Миролюбні “мідянки”: сутність олігархату і п’ятої колони в Україні, Іспанії та США

(за матеріалами: Є. Зарудний. Миролюбні гади. Дзеркало тижня №1(297) 14.01.2017 р.)

Президент  США  А.Лінкольн  при  очищенні  держави  від  сепаратистів  «…не зміг поступитися моральними принципами задля політичної вигоди…» (Є.Зарудний)
О.Сушко, «Ігри великих»: як Україні не загратися в гру, що не відбудеться? Дві  опори  фундаменту  окупанта  та  п’ятої  колони  в  Україні  мають  бути демонтовані.  Перша  –  фінансова,  яка  на  75%  утримується  олігархатом. Друга  –  гуманітарна,  яка  пов’язана  із  окупацією  московинським  світом українського простору.
Українська держава і суспільство потребують щоденних високопрофесійних і  високоосвічених  дій  українських  державників  по  створенню найконкурентнішої в Європі систем  влади  –  президентської, парламентської, урядової, судової та ЗМІ. Українська держава має оголосити про право громадян, у  т.ч.  на  захоплених Московією  територіях  бути  вільними  від  окупантів  та  рабства представників  московинського  світу,  а  також  право  на  отримання  під  час роботи  на  промислових  підприємствах,  з  акціонерною  формою  власності, акцій як частки власності.

Функціональні  ознаки  дій кремлівських  окупантів, московинів та п’ятої  колони  в  Україні. Намагання  отримати  повний  доступ  до інформаційних і фінансових,  насамперед державних,  потоків для прикритого чи  відвертого  грабунку  національного багатства  і дискредитації  української держави.  До  відкритих  форм  грабунку  слід  віднести  кількасторічну поведінку  кремлівських  та  ін.  окупантів  і  їх  посіпак.  Найбільш  яскравим новітнім  їх проявом є формування Кремлем та Президентом України з 1994 по  2004  рр.  Л.Кучмою  олігархату  в  складі  В.Медведчука,  Р.Ахметова, О.Пінчука,  І.Коломойського,  Г.Боголюбова,  К.Живаго,  Б.Колєснікова, Д.Фірташа,  С.  та  А.  Клюєвих.  Його  сучасними  представниками  є  В.  і  О. Януковичі, О.Курченко,  В.Новінський  та ін.  Найбільш відвертим грабунком займався  і  продовжує  займатись  Р.Ахметов  та  клан  Януковичів,  як  на окупованих  так  і  підконтрольних  українською  владою  територіях.  За попередніми експертними оцінками за 4 роки президентського правління В. і О. Януковичі вкрали близько 50 млрд. дол. США. До прихованих,  під окремі патріотичні гасла,  форм грабунку в банківській, нафтогазовій та в авіаційній галузях  та  ін.  слід  віднести  дії  І.Коломойського,  в  газовій  сфері Ю.Тимошенко та ін. Найбільш зухвалим, з точки зору дискредитації  діючої української влади, є розкрадання на 1 млрд. грн. з використанням державних підприємств арештованої нафти, яка незаконно придбана О.Курченком.

Сутність олігархату в Україні та на постсовєтському просторі полягає у рабовласницькому  стилі  захоплення  влади  і  власності  на  підприємствах, галузях,  регіонах,  секторах  національної  економіки,  президентських, урядових, парламентських, правоохоронних, наукових та ін. установ.

Олігархат  на  контрольованих  територіях  фактично  призначав  і призначає  в  Україні  голів  обласних,  районних  державних  адміністрацій, обласних,  районних,  міських  рад,  мерів  міст,  які  «чесно  обиралися» населенням,  керівників  всіх  без  виключення  правових  структур  на обласному, районному, міському рівнях та центральних апаратів,  управлінців практично  всіх  державних  закладів  та  установ,  ЗМІ  всіх  форм  власності. Вони  повністю  володіють  політичним,  соціально-економічним, гуманітарним, інформаційним та безпековим простором підконтрольним ним територій  і  визначають долі тих чи інших підприємців, початок і завершення системних конфліктів, у т.ч. із залученням кремлівських найманців.

