Якщо раніше самими «хлібними» і прибутковими місцями жебрацької мафії вважалися вокзали й ринки, то тепер до місць їх активності додався Інтернет-простір. Численні дописи з виманювання грошей у довірливих і сердобольних громадян доводять: сьогодні найуспішніші жебраки – це жебраки віртуальні.

 

---

 

Мотиви, які спонукають нас віддавати гроші незнайомим людям

 

Неможливо подолати бідність і злидні, подаючи милостиню на вулицях, – але ми щиро хочемо вірити в те, що таки можна, кладучи гроші у чиюсь простягнуту руку чи шапку. Напевне, кожен, стикаючись на вулиці або у громадському транспорті з безхатченками чи старенькими, що просять милостиню, думав про те, що жебрацтво – явище сумне, і воно, на жаль, у нашій країні дуже розповсюджене. І багато хто з вас, та і я теж, не раз давали милостиню. Одна справа – подати милостиню людині явно немічній і бідній. Інша справа, коли збиранням благодійних внесків займаються цілком працездатні особи. Деякі з них називають себе волонтерами та збирають готівку на руки або у скриньки для пожертв просто на вулицях – це звична картина для багатьох українських міст. Інші роблять те саме у віртуальному просторі, і про них – наша сьогоднішня розмова.

 

Але давайте, передусім, замислимося на хвилинку ось над чим. Що спонукає нас допомагати незнайомим людям?

 

Зокрема, якими мотивами керуємося ми, коли подаємо милостиню? У кожного зараз буде своя відповідь на це питання. Хтось щиро співчуває чужим злидням. Хтось, навіть не усвідомлюючи того, керується страхом – людина має побоювання, що колись може опинитися у подібній ситуації. Можна ще назвати чимало інших причин нашої жертовності. Я особисто не подаю на вулицях і не перераховую кошти в Інтернеті, але я подаю милостиню біля храму – в мене теж є на те свої мотиви.

 

Зазвичай ми швидко забуваємо про сам факт пожертвування, та навряд чи хтось веде підрахунки розданої милостині. Тим більше, що суми коштів не є відчутними для нашого матеріального стану. Та й нашу совість заспокоює головний факт: «я не залишаюся осторонь – я допомагаю». Це емоційне переконання формує наш настрій, і ми думаємо про себе як про добру, небайдужу і чуйну людину.

 

Віддаючи свої гроші – нехай і невелику суму, в такі моменти ми навряд чи розмірковуємо про чесність тих, хто просить у нас допомоги. Рушійні фактори, що впливають на нашу поведінку – це наші емоції. Саме на наші емоції і полюють жебраки. За допомогою емоційного залучення людей вони експлуатують тему добра загалом, вщент спотворюючи при цьому такі поняття, як допомога, підтримка, співчуття і жалість.

 

Чим віртуальні жебраки відрізняються від вуличних?

 

Розвиток сучасних технологій та засобів комунікації розширив і можливості для удаваних «благодійників» і тих, кому нібито «потрібна термінова допомога». Сьогодні найбільш прогресивні жебраки «працюють» саме в Інтернеті – передусім, у соціальних мережах і на деяких тематичних форумах.

 

Оголошень з проханнями про допомогу там зустрічається все більше. З метою збору милостині відкриваються сторінки, віртуальні «жебраки» розміщують на власних профілях жалісливі дописи.

 

Враження від ознайомлення з їхніми оголошеннями залишаються двоякими. З одного боку, в реальному житті можна допомогти людині, з якою ми хоча б знайомі та підтримуємо якісь контакти. З іншого боку, як тут, у віртуальному просторі, можна повірити набору символів, які надіслав невідомо хто?

 

Суть цієї проблеми набагато глибше, ніж може здаватися. Уявімо собі доволі поширену ситуацію, що може статися в чиїсь родині. Маленька дитина страждає вродженим захворюванням, що потребує хірургічного втручання. Батьки працюють, але їхні доходи забезпечують лише основні потреби дитини, тому що вартість операції для них є надто високою, і на її оплату бракує навіть усіх сімейних заощаджень. Вийти на вулицю з простягнутою рукою, їм, скоріш за все, не дозволить виховання і сором. Звернутися до сусідів або до колег, до начальника по допомогу – так само.

