Як довести вину медикiв при наданнi неякiсної медичної допомоги

  У таких випадках пацiєнт або його родичi намагаються «знайти правду», звертаючись до суду. Проте в Українi вкрай мало справ вирiшується на користь пацiєнтiв, адже довести помилку чи халатнiсть лiкарiв дуже складно.

Зазвичай такi судовi справи розглядають декiлька рокiв, адже для встановлення причин негативних наслiдкiв для здоров’я пацiєнта чи причин його смертi потрiбне застосування спецiальних знань в галузi медицини, а отже, призначення судово-медичної експертизи, а iнодi й декiлькох експертиз, коли думки експертiв не спiвпадають або не вирiшенi всi спiрнi для сторiн питання.

Так, якщо висновок експерта визнаний неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або iншому експерту (експертам). Проте якщо сторона вважає, що висновок експерта необґрунтований, суперечить iншим матерiалам справи або викликає сумнiви в його правильностi, вона може на пiдставi ч. 2 ст. 150 ЦПКУ звернутися до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи, яка доручається iншому експертовi.
Вiдшкодування шкоди

Якi ж особливостi вiдшкодування зазначеної шкоди пацiєнтам? Порядок її вiдшкодування визначений у параграфi 2 глави 82 ЦКУ. Передбачено, що така шкода вiдшкодовується юридичною особою (лiкарнею, iншим медичним закладом) або фiзичною особою (державним лiкарем або лiкарем, який здiйснює приватну медичну практику чи пiдприємницьку дiяльнiсть на пiдставi лiцензiї на медичну практику).

Матерiальна шкода. Шкода, завдана здоров’ю пацiєнта, не може бути вiдшкодована, оскiльки здоров’я людини не можна вiдновити до того рiвня, який iснував ранiше. У цьому разi може йтися лише про компенсацiю завданих збиткiв та витрат, понесених пацiєнтом. Згiдно зi ст. 1195 ЦКУ вона полягає у вiдшкодуваннi потерпiлому заробiтку (доходу), втраченого ним внаслiдок втрати чи зменшення професiйної або загальної працездатностi, а також у вiдшкодуваннi додаткових витрат, викликаних необхiднiстю посиленого харчування, санаторно-курортного лiкування, придбання лiкiв, протезування, стороннього догляду тощо.

Шкода, пов’язана зi смертю годувальника. Стаття 1200 ЦКУ присвячена вiдшкодуванню шкоди в разi смертi пацiєнта. У такому випадку право на звернення до суду з позовом мають непрацездатнi особи, якi були на утриманнi потерпiлого або мали на день його смертi право на одержання вiд нього утримання, а також дитина потерпiлого, народжена пiсля його смертi.

Моральна шкода. Згiдно зi ст. 23 ЦКУ вiдшкодуванню пiдлягає i моральна шкода, завдана особi. Ця шкода полягає як у фiзичному болю, якого особа зазнавала у процесi неправильного лiкування в клiнiцi, так i у фiзичному болю, який був наслiдком неналежної медичної допомоги, а також у болю, завданому пiд час «виправлення» медичної помилки (наприклад, при видаленнi неправильно полiкованого стоматологом зуба та замiнi його штучним iмплантом). Крiм того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з такими дiями лiкарiв i якi виразилися в переживаннях стосовно стану свого здоров’я, в думцi про те, що призначене лiкування не допомагає, тощо.
Як доводити неправоту лiкарiв

Проте, щоб мати право на зазначене вiдшкодування, особа повинна обґрунтувати та довести в судовому засiданнi таке:

а) факт дiї чи бездiяльностi лiкарiв, яка виразилася в неправильнiй дiагностицi захворювання чи неправильно призначеному лiкуваннi. Для кожного захворювання наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України затвердженi нормативи надання медичної допомоги, якi визначають, якi саме аналiзи та дiагностичнi дослiдження мають бути призначенi для пiдтвердження первинного дiагнозу i яка тактика лiкування має бути обрана. Так, наказом вiд 27.07.1998 р. № 226 затверджено Тимчасовi галузевi унiфiкованi стандарти медичних технологiй дiагностично-лiкувального процесу стацiонарної допомоги дорослому населенню в лiкувально-профiлактичних закладах України та Тимчасовi стандарти обсягiв дiагностичних дослiджень, лiкувальних заходiв та критерiї якостi лiкування дiтей. Цi стандарти роздiленi по кожнiй лiкарськiй спецiальностi, у межах якої виокремлене те чи iнше захворювання.

Тому, перш нiж писати позовну заяву, необхiдно визначити, у якому вiддiленнi лiкувався хворий (лiкарську спецiальнiсть), i встановити, який дiагноз поставили хворому в лiкувальному закладi. Як правило, при виписцi пацiєнту видається лише епiкриз, надати iншу документацiю лiкувальний заклад вiдмовляється. Проте пацiєнт має повне право вимагати будь-яку документацiю, яка наявна в лiкарняному закладi (зокрема, медичну картку хворого, результати всiх аналiзiв та щоденник лiкування), посилаючись на ст. 34 та 49 Конституцiї, ст. 285 ЦКУ та ст. 39 Основ законодавства України «Про охорону здоров’я».

Маючи на руках усi документи, заявник може порiвняти дiагноз та призначене йому лiкування з нормативами, у яких закрiпленi обов’язковi дiї лiкарiв. Тiльки при виявленнi невiдповiдностей можна говорити, що лiкарi неналежно виконали свої обов’язки i припустилися лiкувально-дiагностичної та/або лiкувально-тактичної помилки.