Жоден олігарх в повсякденні не послуговується українською мовою як державною  і  по  суті  є  політичним  московином.  Вони  в  своїх  діях  не відмовились  від  належності  до  московинської  політичної  нації.  Будь-який мінімальних  знань  з питань  української  культури, історії, державотворення, особливостей  захисту  України  від  кремлівських  окупантів  представники олігархату достатньо вірогідно не  мають. Кремлівських та ін. окупантів всіх часів  в  Україні,  у  т.ч.  олігархат  єднає  спільна  риса  –  «в  усіх  проблемах України винуваті «патріоти» (крайні націоналісти)».

Етапи становлення олігархату в Україні:

Взяття  на  «своїй  території»  під  повний  контроль  місцевого регіонального,  міжрегіонального,  загальноукраїнського  криміналу  шляхом «добровільно-примусового» заволодіння майном і активами. Ними за копійки «придбані»  підприємства  державної  та  комунальної  форм  власності. Здійснено  суцільний  грабунок  частки  власності  на  акціонерних підприємствах,  яка  належала  працівникам,  шляхом  їх  «добровільного примусу»  до  «продажу»  належних  їм  акцій.  Це  позбавило  працюючий персонал  прав власності.  Ними  створена  штучна  конкуренція  на одне робоче місце з метою мінімізації зарплат. На підприємствах діє система погроз щодо миттєвого  звільнення  з  роботи  за  будь-які  ознаки  непокори.  Таким  чином мешканці підконтрольних олігархату територій є фактичними економічними рабами  на їх підприємствах.  Вони утримуються на основі щоденного страху втрати  роботи  і  мінімальних  засобів  для  існування.  Це  проходить  на  фоні штучних  корупційних  бар’єрів  для  здійснення  реєстрації  юридичних  і фізичних  осіб  як  підприємців.  Вся  підприємства  на  підконтрольних олігархату територіях сплачують данину за право ведення бізнесу.

Для  створення  системи  рабства  населення  в  політичній  сфері олігархатом  профінансовано  створення  розгорнутої  мережі  партійних структур, фондів і т.п. Це дозволяє легалізовувати представників олігархату в усіх  без  виключення  громадських,  державних  та  комунальних  закладах. Метою  цих  дій  є  «збір  голосів  рабів»  для  приведення  до  влади  на  рівні Прем’єр-міністра  України,  Президента  України.  Класичною  спецоперацією Кремля та Р.Ахметова була і залишається успішна комбінація по приведенню до влади московинського ставленика В.Януковича.

Сутнісна мета дій олігархату в політичній сфері полягає в створенні системи  тотальної  і  монопольної  влади  для  реалізації  за  допомогою кремлівських технологів і п’ятої колони механізмів отримання надприбутків і максимальної  дискредитації  спроможності  України  до  державотворення. Кожне  голосування  кожного  мешканця  на  підконтрольній  олігархату території, за окремими  виключеннями,  знаходиться  під  повним  «прозорим» контролем  за рахунок законодавчих комбінацій, підкуплених і розставлених членів  виборчих  комісій  та  правоохоронців.  Можна  з  повною  впевненістю стверджувати, що українська державність, якщо і представлена то одинаками українськими  державниками  на  тих  чи  інших  щаблях  влади,  які  не  мають
жодного  реального  впливу на прийняття рішень  згідно інтересів  української держави та громадян.

