“Ашрам Шамбали”, внутрішнє життя секти

Доброго дня, дорогі читачі. Я продовжую знайомити вас із реальною історією мого перебування в секті Костянтина Руднєва, котра відома за сумнозвісною назвою «Ашрам Шамбали», де я провела понад шість років. У минулому дана організація використовувала назви «Школа Біловоддя» (рос.: «Школа Беловодье»), «Тропа щастя», «Олірна», «Сотідонандана йога центр», «Школа Шамбали», «Алтайський Ашрам Шамбали», «Агарта», «Школа Інліранги», «Академія жіночої мудрості» тощо.

 

Сьогодні ми поговоримо про антисоціальні настанови в доктрині культу, про особливості розпорядку повсякденного життя в ашрамах і про деякі так звані «практики просвітління», які ми проходили найчастіше.

 

Так, нагадаю, в культі Костянтина Руднєва спостерігається вкрай негативне ставлення до всього громадянського суспільства, тобто до людей, котрі живуть звичайним життям і не є адептами секти – відносно них прийнято застосовувати виключно термін «миші». Під цим словом маються на увазі люди, що «живуть за мамчиною програмою» (інший варіант назви людей із соціуму), себто законослухняні громадяни, котрі залучені до соціального життя. Однак в ідеології секти такий спосіб життя піддано висміюванню та змальовано у глузливому вигляді: нібито, життєві негаразди, що можуть виникати на шляху людини, пояснюються «мишачим наклепом», який являє собою соціальну програму. Під «мамчиною програмою» (як аналог, у промовах самого Руднєва, а так само у колах жриць і наставниць паралельно застосовується інший схожий термін, який складається з нецензурних слів) адептам пропонують розуміти «сукупність усіх безглуздих настанов, які навіюють дитині батьки – набір правил, за якими живуть усі; розклад на все життя». В культі все це є предметом брутального глузування. Крім того, там піддаються осуду здобуття освіти, працевлаштування, створення сім’ї, турбота про батьків і дітей, дотримання моральних норм і приписів законів.

 

Ілюстрація з культової книги секти – “Путь дурака”

 

Всі псевдодуховні практики «Школи Шамбали» засновано на нелюдській жорстокості по відношенню до адептів і поширенні пропаганди антисоціального способу життя і скоєння протиправних дій. Сумно про це згадувати, але і мені також необноразово доводилося брати участь у деяких культових практиках, які відбувалися у так званих «передпокоях ашрамів», де проживали адепти («садхаки») – я також там жила протягом тривалого часу.

 

Для досягнення повного й беззаперечного підкорення учнів Руднєву К.Д. до людей застосовувалися прийоми агресивного зовнішнього впливу, що мають характер тортур: позбавлення їжі та сну, виснажливі тренування, примушування до насильницьких дій по відношенню до інших, систематичні знущання та мордування тощо. Так, одна з практик, яка має назву «ритуал пробудження», полягає в тому, що один учень лягає на підлогу обличчям донизу, всі інші сідають навколо та починають одночасно наносити йому удари кулаками в різні частини тіла та по голові. Потім лягає наступний, і групова «практика» продовжується. Схожий зміст і мету має інша практика – «масаж просвітління»: один адепт лягає на підлогу, інші сідають на нього та починають щосили стягувати його шкіру на спині та викручувати кінцівки, що спричиняє нестерпний біль.

 

Характерним елементом утвердження внутрішньої ієрархії у місцях проживання наставників, жриць та учнів була вимога до останніх пересуватися виключно навколішки задля «роз’єднання зі своєю хибною особистістю» і досягнення стану «просвітління». Від пересування навколішки в людей здиралася шкіра на колінах і долонях, вони страждали від постійного болю в суглобах і м’язах, але це розглядалося як бажаний і схвальний стан.

 

Крім цього, для учнів щоразу вигадували різноманітні принизливі завдання та позбавляли їжі. Для того, щоб отримати харчування, від адептів вимагали складати «іспити на їжу», що являють собою емоційну практику, за якої максимально нагнітається агресивність і екзальтація, людина штучно вводиться у неадекватний стан.

 

Процес харчування також максимально ускладнювали з метою спричинення додаткових фізичних і моральних страждань учням – наприклад, примушували їсти руками або навмисно давали продірявлений посуд, внаслідок чого люди фактично залишалися голодними.

