Ліричний відступ від теми 1, в якому пояснюється: а для чого все це ми робимо?

 

Ольга Кряжич. Як підняти свій «Хірш» і не робити помилок, які були вже зроблені до вас

 

Початок тут:

Вступ

Розділ 1. Профіль і рейтинг – хліб і масло

 


 

Коли я збиралася на стажування до Чехії, знайомі науковці, які вже побували на стажуванні, проте платили самі за можливість постажуватися (ох-хо-хо, були в моєму оточенні такі, каюся), казали: «Оце повезло! Не хвилюйся, там класно».

 

Показували фотографії, де одна була з якогось засідання і десяток – з різних кафе та екскурсій. З фото на мене дивилися щасливі обличчя з чашками кави, смаколиками, морозивом і надпотужними намаганнями зробити серйозний вираз при фотографуванні під час якогось засідання (а в очах мерехтіли тістечка, картопелька з рулькою, пивко, а може, що і міцніше…).

 

Мої потуги підтягнути англійську чи встигнути вирішити до від’їзду якусь задачу, зокрема, і актуалізувати профілі Google Scholar, ResearchGate та Facebook, сприймалися на сміх, – ну що ти, мовляв, це ж так круто, це так легко, це так весело!

 

Я розуміла, що тривале стажування не може бути суцільним святковим карнавалом, тому намагалася встигнути зробити хоч щось, щоб не потонути в перші робочі дні.

 

Хех, слава Менделєєву, Патону і Ньютону, що не повелася на казки та на платні стажування!

 

Перші десять днів було важко, навіть, не описати словами. По-перше, все нове. По-друге, не лише розмовляти, а й думати приходиться чужою мовою.

 

Отут в нагоді і ставали заповнені профілі! Адже видавити з себе – Hi! My name is…, та представити посилання на свій профіль – значно легше, ніж розповідати про свою попередню діяльність, навчання, роботу та багато іншого.

 

Щодо англійської та необхідності її не лише вивчати, а й постійно вдосконалювати… Здавалося б, чеська мова є відносно зрозумілою для українців і на побутовому рівні можна досить зрозуміло почати спілкуватися і за тиждень.

 

Але!

 

Група науковців, до якої я була прикріплена – інтернаціональна. В цій групі була також присутньою молода науковець з Індії. Все спілкування відбувалося лише англійською. Спочатку я сама собі нагадувала собаку – все розумію, а сказати не можу, окрім «I understand». При цьому страшно бісила відсутність хвоста, щоб помахати ним, дивлячись очі в очі…

 

А от страшно! Страшно, що не було хорошої розмовної практики, що скажеш якусь дурницю, що буде жахливий акцент, що…, що…, що…

 

А потім розумієш, що вибору немає і ніхто не буде тебе чекати. Ні, більшість чеських колег хоч трохи знають російську (від 40 і старше – вивчали в школі), тому намагаються «полегшити» мені життя і спілкуватися зі мною російською. Тут саме «важке» рішення – сказати, що все ж хочеш англійською, щоб швидше подолати мовні перепони. Ну не дарма ж я рік до цього ходила (ну, хоча б намагалася…) на індивідуальні заняття з англійської!

 

Та і статті писати – лише англійською. Тільки англійською. І орієнтуватися на рейтингові журнали. І в середньому вимога для чеського науковця у тому закладі, де я була на стажуванні – одна стаття на два місяці у журналах на платформах Scopus та WoS. Вау! Багато? Як мені пояснили – а кипи сторінок звітів наприкінці року чи по закінченню теми нікому не потрібні. Є результати – є стаття. І критерій успішного виконання будь-якого проекту – це саме сприйняття науковою спільнотою твоєї публікації.

 

Група, до якої входила я, працювала над питаннями захисту навколишнього середовища, в тому числі, над розробкою «лагідних» технологій використання довкілля. У процесі стажування необхідно було підключитися до існуючих задач/проектів групи і визначити свою «нішу» в розрізі того напрямку досліджень, в якому велася робота в Україні.

 

І перші знайомства з членами групи – розсилка посилань на свої профілі. Чим повніше представлений профіль, тим менше виникає питань. Колеги читають статті, дивляться на посилання – наскільки була і є цікавою тема, і формують коло задач. Колеги читають, визначають спільні аспекти і пропонують приєднатися до вирішення тієї чи іншої задачі. Згуртованість групи – запорука забезпечення встановленої кількості статей. Далі – займаємося рішенням задач і кожен пише основу за своїм напрямом. На спільних он-лайн і офф-лайн нарадах потім все це допрацьовується, обговорюється і надсилається на публікацію.

 

От і виходить, що фактично 8 годин на добу 5 днів на тиждень група повинна стати єдиним чітко спрацьованим організмом…

 

Тут немає часу на окремі кофейні паузи або «заскочити до знайомої в кабінет, поговорити». Кожен цінує свій і чужий час. Можна попити кави, дискутуючи з приводу чергової статті на нараді. Можна пити каву, розмірковуючи над своєю задачею за комп’ютером.

 

Читати далі:

Розділ 2. З чого розпочати?

Ліричний відступ від теми 2, в якому пояснюється: а як у «них»?