Цей стан олігархат України спільно з Кремлем визначив як «особливий статус»  Донбасу,  Криму  та  ін.  регіонів.  Його  закріплення  маскується  т.зв. мовним  питанням  «защіти  рускаязичнава  населенія».  Насправді  це ультиматум  олігархатом  українській  державі  про  захист  своїх рабовласницьких  статків  та  режиму  рабства  для  працівників  підприємств  і решти населення. Таким чином олігархат України є ядром «п’ятої колони» в  державі.  Сутність  вимог  олігархату  і  Кремля  стосовно  «особливого статусу»  полягає  в  демонтажі  української  державності  на  всій  території України  шляхом  внесення  конституційних  змін,  які  написані  олігархатом спільно  з  Кремлем.  Їх  зміст  полягає  у  фактичній  розбудові  законодавчої стіни,  яка  унеможливить  прихід  української  держави  на  рабовласницькі території  олігархату.  Таким  чином  метою  олігархату  і  Кремля  є збереження через інструменти війни існуючого статус-кво. Зухвалим тому підтвердженням  є  збереження  під  контролем  О.Януковича  майже  1,5  тис. нелегальних  копанок  по  видобутку  вугілля,  як  на  контрольованих  так  і неконтрольованих  Україною  територіях.  Темпи  і  масштаби  будівництва  в регіоні  компаніями,  які  належать  Януковичам  не  припинялись  і  не припиняються до нині.

Єдиним  способом  уникнути  реваншу  олігархату  в  Україні  є системний примус його і Кремля  до продажу власних активів на теренах України  і  очищення  всіх  державних  і  комунальних  структур  від представників  олігархату,  введення  системи  державного  фінансування політичних партій – переможців у парламентських виборах.

Олігархат  має  бути  економічно  і  політично  нейтралізований  і викорінений  з  теренів  України.  Типовим  підтвердженням  актуальності цього  є  отриманням  багатомільйонних  сум  дотацій  з  державного  бюджету Януковичами за легалізацію через офіційні шахти тіньового видобутку. Штаби  корупційних  мереж  в Україні  та за її  межами знаходяться в офісах  місцевого  та  кремлівського  олігархату  в  Україні.  Підтвердженням цього  є  знаходження  України  на  131  місці  по  індексу  сприйняття  корупції поруч  із  постсовєтськими  країнами  –  Московією,  Казахстаном  та  ін.

Олігархат  через  призначених  ним  керівників  місцевих  державних адміністрацій  в Криму, Донецькій  та Луганській областях  фактично  очолив сепаратиських рух і сприяв окупації території України Кремлем.

Нинішній  стан  справ  в  Україні. Надзвичайна  активність  «п’ятої колони»  в  Україні  по  підтримці  кремлівських  окупантів  з  метою  ліквідації української держави і суспільства.

Структура  «п’ятої  колони»  в  Україні. Московини,  які  працюють  в усіх  без  виключення  державних  і  комунальних  закладах.  Найбільш небезпечним  є  їх  представництво  в  СБУ,  СЗР,  ГПУ,  МВС  та  інших правоохоронних  структурах.  Так,  більше  80%  керівного  складу  та  решти працівників  не  ідентифікували  себе  українцями,  використовуючи  в українському  державному  закладі  іноземну  –  московинську  мову.  За визначенням  М.Грушевського  «українець  –  це,  передусім,  та  людина, яка  остаточно  відмежувала  себе  від  московинської  політичної  нації».

Послуговування в державних  і комунальних  закладах московинською  або будь-якою іноземною мовою  є ключовою ознакою належності до московинської  або  іншої політичної  нації.  Грушевський  «закликав  до  відмови  від  подвійної національної ідентичності»: або ти українець, тоді визнаєш прерогативи української  національної  ідеї,  або  московин.  Наслідком  знаходження відповідальних  працівників  правоохоронної  системи  в  московинському ціннісному  просторі  є  фактично  копіювання  ними  поведінки  їх  колег  в Московії  по  матеріальному  збагаченню  в  залежності  із  свого  службового становища.

До  них  належать  90%  працівників  науки  і  освіти,  насамперед  в історичній і гуманітарній сферах, які пройшли вишкіл фахової підготовки за московинською  шкалою  цінностей.  Це  також  стосується  95%  працівників ЗМІ, які знаходяться на службі у олігархату.

