Моєю «малою Батьківщиною» є село Миси Ріпкинського району Чернігівської області, яке знаходиться за десяток кілометрів від одного з найстаріших міст на Дніпрі, та і в Україні загалом – Любеча.

 

Чернігівський край завжди був в епіцентрі історичних подій

 

Село знаходиться поблизу кордону з Республікою Білорусь, на березі Дніпра. Чернігівський край завжди був в епіцентрі історичних подій, але на долю описаної місцевості дійсно випало чимало випробовувань.

 

Восени 1943 року в цьому місці Дніпро штурмувала найстаріша з існуючих військових десантних частин, знаменита 76-та гвардійська десантно-штурмова дивізія, яка дістала почесну назву «Чернігівська». Цю назву вона гордо носить і донині, дислокуючись у далекому Пскові. У селі Миси у братській могилі поховані 9 Героїв Радянського Союзу, які загинули під час штурму Дніпровських вод, в самому селі батьків, братів, чоловіків втратили сотні родин.

 

Після Чорнобильської трагедії, коли було відселено Прип’ять, на заміну останньому як місту атомників за 20 кілометрів від села Миси було зведено місто Славутич. Сусіднє село, яке знаходилося за три кілометри – Редьківка, наразі фактично припинило своє існування. Його мешканці були відселені.

 

Село Миси сьогодні

 

З постійних мешканців у Мисах проживають декілька десятків місцевих (здебільшого людей похилого віку). Проте село живе за рахунок того, що багато хат придбали т. з. «дачники» зі Славутича та Чернігова. Саме вони і вдихнули «нове життя».

 

Як вже я зазначав, село знаходиться на лівому, «крутому» березі Дніпра. Від окремих хат до річки залишилося близько сотні метрів. Весною, коли вода розливається, вода доходить практично до порогів хат. Багато хто в цей час ловить рибу безпосередньо у себе в городі. Зараз Дніпро щороку під час розливів «забирає» декілька метрів городів, врізаючись у крутий берег…

 

Декілька десятків років тому Дніпро поблизу Мисів був звичайним струмком, який можна було переходити вбрід, основне русло (т. з. «старик») проходило (і проходить зараз) за декілька кілометрів на захід. Потім Дніпро пішло за «новим» руслом. Воно проходить поблизу села та створює між своїми розливами острів (на іншому березі Дніпра).

 

З дитинства пам’ятаю, як з дідом я часто переправлявся на острів, на якому випасали худобу, збирали сіно, заготовляли дрова. Острів величенький (вздовж та впоперек має по декілька кілометрів), тому там вистачало місця навіть для багатосотенних колгоспних черед корів та коней. Острів належав Україні (Українській РСР), білоруська «сторона» була за старим руслом Дніпра (як і прийнято за міжнародними правовими документами з приводу визначення кордонів по водним об’єктам).

 

Звістка про зміну державного кордону України

 

Останніми роками мешканців села періодично збурювала звістка про зміну траєкторії державного кордону України. При цьому острів починав «вважатися» територією Республіки Білорусь. А межі кордону зміщувалися (підходили) впритул до села, через «нове» русло Дніпра.

 

На мапі чітко видно запропонований «переділ» території.

Знизу розміщено село Миси (та українська територія), вище – Білорусь. Жирною пунктирною лінією показано «старі» кордони, як вони були демарковані та фактично існували за «радянських часів». А тонкою червоною лінією нижче позначено «нові» кордони.

 

Як бачимо, до Білорусі відходить величезна територія, декілька сотень гектарів землі – луків, озер, лісів, пасовищ, сінокосів, галявин…

 

До Білорусі відходить величезна територія

 

Україну зрадили. Банально «здали», «подарували», відірвали шматок, тихо зробили те, чого не спромоглися загарбники у Великій Вітчизняній Війні…

 

Зрадили підло та підступно. Будь-яка «здача» території в подібних умовах – державна зрада, оскільки безпосередньо веде до зменшення території держави. А наявність території – одна з базових ознак держави, якої не може існувати без території.

 

Більшість злочинів вчиняються таємно, приховано. Не виняток і цього разу. Я спробував детально розібратися в ситуації, звернувшись до компетентних органів з запитом про ситуацію, яка склалася. Зокрема, мені було б достатньо для порівняння лише отримати топографічні мапи, які визначали (позначали) б територію, як вона була декілька десятків років тому (при Українській РСР) та зараз, за новими «межами».

 

Позиція Державної прикордонної служби України

 

Державна прикордонна служба України та Міністерство закордонних зв’язків України відповіли достатньо просто: «мапи та додатки до договорів секретні, не дамо»:

 

 

Дивина, та і годі… Навіть не дивина, а просто вражаюча підлість та ницість. «Таємними» та «секретними» оголошено документи, які стосуються території України та її цілісності і меж…

 

Тобто, «таємними» та «секретними» оголошено відомості про кордони. Логічно припустити, що жодна особа не може бути звинувачена в нелегітимному перетині державного кордону, оскільки такі відомості вона знати не може і не повинна (а дізнавшись – стає носієм таємної і секретної інформації). А якщо особа не знає і не може знати, що за декілька кроків «чужа» територія – то яким вона способом може її свідомо порушити?