 

І тут залишається Інтернет. Його основні переваги – знеосібленість, ілюзія анонімності й недосяжність (на випадок виникнення претензій), а ще – можливість охопити набагато більшу аудиторію, не докладаючи особливих зусиль. «Доброго дня, я ваш сусід зверху … Моя дитина хворіє, потрібні гроші…», – таку фразу не кожен у змозі буде вимовити. Та й почувши її, геть не кожен стане допомагати. Що ефективніше? Ходити по знайомим, розклеювати оголошення чи, може, спробувати взяти участь у телеефірі якоїсь програми, щоб попросити допомоги у всієї країни? Відповідь очевидна: залишається Інтернет, де все це можна організувати швидко.

 

Від «маленькому Назарчику потрібна допомога» до «подайте на собачок»

 

Ось лише декілька найбільш поширених дописів-прохань:

 

 

Деякі дописи дійсно викликають співчуття, але чомусь більшість з них завершується не прізвищем, фотографією, адресою і телефоном, а номером приватної банківської картки.

 

 

Читаючи такі дописи, тільки зайвий раз маєш змогу переконатися в тому, що найуспішніші жебраки – це жебраки віртуальні.

 

…Врятувати песика, розплатитися з боргами, купити квартиру, придбати рідкісні ліки, полагодити автомобіль, зробити аборт або випустити компакт-диск власних пісень… – число варіацій росте з кожним днем.

 

Сьогодні в Інтернеті можна знайти кілька сотень порталів для кібер-жебраків і десятки тисяч сторінок в улюбленому українцями Фейсбучику. Серед них лише кілька сайтів присвячені жебрацтву взагалі, а решта – цинічні «умолялкі».

 

 

Причому, більшість адрес електронної пошти не активні, інших контактів немає – навіть телефонів.

 

Невже у всіх цих дописах брехня?

 

Заради справедливості варто сказати, що приблизно кожне четверте оголошення містить не тільки номер банківської картки, а й інформацію про власника банківського рахунку і його (її) контактні дані.

 

Втім, незважаючи на це дуже складно розпізнати, де тут жертва обставин, а де – безпринципні знахабнілі віртуальні жебраки.

 

Ймовірно, найкраще підтвердження – скан-копія паспорта, довідка про хворобу, фотографія, реальне ім’я і номер телефона, реквізити благодійних фондів і т.ін.

 

Перш, ніж перераховувати гроші, перевірте ці дані. Занадто прикро буде дізнатися, що ваші гроші поклав собі в кишеню шахрай, для якого немає нічого аморального в тому, щоб створювати пачки профілів від імені неіснуючих осіб, вигадувати жалісливі історії, використовувати чужі світлини, в тому числі дітей, видаючи їх за власні.

 

Якщо у вас обманом вивудили гроші й це вдалося довести, то такі дії будуть кваліфіковані за статтею 190 Кримінального кодексу України – шахрайство. Максимальне покарання, що очікує на злочинця, передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Але не будемо вдаватися у крайнощі, вивчаючи чергове віртуальне «СОС-репост, терміново допоможіть!».

 

Далеко не всі ці люди – страждальці, але також не можна огульно називати всіх жебраками і шахраями. Давайте згадаємо ось про що. Загальна чисельність українців – 37 млн 289 тисяч людей. З них лише 16 млн 458 тисяч – основного працездатного віку, в тому числі з яких 2,8 млн – безробітні.

 

Сумна статистика виглядає так: за даними МОЗ, основною причиною смерті дітей віком до 5 років є ускладнення під час пологів, у тому числі передчасне народження. А таких дітей у нашій країні щороку народжується близько 20 тисяч. Ймовірно, наведені цифри статистики були б не настільки страшними, якби у нещасних батьків вистачало б коштів на операції і ліки.

 

Як допомагати?

 

Чи не краще дати грошей передбачуваному брехунові, ніж на всяк випадок відмовити в допомозі тому, хто дійсно її потребує? Кожен вирішує сам. Але як би ви не ставилися до жебраків, навіть якщо вони віртуальні, завжди пам’ятайте одну просту річ: хочеш допомогти – роби це особисто і без посередників.

 

Власне, кращий способ допомагати і творити добро – уважно ставитися до потреб тих людей, хто поряд. Біля кожного з вас живуть люди, котрі потребують допомоги, але з якихось причин соромляться попросити, і ви їх, принаймні, знаєте особисто. Можливо, в них і не настільки слізні та драматичні випадки, аніж історії, описані у соцмережах, проте в них можна бути впевненим на сто відсотків.