Історична довідка про сутність п’ятої колони:

В  Іспанії. «…Громадянська  війна  в  Іспанії  збагатила  військову  і політичну науку поняттям “п’ята колона”. Сьогодні ми можемо сказати: п’ята колона  як  елемент гібридної  війни.  Чотири  колони  військ  заколотників,  що наступали  на  Мадрид, і  quinta  columna  у  місті. Саме  вона  мала, за задумом генерала Еміліо Моли, розпочати битву за столицю…» США.  «…В американській Громадянській війні солдатів п’ятої колони називали  cooperheads.  Мідянка,  змія,  котра  підло  жалить  крадькома  із засідки.  “Мідянки”  (“мідноголові”)  не  були  лицарями  плаща  і  кинджала;  не планували  диверсій,  убивств  і  повстань.  Вони  були  прибічниками  Союзу  і, відповідно,  вважали  конфедератів  заколотниками.  Коли  знатного “мідноголового”  екс-конгресмена  К.Валландігема  витягнули розпорядженням  Верховного  головнокомандувача  з  федеральної  в’язниці  й видворили  на  територію,  не  підконтрольну  Союзу,  звільнений  на  Півночі вимагав  для  себе на  Півдні  статусу  військовополоненого, бо  таким  є кожен житель Півночі, який силоміць утримується на ворожій території…».

Дії  «п’ятої  колони»  в  США  60-х  роках  ХІХ  ст. За  оцінками Президента  А.Лінкольна  –  вогонь  в  тилу.  «…Проте  антиурядова  й сепаратистська активність “мідянок” була такою ефективною, що президент А.Лінкольн,  зазвичай  не  дуже  схильний  до  алармічних  настроїв,  якось зізнався одному сенатору, що вельми остерігається “вогню в тилу” (the fire in the  rear).  А через  кілька  днів після  президентських  виборів господар  Білого дому написав у записці своєму кабінету: “Видається досить імовірним, що ця адміністрація не буде переобрана”…».

Сутність сучасних дій московинів і олігархату в Україні  –  вогонь в тилу:

  • І.Коломойський – Укрнафта, МАУ та ін.;
  • О.Пінчук  –  «кадровий  супровід»  Украгазвидобування  з  2014  р., стаття у Wall Street Joural у 2016 р. та ін.;
  • О.Кадиров – Украгазвидобування;
  • Ю.Тимошенко  –  щодо  дострокових  парламентських  і  в перспективі президентських виборів;
  • Р.Ахметов  –  щоденні  дії  в  паливо-енергетичній  та  ін.  сферах, щодо  отримання  надприбутків,  без  будь-якої  модернізації  виробничих потужностей, найбільш класичним проявом є антисоціальна діяльність в ході виконання договору з КМДА щодо надання послуг  «Київенерго»  мешканцям м. Києва;
  • Партія  «Опозиційний  блок»  –  «Партія  регіонів»  –  свідоме маскування  в  ЗМІ  московинсько-української  війни  під  громадянську  війну, як  класичний  багатосторічний  прояв  кремлівських  гібридних  технологій окупації  України,  вимоги  до  визнання  «особливого  статусу»  території Донбасу»,  негайне  припинення  вогню  збоку  ЗСУ,  кремлівсько-олігархічна істерія «услиштє Данбас» з листопада 2013 р. та ін.

Вимоги «мідянок» – «п’ятої колони» в США. «…Популізм в закликах про  припинення  вогню,  врахування  особливого  рабовласницького  статусу південних  штатів.  Що  ж  робило  “мідянок”  таким  грізним  противником? Усього  лише  заклики  до  миру.  Популістські  гасла  про  негайне  припинення
вогню,  про  відновлення  Союзу  з  урахуванням  особливого (рабовласницького) статусу південних штатів…».

Інтегрований  зміст  вимог  «п’ятої  колони»  –  Р.Ахметова, О.Пінчука, Б.Колєснікова,  «Партії регіонів»,  «Опозиційного блоку»… та Кремля. Визнання особливого статусу Донбасу з метою розвалу української держави шляхом федералізації та закріплення окупації.

