Тема милицейско-прокурорской немощи, которую мы затронули несколько дней тому назад, в своем развитии оказалась столь многогранной, а ситуация – столь катастрофичной и одновременно показательной, что это понудило нас сделать продолжение начатого журналистского расследования на предмет: как же доблестные украинские блюстители закона ухитряются (иначе и не скажешь) делать вид, что борются с преступностью.
То, что самые омерзительные свойства души могут таиться под внешностью привлекательной, даже прекрасной, — история подтвердила многажды. Красота внешняя, увы, совсем не означает душевной чистоты и доброты.
Продовжуємо наше розслідування щодо обставин та напрямів діяльності окремих представників давньої, як світ, шахрайської професії, які ховаються під личиною доброчинності та порядності.
В свідомості пересічного громадянина шахраї часто-густо чомусь асоціюються з неприємним зовнішнім виглядом, нервовою поведінкою, „бігаючими” очима, тремтячими руками, постійно готові кинутися навтікача, як тільки десь побачать міліцейські погони, та сповнені іншими подібними атрибутами, навіяними поганим детективним романам або наївними кінофільмами сторічної давнини.