Українська мова та державотворення

Світовими та українськими науковцями доведено, що Україна потребує впровадження успішної політики державотворення та модернізації, яку впровадили при підтримці США уряди Франції та Німеччини у 50-60 рр. ХХ ст. Нав’язування міжнародними інституціями нормативних вимог та політики України з позицій сьогодення помітно ослабляє українську державність та ставить Україну у ситуацію сторони, яка виправдовується.

 

Україна потребує системного і послідовного впровадження української мови як державної в усіх сферах життя з активним обговоренням з усіма зацікавленими сторонами шляхів вирішення цього завдання.

 

 

 

Сьогодні 10 млн. українців, які проживають у Московії (за експертними оцінками близько 45 млн. жителів Московії мають українське походження), 8 тис. – в Угорщині і 50 тис. в Румунії позбавлені будь-якої можливості вчитися хоча б в одній із шкіл з викладанням української мови. В Україні ж створена найбільш розвинена серед європейських країн мережа навчальних закладів всіх рівнів для задоволення освітніх послуг українцями московинського, угорського, румунського, польського, білоруського та ін. походження.

 

У зв’язку із покриттям регіонів та території України урядами сусідніх держав інформаційною мережею шовіністичного спрямування вихована агресивна «п’ята колона». За фінансової, кадрової та інформаційної підтримки сусідніх держав шовіністи фактично захопили заклади в галузі науки, освіти та культури в Україні. Це призвело до очевидної дискридетації українців та обмеження їх доступу до якісного опанування української мови, культури, історії, географії. Як наслідок, більш ніж 75% випускників середніх шкіл в регіонах домінування шовіністів не спроможні щорічно здати іспит на знання української мови. 99% із них штучно ізольовані від українського державного простору в усіх сферах. Чим агресивніша риторика урядів іноземних держав, тим більша глибина втручання у внутрішні справи України, яке має бути асиметрично нейтралізоване.

 

Ключова проблема. За експертними оцінками «Європейська хартія регіональних мов або мов меншин» ухвалена у Страсбургзі 5 листопада 1992 р. не сприятиме захисту мов, які справді потребують цього, бо зникають (гагаузька, кримськотатарська, ромська та ін.), а навпаки призведе до подальшого винародовлення, бо носії цих мов перейдуть на «общєпанятниє – авт.». Позірним лишається поняття «національна меншина, оскільки громадяни України не мають запису про їхню приналежність до будь-якої нації. Висліди цієї недалекоглядної політики відлунюють у сьогоденні. Маргінально-ортодоксальні ліві партії й т.зв. «п’ята колона» зманкуртованого «насєлєнія» раз по раз (за звичай перед виборами) розмахують жуполом «двуязичія». У висліді мова однієї з найдавніших націй почала втрачати на власній землі природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч – «суржик» (М. Зубков, Газета «Український простір», 1 листопада 2008 р.).

 

Загрозливі тенденції для української державності від міжнародних інституцій. Найбільшою небезпекою є суцільне засилля – фінансове, кадрове, інформаційне шовіністів із Московії, Угорщини, Румунії, Польщі, Чехії та ін. в усіх без виключення глобальних та регіональних структурах. Найбільш зухвалими є рішення ПАРЄ куплене московинами за 33 срібника (33 млн. євро) щодо початку розгляду питань зняття санкцій з Московії за окупацію Криму, Донецької й Луганської областей та зневаги до українського суверенітету у мовному питанні.

 

Системною і свідомою антиукраїнською дією є нав’язування Україні поглядом сьогодення вирішення державницьких завдань, які потребують застосування успішної політики сторічної давнини країни-аналога – Франції.

 

Підтвердженням цього є потужна інформаційна антиукраїнська кампанія, яка проплачена вищезазначеними державами з метою примусу України до послаблення  власної державності (Рішення ПАРЄ та стаття Генерального секретаря Ради Європи Т. Ягланда EUobserver з висновком «Україна ступила на тонку межу».

 

 

Іноземні загрози українській державності:

 

  1. Системна, технологічно опрацьована протягом трьох століть кримінальною московинською владою, базується на ліквідації будь-яких державних, громадських і приватних українських інституцій, які спроможні відтворювати українських дух державності, фізичній ліквідації українців, що відстоюють незалежність України. Аналогічна системна антиукраїнська діяльність протягом століть культивувалась та здійснюється урядами Польщі, Угорщини, Румунії, Чехії та ін.
  2. Регіональні європейські організації. ПАРЄ, ОБСЄ, глобальні – ООН та решта інституцій, які хоча б на 1 рубль фінансуються Московією, Угорщиною та ін.
  3. Достатньо вірогідним є високий рівень корупційного втручання урядів країн-сусідів України у діяльність Венеціанської комісії, ін. судових інституцій для просування шовіністичних підходів відносно України. Класичним підтвердженням є новітній грабунок українського морського шельфу на користь Румунії судовими інстанціями.

