Тарас Шевченко – антисеміт?

Якщо спробувати бодай приблизно порахувати, скільки разів у своєму житті цей чоловік ставав мішенню для правоохоронних органів, вийде „досить пристойна” цифра. Як для пересічного громадянина. Та якщо додати, що підозрюваний у кількох кримінальних злочинах нині очолює громаду одного з обласних центрів України і історія набирає обертів напередодні старту чергової передвиборної кампанії, в обивателів може закрастись думка про явно „замовний” характер звинувачень, які висунуті на адресу ужгородського мера. Надто з огляду на місце скоєння ним протиправних дій (за версією прокуратури): невеличкий „п’ятачок” навколо агітаційного намету одного з кандидатів на посаду президента України. Уточню: фігурант двох кримінальних справ наразі очолює обласну організацію однієї відомої партії України , чий лідер, заявляючи про намір балотуватися на посаду президента, запевняє, ніби країні потрібен передовсім він…

У цьому журналістському дослідженні автор не має наміру аналізувати шанси Сергія Ратушняка на закриття кримінальної справи згідно з рішенням прокуратури від 10 серпня. Лише нагадаю: приводом для рішучих дій прокурора регіону став інцидент, в результаті якого Ратушняк начебто завдав тілесних ушкоджень волонтерці „Фронту змін” Наталії Бутримко, яка агітувала за кандидата від цієї громадської організації Арсенія Яценюка нібито без необхідних дозволів міської влади.

Набагато показовішим здається мені продовження інциденту. Якого могло б і не бути, якби не притаманна мерові неприязнь до представників окремих націй .

Who is Mr. Ratushnyak?

Міський голова Ужгорода – член своєрідного „клубу” мерів та віце-мерів українських міст, яким за часів правління Леоніда Кучми було заподіяно чималих фізичних і моральних страждань. Не кажучи вже про відчутні матеріальні втрати. Валерій Попович (Васильків Київської області), Олександр Нікулін (Кіровоград), Сергій Крушановський (Вишгород Київської області) навіть провели деякий час у вітчизняних в’язницях, залишаючись в ранзі керівників територіальних громад. Бо, відповідно до положень Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, доки сесія відповідної міської ради двома третинами депутатських голосів не ухвалить рішення про усунення мера із займаної посади, той має право керувати територіальною громадою…просто з тюремної камери.

Ратушняка, який користується в Ужгороді шаленою популярністю (у 1998-му році він переміг у першому ж турі із рекордними 72 відсотками голосів), уперше запроторили за грати навесні 2000 року. Через 8 місяців, щоправда, суд його повністю виправдав; а у 2002-му колишній мер був обраний до Верховної Ради. Та до цього Сергієві Миколайовичу довелося кілька років провести у вигнанні: в Іспанії, Австрії та кількох східноєвропейських країнах. Його бізнес тим часом перехоплювали конкуренти. Якби не застосовані ними „брудні прийоми”, Ратушняк напевно був би нині в одній „ваговій категорії” з Ринатом Ахметовим та Ігорем Коломойським. Адже свій перший мільйон доларів (його випускник Київського політехнічного інституту носив готівкою у звичайній спортивній сумці) він заробив ще за часів СРСР!..

Цілком припускаю, що цей колоритний чоловік майже двометрового зросту, якого знає, без перебільшення, все Закарпаття, не повірив агітаторці Бутримко. Яка нібито не впізнала „нападника” і вимагала від того … службове посвідчення, видане мерією Ужгорода. Втім, розбиратись, чи насправді пані Наталія сподівалася отримати від невпізнаного нею велета матеріальну компенсацію за заподіяні їй фізичні й моральні страждання, – обов’язок прокурорських працівників.

А от вислови, що їх дозволив згодом собі добродій Сергій, варті більш детального аналізу.

Неодноразово демонстровані вітчизняними телеканалами, вони спричинили низку різких заяв лідерів єврейських громадських організацій . Крім них, до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки та інших шановних відомств були скеровані вимоги негайно відреагувати на безперечні ознаки „нацизму”, „антисемітизму” та „расової нетерпимості”, що їх, на думку адресантів, містять телеодкровення Сергія Ратушняка.

Немовби випробовуючи суспільство на політкоректність і толерантність, той щодень продовжує роздавати моїм колегам вкрай відверті інтерв’ю. Як приклад, наведу лишень декілька фрагментів з телефонного інтерв’ю, що його добродій Сергій люб’язно дав 11 серпня :

„ – З чим пов’язані ваші заяви проти Яценюка ксенофобського характеру вже після інциденту?

– Тому що почалася істерія, що я нападаю на цього покидька Яценюка. Ну, типова жидівська істерія почалася, розумієте? В них же як: давайте чергові мільярди, бо це холокост, і все інше. Насправді всім цим Рабиновичам та Червоненкам треба, – по-перше, Червоненку перестати ховатися за українським прізвищем, – і вони повинні подати в суд на Яценюка, бо він вважає, що називати єврея жидом – це образа.