 

Як дізнатися, де починається «чужа» територія?

 

Панове контрабандисти, беріть на замітку позицію державних органів України. Знайте, що віднині ви – недоторканні, бо не можете знати, де межа, за які не можна везти алкоголь, тютюн чи пальне без сплати мит. Якщо якийсь прикордонник і спробує Вас звинуватити, то можете сміливо звертатися до прокуратури з вимогою посадити його за грати як особу, котра розповіла таємну інформацію та викрила державні «секрети».

 

При такому режимі «секретності» та охоронному режимі топографічних мап з позначеними межами – дивно виглядає, що та ж Державна прикордонна служба України всупереч своїй же логіці у відкритому доступі (на околиці села Миси, в заводі Дніпра) розміщує ось такі стенди. На стендах, у свою чергу, вона розміщує і «секретні» мапи з рисами державного кордону, розкриваючи державну таємницю:

 

 

Із вказаного стенду, зокрема й було отримано відомості про «поділ» державного кордону…

 

«Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю»

 

До речі, за фактом «розголошення відомостей, що становлять державну таємницю» УСБУ у Чернігівській області під контролем обласної прокуратури провадить досудове слідство. І можна невдовзі очікувати, що прикордонників-виготовлювачів інформаційного стенду буде притягнуто до відповідальності.

 

Однак, було б краще, якби правоохоронці, окрім моментів «оприлюднення обставин поділу» державного кордону України ще і ретельно зайнялися самим поділом та мотивами «здачі» величезної ділянки землі сусідній державі, з’ясувавши не тільки факт порушення територіальної цілісності держави, але і мотивами (зрада, недбальство, лінощі, підкуп, непоінформованість, тощо).

 

Таємний протокол до пакту Риббентропа-Молотова на український лад

 

Повертаючись до теми дослідження, дозволю собі відверто провести аналогію. Всі подібні «утаємничені поділи землі» (одразу на думку спадає таємний протокол до пакту Риббентропа-Молотова) мають метою приховання вчиненого злочину. Якщо ніхто не дізнається – то й добре. А на півсотні старих із села можна не звертати уваги, якось перетерплять…

 

Молотов та Риббентроп, до речі, підписуючи ганебний пакт, державної зради не вчиняли. Вони «здавали» не свою територію, а чужу, розмежовуючи сфери впливу власних цілісних держав по відношенню до аутсайдерів.

 

Українські ж урядовці та посадовці пішли значно далі – «здали» свою землю. Можу навіть припустити, чому це сталося (як один з варіантів): для прикордонників, держкомзему та МЗС (у кожного своя компетенція у визначенні питання розмежування та технічного оформлення змін) значно простіше по хорошій дорозі навідатися до села, випити-закусити на березі під виглядом «роботи комісії з демаркації», поглянути з кручі Дніпра на сусідній берег, так легко та просто сказати «ну то нехай буде білорусам» і поїхати по домівках, аніж колупатися в архівах та топографічних сховищах, опитувати мешканців і тим більше – блукати в чоботях по зарослим лукам поміж вербами, відстоюючи свою територію…

 

Для «рядових» прикордонників також таких вихід з ситуації загалом простіше та комфортніше: замість того, аби плисти річкою на інший берег та чатувати контрабандистів поміж заростями лози і очерету, на «старому руслі», далеко від «цивілізації», простіше влаштувати зручний «пункт спостереження» в місцевому магазині, попиваючи пиво та зрідка навідуючись на берег, сікаючись до місцевих дядьків на зразок «чого човен не зареєстрований, не пофарбований та без документів, плати штраф»…

 

Україна має відстоювати свою територію

 

Можливо привід публікації і дрібний, але ж він показовий, принциповий… Сьогодні задля власного комфорту та за лінощами можна спробувати відкараскати декілька островів на користь чужої держави, навіть не намагаючись захищати кордони та цілісність держави, завтра – можна продати і щось важливіше…

 

Острів «Зміїний», нагадаю, за площею в кільканадцять разів менше, аніж територія, яка «здана» поблизу села Миси, однак, в тому випадку Україна виявила максимум принциповості та спромоглася відстояти свою територію…

 

Чому ж в нашому разі така пасивність, поступливість, підлість, зрадливість, нехтування інтересами держави та нації? Невже на поведінку чиновників так впливає «загальний курс покращення» та особливе відношення до патріотизму провладної команди «ефективних менеджерів»?

 

Я все ж сподіваюсь, що остаточне вирішення питання визначення меж кордону (що заплановано на листопад поточного року) буде зроблено відповідно до закону (межа має проходити за «старим» руслом Дніпра), на засадах патріотизму, здорового глузду з міркувань забезпечення цілісності держави та недоторканності її кордонів.

 

Читайте також:

Граница на замке?..