Динаміка  антисепаратистської  операції  в  США  в  1864  р. «…Із девяностоденної кампанії по звільненню країни від терористів протистояння переросла  в  чотирьохрічну  повномасштабну  війну.  До  8  листопада  1864  р., коли  американці  прийшли  на  виборчі  дільниці,  дев’яностоденна антисепаратистська  операція,  оголошена  15  квітня  1861  р.  прокламацією Лінкольна  (President  Lincoln’s  75  000  volunteers),  переросла  в повномасштабну війну з безпрецедентними в американській історії втратами з обох боків, яка тривала четвертий рік…».

Антиурядові бунти в США у 1863 р.  –  другий рік війни.  «…Уже на другий рік війни добровольців замінили призовники, і країною прокотилися антипризовні  бунти  з  лінчуванням  негрів  та  грабежами.  Подекуди  спротив призову  був  такий  великий,  що  урядові  чиновники  не  наважувалися  там з’являтися. У липні 1863 р. в Нью-Йорку для упокорення бунтівників війська застосували артилерію…». Великі урядові втрати військ на початку війни.  «…На початковому етапі  війни  федеральні  війська зазнавали  поразки  за поразкою. Після битви під Фредеріксбергом  11—15 грудня 1862 р., де Потомакська армія генерала Е.Бернсайда, що вдвічі перевершувала противника чисельністю, втратила 12 тис.  чоловік  (проти  5  тис.  у  Р.  Лі),  газети  на  Півночі  писали:  “Наша впевненість  похитнулася  до  основ.  Стан  речей  ніколи  не  здавався  таким похмурим, як у цей момент”…»

Негативна  оцінка  громадянами  дій  уряду  США.  «…Досі  жителі Півночі  “терпіли  і  начальницьке  слабоумство,  і  зраду,  провали,  лихоліття, втрату будь-якого співчуття, які тільки можуть уразити хоробрий народ. Але абсолютно  неможливо  очікувати,  щоб  вони  й  далі  піддавалися  таким кривавим випробуванням, як під Фредеріксбергом” (Harper’s Weekly)…».

Використання п’ятою колоною –  «мідянками» настроїв для «вимог миру  за  будь-яку  ціну».  При  таких  похмурих  обставинах  немає  нічого дивного  в  тому,  що  вимога  “мідянок”  “Мир  за  будь-яку  ціну!”  упала  на благодатний ґрунт. Оцінка  Полібієм  сутності  війни  за  2  тис.  років  до  північно-американських подій  –  «… не можна страшитися настільки, щоб задля уникнення  її  йти  на  різноманітні  поступки».  «…”Зізнаюся,  і  я  вважаю війну  справою  страшною,  —  нотував  за  2  тис.  років  до  описуваних північноамериканських  подій  Полібій  у  своїй  “Загальній  історії”,  —  але  не можна  ж  страшитися  війни  настільки,  щоб  задля  уникнення  її  йти  на різноманітні  поступки.  Навіщо  всім  нам  вихваляти  громадянську рівність, право відкрито висловлювати свої думки, свободу, якщо немає нічого кращого за мир?”…».

Дух  «мідянок»  –  «заперечення  свобод  забудькуватість  героїзму урядових  воїнів,  підлість  і  підступність  сепаратистів». «…Справді, навіщо?  “Мідянки”  заперечували  рівність  і  свободу,  вони  були  більшими расистами,  ніж  самі  рабовласники  з  Півдня;  називаючи  військові  дії федерального  уряду  “провалом  у  політиці”,  вони  готові  були  забути  про героїзм  і  жертовність  солдатів  Півночі,  про  підлість  і  підступність сепаратистів Півдня…».

Дії  «мідноголових»  на  фоні  антивоєнних  настроїв  по  зміні Президента країни. «…На чиказькому передвиборному з’їзді Демократичної партії  наприкінці  серпня  1864  р.  “мідноголові”  домоглися  майже одноголосного  партійного  схвалення  антивоєнної  платформи.  Вони  вже бачили свого кандидата в Овальному кабінеті Білого дому…».