Я вважаю, що це не образа: на всіх мовах світу вони називаються жидами. На мовах нашого Закарпаття – це угорська, румунська, циганська, русинська, німецька, словацька – вони жиди. І вони все життя будуть жиди…. Виявилося, що коли єврея називають жидом – це образливо.

– Але так сталося, що в українській мові це слово має різко негативний відтінок і дійсно може бути образливим…

– Та це ви самі собі придумали, розумієте? Творець нашої нації Тарас Григорович Шевченко не згадує їх як євреїв, лише як жидів. То що – і він антисеміт і сволоч?

Я що, закликав їх знищувати і так далі? Чи заперечую талановитість цього народу?  Але я не маю мовчати на сволочізм їх представників, розумієте? Які ведуть до погрому та кровопролиття в цій державі. Я до цього не байдужий. Я з громадянської позиції це кажу.

Що вони десять тисяч років були жидами, а потім після жидівського заколоту 1917 року, який назвали „Вєлікая октябрьская соціалістічєская рєволюція”, стали євреями?

… Да ви посмотрітє на Яценюка! Во-пєрвих, у нєго жєна із ортодоксальних хасідов. Да с нєго можно ікони пісать іудєйскіє!

… А поскільки він має національність жида, то я кажу, що цей жидок – це кримінальний елемент, це безпардонна людина і покидьок рветься за кримінальні гроші до влади за підтримкою жидомасонів.

… Я кажу, що жид, безсовісний жид, який обікрав всю державу, нічого корисного для неї не зробив, преться в президенти за кримінальні гроші. В кримінальний спосіб видає мільйонні тиражі, без дозволу ставить намети, підробляє мій підпис під дозволом”.

З деякими твердженнями пана Ратушняка справді не можна не погодитись. Приміром, Тарас Шевченко слово „жид” у різних його формах та словотвірних похідних вживає 61 раз – і при цьому жодного разу не вживає слово „єврей”.

Перший президент України Михайло Грушевський, уживаючи в своїх працях слово „жид”, часом робив зауваження, що в устах українців це слово не містить образи. Це, зокрема, підтверджує „Український стилістичний словник” (1923 р.).

Будь-хто з літературознавців напевно підтвердить: якби йому довелося замінювати слово „жид” у творчості Івана Франка, – всі без винятку твори Великого Каменяра потребували б найсерйознішої коректури!

Видатний український вчений Іван Огієнко зазначав: „Слово „жид” серед простого народу вживається вільно, без якогось образливого значення; але інтелігентні люди замінюють це слово на „єврей”. /Леся Українка, до речі, в цих випадках застосовувала „гебрей”…/

Кілька років тому на Житомирщині за кошт Республіки Угорщина було відкрито меморіал на місці масового вбивства гітлерівцями майже 400 угорських євреїв. Цих бідолашних військовополонених кілька років поспіль примушували виконувати для окупантів України найважчі земляні роботи, – а потім загнали до величезної стайні і підпалили споруду. Всіх, хто намагався вибігти й врятуватись, холоднокровно розстрілювали з автоматів. Написи на кожному з монументів викарбовували на батьківщині тих мучеників. Зазначаю це спеціально, аби ніхто не подумав, ніби це робилося на  Закарпатті, з його особливими мовними традиціями. Так от, на меморіалі у с. Купище превалює слово „zgido”; повторювати його українську транскрипцію, гадаю, потреби немає.

Виходить, Сергій Ратушняк нікого не ображав?

Вся справа – у контексті

Кілька років тому в Москві я мав тривалу розмову на „болючу тему” з відомим російським публіцистом, у минулому радянським дисидентом Марком Дейчем. Працюючи тривалий час на Радіо Свобода, Марко Михайлович запрошував до ефіру багатьох українських „в’язнів сумління”. І з приємністю для себе дізнався, що чутки, розповсюджувані радянськими ЗМІ про нібито повальний антисемітизм „бандерівців” та „необандерівців” – не більше ніж недолуга вигадка. Добродія Марка особливо вразив своєю високоосвіченістю й тонким розумінням „національного питання” незабутній В’ячеслав Чорновіл…

Навівши вже відомі читачеві приклади написання й вимови слова, яким у Східній Європі називають представників єврейської національності, я не міг не поцікавитись: яким же чином російські правозахисники й антифашисти доводять у судах, що підозрювана в антисемітизмі / ксенофобії людина й справді являє загрозу суспільству?

