Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- «Спеціальне тактичне спорядження» – мімікруючі пройдисвіти (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» (ТОВ «СТС») – не тільки шахраї, але й «ухилянти» (документ) -
- Повернути своїх: від слів до дій у процесі обміну ув’язненими -
- Саботаж мобілізації в ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» -
- Передавання засуджених і ув’язнених із тимчасово окупованих територій до України -
Коли адвокат обвинуваченого з поважних причин запізнився у судове засідання, а суд вже встиг призначити іншого захисника із системи безоплатної правової допомоги – і не просто призначити, а блискавично розглянути справу і продовжити термін тримання підзахисного під вартою.
Солом’янським районним судом міста Києва (суддя Курова О.І.) розглядається кримінальне провадження по обвинуваченню громадян П. і Ш. у скоєнні низки кримінальних правопорушень.
16 квітня 2020 р. судом було постановлено ухвалу про продовження терміну тримання під вартою строком на 60 діб обвинуваченому Ш., інтереси якого я представляю як захисник. Зараз мій підзахисний утримується у Державній установі «Київський слідчий ізолятор».
Передусім слід зазначити, що судом виявлено пряму упередженість по відношенню до мого підзахисного в даній справі.
Так, судове засідання було заздалегідь призначене на 16 квітня 2020 р. Однак через об’єктивні причини (карантинні заходи, обумовлені пандемією COVID-19) я, як постійний захисник Ш. не зміг вчасно прибути у судове засідання. Я прибув до суду, але з невеликим запізненням, коли засідання вже відбулося.
Як повинні були розвиватися події відповідно до закону
Згідно з нормами ст. 49 Кримінального процесуального кодексу України суд зобов’язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо обвинувачений не залучив захисника. Стаття 53 КПК, що регламентує залучення захисника для проведення процесуальної дії передбачає обов’язок суду залучати захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому ст. 49 цього Кодексу, виключно у невідкладних випадках. До таких випадків віднесено, зокрема, ситуації, коли завчасно повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого захисника або якщо обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника або прибуття обраного захисника неможливе.
І, нарешті, ст. 324 визначає наслідки неприбуття захисника. У ч. 1 даної статті вказано на те, що коли в судове засідання не прибув за повідомленням захисник у кримінальному провадженні, то суд відкладає судовий розгляд. В такому разі суд визначає дату, час і місце проведення нового засідання та вживає заходів щодо прибуття до суду захисника. При цьому в ч. 4 даної статті закріплено обов’язок суду надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні, захисникові, який раніше не брав участі у кримінальному провадженні.
Суд, відкриваючи судове засідання та пересвідчившись у відсутності захисника, повинен був діяти відповідно до ст. 49, 53, 324 КПК України. В будь-якому разі слід було відкласти розгляд справи та призначити іншу дату. Про це суд зобов’язаний був повідомити залученого захисника, тобто мене. У разі необхідності суд також міг призначити на вказану дату адвоката із системи безкоштовної правової допомоги. Призначений адвокат міг би брати участь у розгляді справи лише у разі, коли я (постійний захисник) не з’явився б у це наступне судове засідання.
Практика Солом’янського районного суду міста Києва
Натомість, у даному разі «безкоштовний» (призначений) адвокат вже була присутня в суді. Її прибуття було забезпечено заздалегідь. А рішення про залучення захисника із системи безоплатної правової допомоги суд прийняв у довільному порядку, ще навіть не знаючи про те, чи прибуду я у судове засідання чи ні.
Призначений адвокат (захисниця), безумовно, не володіє та не володіла інформацією про стан розгляду справи, наявність і обсяг доказів у кримінальному провадженні. У неї не було визначено правову позицію щодо захисту обвинуваченого Ш. Тому її залучення слід розглядати лише як виставу задля створення видимості об’єктивного судочинства, без будь-яких варіантів і сумнівів щодо результату такої «участі».
Впевнений, що призначена адвокат навіть не спілкувалася з Ш. і не знайомилася з матеріалами справи.