 

Внутрішні загрози українській державності:

 

  1. Шовіністи – московини, угорці, румуни, поляки, чехи та ін., які є носіями цінностей іноземних держав з демонстративним несприйняттям української державності та суверенітету.
  2. Популісти всіх без виключення спектрів на чолі з їх лідером Ю.Тимошенко. «Ми змінимо все (під диктовку Московії – авт.)» «Ми вернемо славу Україні (у складі Московії – авт.)» – заклики Ю.Тимошенко на рекламних щитах в громадах України.
  3. Совєтські люди, які опанували керівні та відповідальні посади в усіх державних та комунальних закладах, ЗМІ і блокують будь-які дії на посилення української державності та суверенітету.
  4. Олігархат, який має реальні паспорти Московії, а номінальні – України та його політичні проекти – «Батьківщина», «Радикальна партія», «Опозиційний блок», «Партія регіонів» та ін.
  5. «Прості люди», які за останні 25 років не тримали в руках жодної книги з української мови, літератури, історії, географії, які послуговуються ЗМІ, насамперед телебаченням, які маніпулються Кремлем спільно з олігархатом. Вони становлять до 50% населення України.
  6. «Науково-експертне середовище», яке вихоплює із контексту частину проблеми і надає рекомендації, що відповідають інтересам держав-сусідів.

 

«Українська влада має знайти більш продумані законодавчі механізми… це цілком можливо, якщо… йти за алгоритмом та логікою, насамперед Європейської хартії регіональних мов або мов меншин і Рамкової конвенції про захист національних меншин.» М. Ставнійчук «Мовна пастка. Західний фронт української влади» ДТ №38 від 14.10.2017.

 

Вихоплювання із контексту українського державотворення будь-якої ситуації і трактування її крізь призму нерідко недосконалих правових норм міжнародних організацій фактично дорівнює антидержавній діяльності. В процесі ознайомлення із статтею М. Ставнійчук «Мовна пастка» без читання прізвища автора може скластись враження, що її автором є особа, яка потрапила під масовану шовіністичну пропаганду Московії та ін. держав.

 

Найбільш небезпечним є гібридне змішування носіїв різного роду загроз.

 

Опора української державності:

 

  1. Українці – незалежно від національності, місця народження та проживання, які в щоденному житті послуговуються українською мовою та українськими цінностями, ідентифікують себе як українці, прозоро і в повній мірі сплачують податки, свідомі потреби постійного самовдосконалення для розгортання власних підприємницьких проектів, які сприятимуть модернізації країни.
  2. Воїни збройних сил України, які на передовій захищають українську державність.
  3. Працівники державних і комунальних закладів, що сприяють посиленню української державності.
  4. Молодь до 35 років, яка формує опору волонтерського та ін. громадського державницького руху.

 

Дії українців:

 

  1. Ігнорування будь-яких дискусій та припинення втрат часу на доведення очевидних речей опонентам щодо фундаментальної ролі української мови в державотворенні. Найбільш дієвими кроками мають стати ігнорування олігархічного телебачення та решти ЗМІ і перехід, як у всіх передових країнах, на використання українських державницьких інтернет-ресурсів – «Український тиждень», «Українська правда», «Цензор» та ін.
  2. Єднання у кожній громаді у групи «Модернізації України в моїй громаді» для системного тиску на місцеву владу з метою максимального спрощення підприємницької діяльності, реальному захисту прав власності, включаючи іноземних інвесторів.
  3. Кардинальне зменшення та призупинення поїздок під будь-яким приводом в Московію, Угорщину, Польщу та Чехію та ін. з метою недопущення фінансування бюджету країн, що є носіями шовіністичної ідеології.
  4. Ініціювання створення фондів підтримки ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, які б унеможливили фінансове забезпечення Кремлем просування власних окупаційних дій на території України.
  5. Кардинальне покращення діяльності Світового конгресу українців, насамперед у вищезазначених країнах-сусідах України з метою задоволення потреб українців в українській мові та культурі, а також поверненні в Україну для особистої участі в її модернізації (див. додаток).

 

Дії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України:

 

  1. Впровадження моделі державотворення Франції та Німеччини 50-х років ХХ ст., насамперед у мовній та економічній сферах.
  2. Розгортання проекту модернізації України на основі моделі «Міграноміка ХХІ століття» (див. додаток).
  3. Реалізація проектів розширення бази українського державотворення на основі максимального спрощення підприємницької діяльності та реального захисту прав власності.
  4. Створення об’єднань науково-експертного середовища у кожній сфері державотворення для системного опрацювання концептуального задуму радикальних змін по посиленню України.

 

Дії міжнародної спільноти:

 

  1. Урядам США, Канади, Австралії, Швеції, Литви та ін. визнати пріоритетність розбудови української державності та модернізації країни над виконанням тих чи інших норм права, які суперечать цим завданням.
  2. Ініціювання створення міжнародних фондів фінансування ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, які унеможливлять будь-яку фінансову присутність Московії.
  3. Організувати належний контррозвідувальний захист європейських цінностей від втручань спецслужб Московії, Угорщини, Польщі, Чехії та ін. в діяльність Венеціанської комісії та ін. судових інституцій.

 

 

Олександр Корнійчук