Наприклад, для спецiальностi «Терапiя» за захворюванням «Анкiлозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтєрєва)» обов’язковi такi дiагностичнi дослiдження: загальний аналiз кровi, бiохiмiчнi дослiдження кровi (С-реактивний бiлок, бiлковi фракцiї), ЕКГ, Rо-графiя суглобiв до i пiсля лiкування. Призначається таке лiкування: протизапальнi засоби, фiзiотерапевтичне лiкування, кортикостероїди – за показаннями. Критерiї якостi (бажанi результати лiкування): зменшення клiнiчних проявiв основних симптомiв та клiнiко-лабораторних показникiв запального процесу, середня тривалiсть лiкування – 14 днiв;

б) наявнiсть наслiдку у виглядi завдання шкоди здоров’ю пацiєнта. Отримавши незаперечнi пiдтвердження того, що призначенi лiкарями дiагностичнi дослiдження чи лiкування не вiдповiдали нормативам, заявник (позивач) повинен довести наявнiсть шкоди для здоров’я пацiєнта. Її доказами можуть бути: факти звернення до iнших лiкарiв (якi призначали лiкування); факти виявлення iнших хвороб чи перехiд iснуючої хвороби в хронiчну форму, що могло бути результатом неправильного лiкування; письмовi висновки iнших лiкарiв, якi оглядали чи лiкували пацiєнта, що мають силу висновку спецiалiста.

Так, для стоматологiчних хворих наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм облiкової статистичної документацiї, що використовується в полiклiнiках (амбулаторiях)» вiд 27.12.1999 р. № 302 затверджена форма № 043/о «Медична карта стоматологiчного хворого».

Згiдно з наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України «Про затвердження типових iнструкцiй щодо заповнення форм первинної медичної документацiї лiкувально-профiлактичних закладiв» вiд 03.07.2001 р. № 258 медична карта стоматологiчного хворого мiстить рядок «Скарги». У ньому зi слiв пацiєнта або його родичiв записують скарги, якi найточнiше вiдбивають стоматологiчний стан пацiєнта.

Спецiальний роздiл карти вiдводиться для складання плану обстеження, плану лiкування хворого з вiдмiтками про консультацiї, проведенi в необхiдних випадках сумiжними фахiвцями. Для запису наступних звернень пацiєнта з даним захворюванням, а також у разi звернення з новими захворюваннями передбачений роздiл карти, який називається «Щоденник». Його завершує епiкриз – стислий опис результатiв лiкування та рекомендованих лiкарем практичних заходiв.

Пiсля лiкування ставиться пiдпис лiкаря, який провiв лiкування, та завiдуючого вiддiленням, а пiсля закiнчення окремих етапiв лiкування – пiдпис лiкаря, який безпосередньо лiкує хворого.

Якщо якоїсь iз зазначених складових немає, можна стверджувати, що лiкарi неточно заповнили медичну картку через несумлiнне ставлення до виконання своїх обов’язкiв або що частину медичної документацiї переписали, щоб приховати недбалiсть лiкарiв;

в) причинний зв’язок мiж дiяннями лiкарiв та отриманим наслiдком. У цьому разi позивач повинен довести, що шкода заподiяна пацiєнту саме дiяннями лiкарiв, а не iншими об’єктивними чинниками, як-от: недосконалiсть медичної науки на даному її етапi, об’єктивнi труднощi дiагностики, атиповiсть розвитку захворювання та його наслiдкiв, запiзнiла дiагностика, зумовлена пiзнiм зверненням пацiєнта, тощо. Не слiд виключати i можливiсть провини iнших осiб. Наприклад, якщо пацiєнт звертався до iншої клiнiки чи до нетрадицiйної медицини або ж займався самолiкуванням.

Якщо особа вважає, що зможе довести всi зазначенi складовi, вона може звернутися до вiдповiдного суду. При цьому слiд пам’ятати, що вiдповiдно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачiв» вiд 01.12.2005 р. № 3161 договiр – це усний чи письмовий правочин мiж споживачем i продавцем (виконавцем) про якiсть, термiни, цiну та iншi умови, за яких реалiзується продукцiя.

Вчинення усного правочину оформляється квитанцiєю, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або iншими документами (далi – розрахунковий документ). Отже, звертаючись по медичну допомогу, особа укладає з клiнiкою усний договiр про надання медичних послуг, згiдно з яким є їх споживачем. Тому на вiдносини, якi виникають з такого договору, поширюється дiя Закону «Про захист прав споживачiв». Згiдно зi ст. 4 Декрету КМУ позивачi у цiй категорiї справ звiльняються вiд сплати державного мита.

Iнодi вину лiкарiв легше довести в кримiнальному процесi, особливо коли їхнi дiї спричинили тяжкi наслiдки для хворого, якi можуть виражатися в його смертi, самогубствi чи заподiяннi йому тiлесних ушкоджень (тяжких чи середньої тяжкостi). Так, ст. 140 Кримiнального кодексу України встановлює вiдповiдальнiсть лiкарiв за невиконання чи неналежне виконання своїх професiйних обов’язкiв внаслiдок недбалого чи несумлiнного ставлення до них, якщо це спричинило тяжкi наслiдки для хворого.

У цьому разi доцiльно звернутись iз заявою до правоохоронних органiв, а пiсля доведення провини лiкарiв шляхом винесення судом обвинувального вироку подати позов у межах цивiльного процесу. За цих умов факти, на якi посилатиметься позивач, уже будуть доведенi в кримiнальному процесi i не потребуватимуть доказування.

Зоряна Топорецька  

http://www.legalweekly.com.ua/