 

Наприклад, процес приготування їжі у нас займав усього чверть години й відбувався так: чергові учні складали іспит на їжу першими і прямували на кухню готувати невигадливі страви для інших садхаків (учнів). На приготування їжі відводилося рівно 15 хвилин, і ані хвилиною більше. Чергових було двоє, щоб встигнути вкластися за ці 15 хвилин, а так само щоб контролювати один одного. Нам було категорично заборонено їсти у перервах між трапезами, навіть пробувати їжу не дозволяли.

 

Ви запитаєте: як же це можливо – приготувати їжу всього за 15 хвилин? Приготування їжі потребувало суворої організації та поділу праці. У той час, як перший садхак біг до електричного чайника і вмикав його, щоб закип’ятити воду, другий садхак відміряв крупу і починав її нагрівати в каструльці. Ми завжди злегка підсмажували крупу перед тим, як її варили. Коли чайник закипав, крупа заливалася окропом. В цей час ставили ще один чайник води – для чаю, та дуже швидко нарізали капустяний або капустяно-морквяний салат із цибулею. Чайник закипав, ми заварювали дешевий чорний чай, і вимикали кашу. Обід готовий! Іноді, коли у нас була крупа, котра швидко готується, ми навіть встигали впоратися швидше, ніж за 15 хвилин.

 

У секті особистості учнів розцінювали не як людей, а вважали їх лише свого роду «заготовками», про що прямо казав сам Костянтин Руднєв: «…Я набрал заготовок и начал делать из них людей! Нормальных!! Жестких!! Агрессивных!!!».

 

Тут у пам’яті постають започатковані ним характерні псевдодуховні «практики» – зазвичай, це було побиття і мордування учня групою інших адептів. У культі Костянтина Руднєва мало місце схвалення насильства, заохочення і популяризація різних способів приниження людини. Якось одну з учениць підвісили за кінцівки на мотузках, а двоє чоловіків наносили їй численні удари. Так само, було й таке, що одного з адептів прив’язали до дерев’яного хреста, що супроводжувалося нанесенням йому ударів і застосуванням інших форм мордування, внаслідок чого його було доведено до психічного розладу або, наприклад, якось цього молодого чоловіка примусово мили брудними ганчірками та знімали процес на відео.

 

Для утримання під жорстким контролем послідовників з числа жриць і наставників і для унеможливлення виходу їх на самостійний шлях Костянтин Руднєв запровадив для них окремі практики – так звані «страшні вогнища», на яких їх піддавали обшукам, вилучали особисті речі та гроші, продукти харчування, а також самоцільно примушували брати участь у виконанні принизливих і безглуздих завдань, піддавали побиттю і груповому знущанню в присутності інших учнів. Зокрема, мені відомо про те, що якось один із адептів – Олег Недогонов (у секті він мав псевдонім Нарада) змушений був виконувати принизливі вправи, при цьому його жорстоко били та знущалися. Для аргументації необхідності такого нелюдського поводження нам наводили настанови містика Гурджиєва, якого часто наводили як взірець: «…Гурджиев унижал своих учеников … а ученик должен был наблюдать, что с ним происходит в этот момент».

 

Окремим різновидом тортур були «практики», що застосовувалися до учня в його день народження та дістали назву «соляр»: так, наприклад, до стоп ніг людини наклеювали канцелярські кнопки таким чином, що протягом цілого дня можна було пересуватися лише навшпиньки, або прив’язували до тіла одну руку і зав’язували одне око тощо. Зокрема такий «соляр» проходила одна з відомих жриць культу – нині вона відома як шаманка Алла Громова, раніше вона використовувала псевдонім Драупаді, а від самого початку приходу в секту її звали Вонь Подретузная. 

 

Або, як інший приклад, якось одного молодого чоловіка шляхом залякування і погроз примусили у присутності у присутності групи учнів оголити свій статевий член і тертися ним об необроблене дерево – така «практика» нібито сприяла процесу «утвердження чоловіка».

 

Всі ці події, до речі, описано в культовій книзі секти – «Путь дурака». Метою написання і видання даного твору було поширення ідеології та доктринальних засад діяльності культу з тим, щоб залучити до нього якомога більше нових послідовників і розширити сферу його впливу на суспільство в різних країнах. На жаль, і я також брала участь у написанні цієї книги, але цим вчинком я зовсім не пишаюся: мені досі соромно та складно збагнути, як я могла бути частиною цього божевілля. Я намагаюся розібратися у причинах, за яких люди потрапляють до подібних культів, а ще хочу застерегти інших, показати вам ті жахливі реалії, що відбуваються всередині секти – саме для цього я і пишу зараз свою книгу спогадів.

 

Далі буде.