Оцінка республіканцями зрадницького духу «мідянок». «…Тези демократичної платформи несказанно обурили республіканців. Harper’s  Weekly  назвала  їх  “малодушними,  жалюгідними,  принизливими”. Там не було “ні слова праведного гніву” проти жителів Півдня, які розпочали війну,  ні  слова  осуду  для  Конфедерації.  “Жодного  слова,  яке  може підтримати й підбадьорити солдата або матроса, що борються за свою країну; ані  єдиного  стилю,  який  підтримував  би  вогонь  боротьби  в  крові патріота”…».

Несприйняття  урядовими  організаціями  США  «миру  мідянок»  і погрози  розправи  на  її  носіїв. «…Тим  часом  зойки  миролюбних  гадів справили  на  солдатів  і  матросів  Союзу  ефект,  протилежний  очікуваному. Всупереч логіці “немає нічого кращого за мир” і всупереч страху загинути в черговій  м’ясорубці,  солдати-виборці  федеральної  армії  віддали  голоси своєму  Верховному  головнокомандувачу.  Понад  те,  “багато  солдатів вважали,  що  своїми  антивоєнними  виступами  демократи  насправді  не припиняють  війну,  а  сприяють  її  продовженню.  У  своїх  листах  із  фронту солдати  особливо  обурювалися  тим,  що  “мідянки”,  говорячи  про  війну, взагалі не згадують про загиблих та поранених федералістів. Тому “блакитні мундири” з Огайо, наприклад, погрожували приїхати додому й прибити тих своїх  сусідів,  котрі  підтримують  рух  за  мир”  (Jennifer  L.  Weber).  Як  не говорити про історичні аналогії, читачу?…».

Рішучість дій уряду і військових до носіїв «симпатії» та співчуття до ворога. «…Розвиваючи ініціативу знизу,  командувач військового округу Огайо  генерал  Бернсайд  (призначений  на  цю  посаду  після  Фредеріксберга) видав наказ № 38 від 13 квітня 1863 р., який встановлює, серед іншого, що “віднині всі особи в межах округу, котрі так чи інакше діють на благо ворогів нашої країни, розглядатимуться як шпигуни та зрадники й, визнані винними, засуджуватимуться до страти… Віднині вважається недопустимим вияв будь-яких  симпатій  та  співчуття  до  ворога.  Особи,  які  вчинять  такі правопорушення, будуть негайно заарештовані й засуджені або ж вислані за межі  округу  на  територію  ворога”.  Ось  так,  “симпатії  та  співчуття  до ворога”!..».

«Переростання  вогню  у  тилу»  у  пожежу  після  невдач  на  фронті. «…”Вогонь  у  тилу”,  якого  остерігався  Лінкольн,  після  кожної  невдачі  на
фронті  переростав  у  пожежу,  що  спопеляла  виборчу  ниву.  Генерал  Грант, указом  президента  призначений  головнокомандувачем  армій  Союзу,  влітку 1864  р.  за  шість  тижнів  боїв  втратив  64  тис.  чоловік  і  тепер,  завдяки пропагандистським  зусиллям  “мідянок”  Unconditional  Surrender  Grant
(Unconditional Surrender — безумовна капітуляція; U.S. — Ulysses Simpson — ім’я  Гранта)  іменувався  на  Півночі  не  інакше  як  Grant  the  Butcher
(м’ясник)…».

Безпрецедентний  тиск  на  Президента  США  з  боку  однопартійців, що він «не може, або не хоче дати нам миру». «…Президент  зазнавав  безпрецедентного  тиску  навіть  із  боку  своїх однопартійців.  Чимало  їх  поділяли  переконання  Генрі  Дж.  Реймонда, редактора New York Times і голови Республіканської партії, що “нам потрібні зміни, з президентом Лінкольном вогонь війни тлітиме нескінченно, бо він не може або не хоче дати нам мир… Країна змучена, розтерзана війною й палко бажає миру”…».

