Цьогорічні вибори президента України абсолютно чітко доводять, що критичне мислення не є чеснотою великої кількості людей, яких умовно можна назвати слуги з народу. І це доволі сильно засмучує.

Візьму на себе сміливість нагадати моїм високоповажним читачам, що таке критичне мислення. Термін «критичне мислення» передбачає, що його суб’єкт має пересвідчитись у логічній досконалості, фактичній обґрунтованості та ціннісній доцільності будь-яких знань. Цей тип мислення розглядається як антипод догматичного (шаблонного) мислення. Прикладом останнього є конструкція на кшталт «популярний значить корисний».

Результати першого туру виборів свідчать про те, що українські виборці у своїй більшості послуговувалися переважно шаблонним мисленням і цією конструкцією, рясно скрапленими протестними емоціями. Наприклад Ігор Смешко, якого до виборів мало хто знав, набрав більше 6% голосів виборців. Поштовхом до цього стала заява пана Дмитра Гордона, доволі популярного і впізнаваного журналіста й телеведучого, який сказав, що це гідний кандидат, якого він підтримуватиме. А отже, Смішко корисний. Ярлик! Апогеєм реалізації конструкції «Популярний значить корисний» став пан Володимир Зеленський з його ЗЕкомандою. Хоча досі не зрозуміло, хто чий. Популярність пана Зеленського, зароблена ним на гумористичних шоу різного ґатунку, формату і якості, використана доволі ефективно і посилена, знову ж таки популярним паном Гордоном, який провів комплементарне інтерв’ю з паном Зеленським. А отже Зеленський корисний. Ярлик!

В Україні ця конструкція так ефективно спрацювала, бо задіяна ще одна шаблонна конструкція «не популярний значить не корисний». Найкраще це ілюструють відсотки, набрані чинним Президентом України Петром Порошенком. Популярність чинного гаранта на закінченні його першої президентської каденції, м’яко кажучи, не висока. Причин цьому багато – від невиконаних обіцянок до чорного піару його політичних конкурентів та фінансово-олігархічних груп, що теж, у певних випадках, можна розглядати як навішування ярликів. Особливо це стало очевидно під час передвиборчої кампанії перед першим туром, коли з 39 зареєстрованих кандидатів у президенти – 38 намагалися дискредитувати саме Петра Порошенка. Є ще одна група кандидатів, проти яких не було розгорнуто чорної піар кампанії, приміром Роман Безсмертний чи пан Геннадій Балашов, популярність яких серед пересічних громадян доволі низька, а отже знову спрацьовує схема «не популярний значить не корисний».

Тож українські політичні бої відбуваються саме в таких шаблонних конструкціях «популярний значить корисний» та «не популярний значить не корисний». Очевидно і зрозуміло, що більшість людей вважатимуть саме популярного кандидата в президенти більш корисним. Але…

Пліч-о-пліч із популярністю крокує популізм, тому нагально постає необхідність у відповідях на такі засадничі питання:

• що слід розуміти під критичним мисленням та як організувати роботу з його розвитку?
• навіщо цим взагалі перейматися?

Для того, аби розібратись із сенсом критичного мислення, необхідно спочатку визначитися із теорією: які суттєві ознаки має критичне мислення? Психологічно критичне мислення покоїться на прагненні до творчого пошуку, жаги знань. Одним словом, критичне мислення – це мислення, що характеризується самовдосконаленням: такий тип мислення є науковим за своєю суттю. Воно постійно відшукує проблеми (в той час як догматичне мислення їх не бачить), розв’язує їх, тим самим просуваючи суспільство до нових звершень.

Втім сучасне українське суспільство у певній своїй частині не готове до нових звершень (хоча декларує саме це) бо не має критичного мислення, або воно є, але приглушене негативним емоційним фоном. Хай там як, а саме критичне мислення має застосовувати людина під час розв’язування проблемних задач, формулювання висновків, ймовірнісної оцінки та ухвалення рішень. Мислення, а не емоції.

Що ж ми маємо перед другим туром? Маємо ситуацію, сформовану, по суті, протестним голосуванням. Голосуванням не за, а проти. І все б нічого, якби у другому турі змагалися рівновеликі величині, а не кандидати, компетентності яких важко порівнювати. З одного боку, маємо пана Петра Порошенка, що має великий досвід політичної і державницької діяльності – депутат Верховної Ради чотирьох скликань, Міністр закордонних справ України, голова РНБО (21 рік), відповідну освіту, виражені лідерські якості. З іншого – пана Володимира Зеленського – взагалі без досвіду політичної та державницької роботи (4 місяці) і з доволі посередніми лідерськими якостями. Прихильники останнього можуть сказати, що з лідерськими якостями їх фаворита все добре. Втім поодинокі випадки живого спілкування пана Зеленського із журналістами та чинним президентом свідчать про інше. До того ж кандидат Зеленський ховається від живого спілкування із пресою, із спільнотою, від дебатів. Але саме серед цих кандидатів виборець має обрати найбільш корисного для держави.

От тут і варто застосувати критичне мислення, попередньо винесши за дужки елементи шаблонного мислення «популярний – не популярний», і вийти на кандидатуру найбільш корисного кандидата. А для цього треба взяти певні установки виборця (щодо мови, щодо війни, щодо НАТО і ЄС, щодо церкви, щодо територій, щодо прав і свобод людини тощо), врахувати контекст (зовнішня агресія РФ, підтримка світу), широту охоплення фактичної інформації (факти – фейки), певні процедури (Асоціація з ЄС, план по миротворцям, ПДЧ по НАТО), спрямовані на забезпечення логічної досконалості, фактичної обґрунтованості та ціннісної доцільності міркувань. І зваживши це все ви, високошановані мої читачі, дійдете висновку, що найбільш корисним кандидатом на президентське крісло 2019 року є чинний президент Петро Порошенко з ярликом «Барига». Щодо Зеленського, то цей кандидат вийшов у другий тур на негативних емоціях спільноти, але в сухому залишку є найменш корисним з кандидатів і користі країні він не принесе. І саме через це, поки він не має сталих ярликів, бо коли ти нічого не робиш – ти ніде не помиляєшся, а отже не несеш відповідальності. «Я вам ничего не должен» може стати фреймом його політичної діяльності. Включайте критичне мислення, добродії!

Висновок: не популярний Петро Порошенко корисніший для України за популярного Володимира Зеленського.