Також я більш ніж впевнений, що прокуратурою (стороною обвинувачення) навіть не було надано клопотання про доцільність продовження терміну дії запобіжного заходу. А в ньому повинні бути викладені та доведені відомості про наявність ризиків, запобігти яким мало обрання запобіжного заходу. Дані ризики повинні бути обґрунтовані доказами, а не просто «хотєлками» та «боялками» прокурора на кшталт «ми боїмося, що підсудний щось там продовжить і хочемо, аби він сидів».
Практика Конституційного Суду України у розв’язанні подібних ситуацій
Як ідеться з Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 р. у справі № 3-208/2018, згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Він застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе:
- наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
- наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч.ч. 1,2 ст. 194 Кодексу).
Заходи щодо забезпечення гарантій проти зловживань визначено у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 27 вересня 2006 р. № Rec (2006) 13 державам-членам. У даному документі містяться основні засади застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено умови, за яких воно має відбуватися.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним. Воно може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Гарькавий проти України» від 18 лютого 2010 року зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним. І лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме – гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (§ 63).
Чергові «захисники» в суді та їх призначення
Будемо називати речі своїми іменами. Суд і «захисник» діяли узгоджено, за попередньою не зовсім гарною та коректною домовленістю щодо схеми створення видимості процедури нібито захисту та різних там дотримань прав (та інших красивих і гучних гасел про торжество правосуддя, чесність, правильність, гуманізм і подібну маячню).
Подібні «договорняки» та брудні схеми з чергуванням «безкоштовних» захисників у суді та їх злагоджена гра – як клоунів у зрежисованій цирковій виставі під «дудку» суду призводять зрештою до того, що в суспільстві зростає соціальна напруга й невдоволення діями судової влади. Верховна Рада України навіть ухвалила низку законів про відновлення довіри до судової влади, оскільки зараз довіра і ламаної копійки не варта. Зрештою, це «виливається» в різні заворушення типу Майдану, під час яких когось заріжуть, застрелять або покалічать. Подібні результати ані мене, ані суспільство не влаштовують. Проте суди вперто на них «нариваються». А потім всі щиро так, по-дитячому наївно дивуються: «а де ж повага, а де ж довіра, чого нас зневажаючи, що ж ми зробили і що далі робити, навіть зарплату зменшили, ґвалт, рятуйте…».
При цьому суспільство всього лише просить хоча б зовні дотримуватися вигляду пристойності. Ніхто не вимагав «нагинати» систему безкоштовної правової допомоги та шукати безсловесних ляльок. Ті лише називаються захисниками, та хіба що і можуть сказати – «заперечую». Та всі ж заперечують… Не вистачало ще того, аби захисники погоджувалися з погіршенням стану підзахисного.
Я не маю намірів відмовлятися від оскарження
Я подав до суду апеляційну скаргу в інтересах Ш. Втім, припускаю, що її розгляд відбудеться після збігу терміну, на який було продовжено дію запобіжного заходу. У подібних ситуаціях нерідко трапляється так, що суд апеляційної інстанції починає переконувати адвоката у безперспективності оскарження постановленої ухвали. В хід ідуть традиційні аргументи на кшталт «ну так вже ж арешт ще раз продовжили, вже ж ухвала втратила свою актуальність – може, відмовитеся, бо нам в лом відписувати ухвалу, ніхто ж нікого випускати не буде, що ви як маленькі».
«Поговорити про життя» я можу – не питання. Я цікавий співрозмовник і даю відверті розклади, чого не роблять інші. Однак у даному разі ухвала має бути скасована, з наданням правової оцінки непорядним діям суду та «захисника». Це станеться у нагоді знадобиться на майбутнє. Суддя Курова О.І. буде почувати себе винною за інцидент з «договірняками». А це, безумовно, буде встановлено апеляційним судом через невідворотність такого кроку.
Крім того, мій підзахисний Ш. щиро розкаявся, визнав провину, сприяв слідству, надав усі свідчення. Його стан здоров’я неможна назвати задовільним через наявність серйозного захворювання. Він має дитину, та враховуючи ці обставини за першою судимістю за дрібний «гоп-стоп» заслуговує на застосування до нього положень ст. 75 КК України.
А для виключення упередженого ставлення до Ш. на майбутнє доводиться знову і знову нагадувати про необхідність дотримання суддями вимог закону…