Стратегічна  багатоходівка  Президента  США. Пропозиція сепаратистам  негайно  припинити  вогонь  в  обмін  на  відновлення державності  США.  Питання  рабства  переносилось  на  пізніше. Сепаратисти відмовились, тому, що оголосили  незалежну державу. Через добу  Президент  Лінкольн  відмінив  згоду  і  повноваження  на  зустріч  свого представника з лідером сепаратистів. «…Щоб  було  і  вашим,  і  нашим,  Г.Реймонд  придумав  багатоходівку. Президент  пропонує  ватажку  т.зв.  “Конфедеративних  штатів  Америки” Дж.Девісу  негайне  припинення  вогню  з  єдиною  умовою  —  відновлення Союзу.  При  цьому  решта  розбіжностей,  включно  з  питанням  рабства, розглядалися  б  пізніше  і  в  робочому  порядку.  Девіс,  природно,
відмовляється,  оскільки  очолює  “незалежну  державу”.  Після  чого  всю відповідальність  за  продовження  військових  дій  можна  буде  перекласти  на
сепаратистів. 24  серпня  Лінкольн дає Реймонду  свою згоду  і  повноваження на  зустріч  із  Девісом.  А  через  24  год.  відкликає  згоду  і  повноваження.
“Чесний Ейб” не зміг поступитися моральними принципами задля політичної вигоди…».

Моральний  стержень  Президента  США. Дотримання  обіцянок,  що всі «особи котрі утримуються як раби на території, яка перебуває у стані заколоту  проти  США  оголошується  вільними  назавжди».  «…Адже  він  два роки тому врочисто оголосив, підписуючи прокламацію про звільнення, що “всі  особи,  котрі  утримуються  як  раби  на  території  будь-якого  штату  чи 10 певної  частини  штату,  населення  якого  перебуває  у  стані  заколоту  проти Сполучених Штатів, оголошуються вільними віднині, надалі й назавжди”. А сьогодні принципи realpolitic вимагають відмовитися від свого слова.”…»

Рішення  А.Лінкольна  –  готовність  програти  на  виборах,  але  не відмовитися  від  морального  закону  в  собі.  «…Вислухавши  похмурі пророцтва  Реймонда  про  свою  близьку  політичну  смерть,  Лінкольн  мав прийняти  найважчий  вибір  у  своїй  політичній  кар’єрі:  відмовитися  від прокламації  і  морального  закону  в  собі  —  чи  програти  на  виборах  у листопаді.  Лінкольн  вирішив  ризикнути  другим.  Він  волів  залишитися чесною  людиною,  а  не  чіплятися  за  можливість  стати  безчесним президентом” (Jennifer L. Weber)…».

Перемога  урядових  військ  США.  «…Першого  вересня  генерал Шерман  узяв  Атланту,  19  жовтня  генерал  Шерідан  переможно  завершив кампанію  в  Долині  (північноамериканський  Мегіддо).  Результат  війни  був вирішений…».

Політичні  наслідки  дій  Президента  США  –  перемога  на  виборах. «…Восьмого  листопада  1864  р.  55%  американських  виборців  і  91% американських вибірників проголосували за Авраама Лінкольна…».

Причини  перемоги  американського  уряду  –  стійкість  морального організму до отрути  миролюбних гадів. «…Великою мірою тому, що його моральний  організм  продемонстрував  стійкість  до  отрути  миролюбних гадів…».

Дії українського суспільства:

1.  Щоденне  нарощування  власного  внеску  у  посилення  української держави  на  власній  ділянці  відповідальності  (якщо  її  немає  то обрати  виходячи  із  здібностей  та  фахової  підготовки)  та  рішуча протидія  будь-яким  заколотникам  від  п’ятої  колони  та  окупантів нав’язати капітуляцію через «мир будь-якою ціною».
2.  Посилення  тиску на всі гілки влади щодо швидких і ефективних дій по розгортанню реальної модернізації всіх сфер суспільного життя і максимальне  сприяння  владі  в  реалізації  цих  задумів.  Першим кроком  більш  ніж  для  половини  українських  громадян  має  бути відмова  від  готовності  брати  участь  в  корупційних  схемах  для вирішення тих чи інших питань.

