чітких параметрів.

Коротше, повна нісенітниця та дурня (вибачте на слові).

Неодноразові спроби вищих судів узагальнити судову практику в сфері відшкодування моральної шкоди виявилися марними та закінчилися складенням роз’яснень та постанов пленумів із загальними міркуваннями та цитатами законів «ні про що» з безліччю «води» на зразок «судом варто пам’ятати, що треба застосовувати закон»…

Виходом з ситуації безладу, неврегульованості, довільності, розширеного особистісного емоційного тлумачення та застосування інституту моральної шкоди має бути передусім врегулювання питання оцінки моральної шкоди, можливо, за зразком, як це зроблено для оцінки майна та майнових прав.

Звісно, що останнє слово в частині стягнення моральної шкоди буде за судом, але вже суд буде певним чином зв’язаний та зобов’язаний не тільки своїми фантазіями, настроєм, припущеннями та емоціями, але і певними чіткими параметрами (хоча б первісної, досудової) оцінки.

Такий підхід стандартизує та впорядкує судову і правозастосовну практику, дасть потужний поштовх врегулюванню відносин, спростить та уніфікує процедуру доказування, і найголовніше – стане на заваді «бєспрєделу» та процесуальним шахрайствам (від яких потерпають малозахищені особи та держава (котра в якості моральних відшкодувань сплачує мільйонні суми, не завжди розраховані та обґрунтовані (точніше, зараз завжди не обґрунтовані).

 

 

Олексій Святогор, адвокат

Залишити відповідь