Прифронтове Гранітне. Служимо людям

Два дні тому ми знову прибули у прифронтове селище Гранітне (Донецька область) послужити людям.

 

 

Попри те, що вулиці зустрічають нас спустошеністю й багато будинків стоять без вікон, тут живуть люди.

 

 

Вони не мали змоги виїхати, а тому щоразу чекають на нас.

 

 

Тож Гранітне продовжує жити вірою, і ми не можемо забувати про тих українців, які залишаються у ньому.

 

 

Щоб передати емоції від перебування там, процитую слова пастора Василя з Мирнограда, який вперше побував в Гранітному: «Таке відчуття, що перемістився в інший вимір або повернувся років на 30 у минуле».

 

 

Ви можете побачити це на світлинах.

 

 

А ще помітив за собою, що до хорошого швидко звикаєш. Я начебто вже забув, як у Мар’їнці з-під крана пив технічну воду – така була спрага, а іншої води не було. У Гранітному, побачивши відро з питною водою, мимоволі згадав минулі часи. Стало трохи сумно…

 

 

Але ми тут і, сподіваюся, що Бог через нас буде перетворювати це прифронтове селище.

 

 

Цього чоловіка звати Камал, він мешканець прифронтового Гранітного. У нього немає ступнів і кистей рук. Наші волонтери щодня приносять йому гарячі обіди. Він називає себе мусульманином і навіть намагався хизуватися тим, що знає багато молитов. Але перед собою ми бачили самотню, нещасну людину з покаліченим тілом і сумною душею.

 

 

Будинок, у якому живе Камал, складно назвати житлом, а жебрацьке існування – життям. Ми за нього молилися, спілкувалися, залишили продукти. Намагалися, як могли, проявити до нього любов Божу.

 

 

Хоча сумно то все… Чому ось так?..

 

 

Робимо добро разом.

 

Фото автора.

 

Читайте також:

Дело даже не в еде…

Гуманитарный рейд в прифронтовое Гранитное

Loading...

Мар’їнка – місто контрастів