Для того, щоб облаштувати притулок для утримання тварин, одного лише завзяття буде замало, адже ця робота потребує великих витрат грошових коштів. Тут буде цікавим досвід зарубіжних країн, де це завдання вирішується помірковано і на засадах гуманізму.

Цивілізовані країни розробили для себе декілька варіантів.

Західно-європейська модель

У країнах Західної Європи поширена практика відкриття муніципальних притулків необмеженого прийому собак за гроші муніципалітетів. Як варіант – відкриття приватних притулків за пожертви.

Західно-європейська модель передбачає можливість функціонування двох типів притулків для тварин. Притулок необмеженого прийому – тут можуть присипляти здорових тварин, які не прилаштовані протягом певного часу, для забезпечення постійної наявності вільних місць для приймання нових тварин.

Притулок обмеженого прийому – це притулок без умертвіння незатребуваних тварин. В таких притулках вони можуть утримуватися довічно. Якщо всі місця заповнені, притулок не має можливості приймати нових тварин.

Латвійська модель

Також становить інтерес досвід Латвії. Там місцеві органи влади вирішили не витрачати гроші громади на будівництво та утримання притулків. У Ризі люди, які люблять тварин, виграють гранти, організовують приватні притулки, збирають пожертви та самі на волонтерських засадах працюють у притулках. І вже із цими приватними притулками муніципалітети укладають договори на прийом і утримання певної кількості собак на рік.

У Ризі муніципалітети оплачують 14 днів перебування собак у приватному притулку. Якщо впродовж цього часу волонтери не встигають прилаштувати собаку, далі вона утримується за рахунок благодійних внесків. Але найчастіше волонтерам вдається знайти для тварини нових господарів. Вони просто прилаштовують соціалізованих домашніх собак, а не здичавілих парій.

Окремо муніципалітети укладають договори з приватними клініками на евтаназію приплоду тварин і на проведення стерилізації хазяйських собак для пільгових категорій населення.

Взагалі у Європі приватні клініки спокійно реагують на умертвіння нежиттєздатного молодняку. Ветеринари розуміють, що виживаність вуличного молодняку становить ​​0-10%, у кращому випадку – до 20% при величезних витратах. Вони знають, що такий підхід є гуманним, і так роблять в усьому світі при відповідальному і грамотному, а не зооекстремістському підході.

Ось так вирішили проблему зі зграями собак у країні, де люблять тварин, а не просто ненавидять людей.

Олена Косенчук, 

м. Миколаїв