Дії  Президента  України,  Верховної  Ради  України,  Кабінету Міністрів України:

1.  Системне  впровадження  конкурентоспроможних  дій  на  рівні Адміністрації  Президента  України,  Верховної  Ради  України, Кабінету  Міністрів  України  по  реальному  проведенню  якісної модернізації  країни,  дієвої  протидії  корупції,  насамперед  з  боку олігархату.
2.  Створення  сучасних  ракетно-космічних  військ  та  ядерної  зброї (стратегічної  і  тактичної)  для  самодостатнього  захисту  української держави і суспільства.
3.  Здійснення  багатоходівки (на 25-30 років)  для досягнення перемоги над  окупантами  та  «п’ятою  колоною».  Її  сутність  має  полягати  у відсіканні  інтеграції  до  української  держави  антидержавних  і антиукраїнських  сил,  демонтажу  всіх  без  виключення  платформ «п’ятої  колони»,  надання  юридичного  статусу  окупованих, фактично  захоплених  кремлівськими  військами  спільно  з московинами та військовими злочинцями,  значної частини території Донбасу.
4.  Щоденні дії мають ґрунтуватись на високих внутрішніх моральних орієнтирах  Президента  України,  депутатів  всіх  рівнів,  Кабінету Міністрів України, регіональної та місцевої влади, громадян з метою усунення  із  державного  та  суспільного  організму  всіх  без виключення  носіїв  московинського  світу.  Мірилом  цього  стане уникнення  приставки  «безчесний  президент,  депутат,  урядовець, мешканець».
5.  Демонстрація  Президентом  України,  депутатами  всіх  рівнів  та урядовцями сміливості і рішучості у захисті української державності і відсутність боягузтва програти чергові вибори на різних рівнях.
6.  Своєчасне  скасування  будь-які  законодавчо-нормативних документів,  які  визначають «особливий статус територій, зрадників, військових злочинців», зберігають фактичне рабство на окупованих Кремлем та олігархатом територіях.
7.  Згортання  будь-яких  проектів,  які  реально  просуваються  та фінансуються Кремлем, олігархатом та сепаратистами.
8.  Сприяння  у  залученні  українських  та  міжнародних  науковців,  які стоять  на  платформі  поваги  до  української  державності  для дослідження  задумів  та  практичних  дій  олігархату  в  регіонах України  по  недопущенню  створення  єдиного  українського державного  простору,  впровадженні  корупційних  схем  та сепаратиських, громадських і політичних проектів.

Дії США і міжнародної спільноти:
1.  Закріплення  за  США  статусу  світового  лідера  на  європейському континенті  має  базуватись виключно на  нарощуванні  сили  реальних союзників – України, Литви та ін., які реалізують успішні масштабні проекти  модернізації  політичного,  економічного,  безпекового  та гуманітарного секторів. Це має базуватись на сприянні у створенні  в Україні сучасної моделі електронного управління державою.

2.  Сутність національних інтересів США на європейському континенті повністю  співпадає  з  національними  інтересами  України  щодо створення санітарного кордону  вільних країн  по Східним кордонам України.  Для  ефективної  протидії  постійно  діючій  кремлівській загрозі  українські  і  американські  народи  мають  досягти  значного успіху  у  нарощуванні  власного  багатства  кожного  громадянина. Багата Україна є гарантом євроатлантичної безпеки. У зв’язку з цим необхідно термінове сприяння США щодо вступу України до НАТО та  підписанню  двосторонньої  угоди  про  гарантування територіальної цілісності та суверенітету української держави.
3.  Максимальне сприяння українському народу у проведенні реальної деолігархізації, демонополізації, детінізації національної економіки і досягненні  спроможності  української  держави  до  самостійних ефективних дій по захисту власної безпеки і суверенітету.

PhD Наум Древлянський,

Центр національних інтересів України