Марко Дейч у відповідь запропонував ознайомитись із висновком групи експертів Інституту російської мови ім. В.Виноградова Російської Академії наук. З якого випливає наступне: якщо слово „жид” вимовляється з метою принизити гідність співрозмовника або ж групу людей, якщо воно вживається в оточенні інших „бранних” слів, – на думку авторитетних знавців особливостей „вєлікого і могучєго”, це і є доказом наявності ознак ксенофобії, расизму і, в деяких випадках, нацизму. Слід нагадати наступне: в Росії завжди були і будуть потужні, достатньо спроможні фінансово сили, які підтримуватимуть полум’я зневаги представників титульної нації до нацменшин, а надто до „богообраного” народу.

Спеціально для нащадків отих „чорносотенців” та членів „Союза Русского Народа” (найвідомішої з антисемітських організацій часів царату – авт.) розроблено осучаснені рекомендації, складені якимось адвокатом О. Мозжегоровим. У них „патріотам” пропонувалося „під час публічного озвучування проблем, що пов’язані з жидівським ярмом, нелегальною імміграцією, етнічною злочинністю, засиллям інородців тощо уникати узагальнюючих характеристик і висновків щодо тієї або іншої етнічної групи”. У випадках порушення кримінальної справи рекомендується „оскаржувати у суді буквально всі огріхи слідства” і водночас „розкручувати політичний скандал з використанням усіх сил і засобів, що ми маємо в даний час і в даному місці”, запрошуючи ЗМІ і розповсюджуючи листівки „проти жидівського та інородського засилля”. Мозжегоров упевнений, що все це „змусить владу відмовитись від тактики карних переслідувань патріотів … навіть у тому випадку, якщо є підстави його (патріота – авт.) засудити згідно з законом”.

Наприкінці вересня 2003 року автор був запрошений на урочистості з нагоди закладення першого каменю у фундамент майбутнього Музею Голокосту. Церемонії за участі тодішнього міністра по зв’язках єврейської діаспори та у справах Єрусалиму Держави Ізраїль Натана Щаранського (у минулому теж радянського дисидента – авт.) та чималої кількості високоповажних юдейських духовних діячів зі всього світу передувала науково-практична конференція. Пам’ятаю, як вмить посуворішали обличчя всіх, хто знаходився у знаменитій дніпропетровській синагозі „Золота Роза”, коли слово надали одному відомому канадійському дослідникові Голодомору. Науковець, закликаючи українських євреїв та офіційних представників Держави Ізраїль підтримати проголошення трагічних подій 1932-1933 років актом геноциду українського народу, раз-по-раз скористовувався похідними від слова „жид”: „великий жидівський нарід”, „волелюбна жидівська держава” (про Ізраїль –авт.) тощо. На Придніпров’ї, так само як і у Східній та Південно-Східній Україні, панує, як відомо, російська мовна традиція, згідно з якою оті щойно наведені словосполучення потрактовуються обивателями як „беззаперечно антисемітські”. Звісно, шановного гостя з Канади ніхто не перебивав. Бо, попри вживання „підцензурних” слів, його наукова промова загалом усе ж була „проєврейською”…

Якщо, з урахуванням вищенаведеного, узятися провести аналіз висловлювань глави ужгородської територіальної громади (надто тих, що вимовлялися перед телекамерою, бо Сергій Ратушняк щораз переходив з державної мови на „язик мєжнаціонального общєнія”), – стосовно Арсенія Яценюка в них переважали негативні інтонації. Іноді навіть дуже образливі, як для співгромадянина.

Припускаю, що мер-мільйонер „завдячує” своєю вимушеною еміграцією наприкінці 90-х та перебуванням у буцегарні (де його кілька разів намагалися позбавити життя) окремим діячам колись всемогутньої СДПУ(о). Соціал-демократів об’єднаних, чиїм „базовим регіоном” було Закарпаття, тамтешні мешканці дійсно називали „євреями”. Просто і без зайвих сентиментів. Попри те, що з-поміж есдеків були і мадяри, і українці, і румуни, і русини з росіянами.

Та дозволю собі у цьому зв’язку послатись на власний досвід спілкування зі згаданими раніше О.Нікуліним, В.Поповичем та С.Крушановським. Жоден з цих лідерів територіальних громад-„політв’язнів епохи Леоніда Кучми” не опускався до того, щоб звинувачувати у своїх негараздах представників якогось окремого народу! Не кажу вже про наших ветеранів-дисидентів часів „застою”. Практично всі вони мали і мають теплі взаємини з такими ж жертвами радянської „демократії” єврейської національності. Навіть більше: не шкодуючи сил, пропагують принципи міжнаціональної злагоди, водночас розвіюючи нав’язувані совєцькою пропагандою міфи про нібито споконвічний український антисемітизм.

Відсьогодні долучитися до розслідування „ужгородського інциденту” вирішила й Служба безпеки України. Нагадаю: з недавнього часу в кожному з її регіональних управлінь за дорученням Президента України створено окремий підрозділ з боротьби із ксенофобією та національною нетерпимістю. Дехто вже встиг назвати його „спецзагоном із захисту євреїв”. 

Олег БАЗАК, для УНІАН