Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
Визначною спорудою Києва кінця ХІХ століття був перший в Україні політехнічний інститут, збудований у 1898 році.
Архітектура КПІ
Перший курс інституту було відкрито 15 серпня 1898 р. у приміщенні Київського комерційного училища. 30 серпня того ж року відбулося закладення власних приміщень на площі, яка дорівнювала 36 десятин землі (39 га). Будівництвом керував цивільний інженер Андрій Кобєлєв (27.07.1860 р. – 30.09.1942 р.), автором проекту був професор, архітектор періоду історизму Єронім Кітнер (1839 – 1929 рр.).
Вирішений за павільйонною схемою, інститут склався з головного корпусу, будівель хімічного павільйону, механічних майстерень, оранжерей та інших допоміжних споруд. Обсяг усіх споруд, включаючи два житлові будинки, становив 266 тис. м3.
Спорудження шести будинків вишу було завершено в 1901 р.
Для фасадів учбових корпусів і майстерень, розташованих у глибині ділянки характерні горизонтальні членування.
Студентське містечко було значно розширено в 1970 р., коли по вул. Політехнічній почали будувати нові учбово-лабораторні споруди теплотехнічного та електротехнічного факультетів за проектом архітектора Олександра Думчева (05.03.1937 р. – 25.09.2003 р.).
У першому 12-поверховому корпусі на верхніх поверхах було передбачено зали для роботи над курсовими та дипломними проектами, технічну бібліотеку. Три поверхи відвели для корпусу потокових аудиторій на 300, 200 і 150 місць. Другий учбовий корпус із аудиторіями на 25 – 50 місць призначений для студентів молодших курсів. Там є холи для відпочинку, буфети і криті галереї, що з’єднують приміщення.
Спочатку інститут налічував чотири відділення: інженерне, механічне, хімічне і агрономічне, на яких навчалися близько 360 студентів. Перший випуск відбувся в 1903 р. Головою екзаменаційної комісії інженерів і агрономів був Д.І. Менделєєв.
Інститути і музей
На базі окремих факультетів політехнічного інституту в 1923 – 1933 рр. організовано київські інститути: інженерно-будівельний, технологічний легкої промисловості, технологічний харчової промисловості, інженерів цивільної авіації, а також Українську сільськогосподарську академію та Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.
Маневровий танк-паровоз типу 0-3-0 створений для переміщення вантажів на обмежених територіях. Де є необхідність частих зупинок і руху по кривих із невеликим радіусом. Такі танки випускалися у 1935 – 1957 рр. Запаси води і палива розміщувалися безпосередньо на паровозі у резервуарах танках (звідси і назва – танк-паровоз).
Танк-паровоз використовувався для маневрових робіт на Дарницькій ТЕЦ-4 «Київенерго» у 1954 – 1965 рр. та Київській ТЕЦ-3 «Київенерго» у 1965 – 1974 рр. А загалом такі танки працювали в Україні повсюдно на родовищах, комбінатах, залізничних станціях, вони могли працювати на вугіллі, торфі, нафті, дровах. Це були найбільш досконалі, прості в обслуговуванні машини, надійні та працездатні. У 2001 р. маневровий танк-паровоз 9П відремонтували і передали до Державного політехнічного музею при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут».
На базі електромеханічних майстерень інституту створено київський завод «Точелектроприлад», на базі механічних майстерень – завод ім. І.І. Лепсе. У 1974 р. на базі філії політехнічного інституту засновано Вінницький політехнічний інститут.
Видатні випускники і науковці
Київський політехнічний інститут пишається своїми видатними випускниками, серед яких: металург І.П. Бардін, енергетик О.В. Вінтер, фізик Б.М. Вул, конструктор ракетно-космічних систем С.П. Корольов, конструктори авіаційних двигунів А.М. Люлька і О.О. Мікулін, авіаційні конструктори Д.П. Григорович, К.О. Калінін та І.І. Сікорський, хіміки А.В. Думанський і Б.С. Лисін.
Слід назвати імена і таких спеціалістів у галузі металургії та зварювання, як Б.Є. Патон, теорії споруд М.В. Корноухов, механіки С.В. Серенсен, механіки і міцності в машинобудуванні Г.С. Писаренко.
В інституті працювали: дирижаблебудівник Ф.Ф. Андерс, електротехнік М.А. Артем’єв, фізик Г.Г. де Метц, спеціалісти в галузі механіки М.Б. Делоне, механіки матеріалів М.М. Давиденко, механіки і теорії пружності О.М. Динник, у галузі міцності матеріалів та інженерних конструкцій Ф.П. Бєлянкін, технології металів К.О. Зворикін, зварювання і мостобудування Є.О. Патон, авіаційного будування Д.Л. Томашевич, будівельної механіки К.К. Сіменський, гідравліки та гідромеханіки Г.Й. Сухомел, фізіолог рослин Є.П. Вотчал.
Також тут працювали творець першого літака вітчизняної конструкції з бензиновим двигуном О.С. Кудашев, металург В.П. Іжевський, хіміки-органіки М.І. Коновалов і В.П. Яворський, хіміки Л.В. Писаржевський і В.Г. Шапошников та ін.
Український вчений Євген Патон (1870 – 1953 рр.), засновник вітчизняної школи зварювання, академік АН УРСР (з 1929 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1940 р.) протягом 1904 – 1938 р. працював тут на посаді професора Київського політехнічного інституту.
Парк і пам’ятники на території інституту
На початку ХХ століття було закладено парк інституту.
Біля входу до парку встановлено пам’ятник на честь викладачів і студентів, які загинули на фронтах Другої світової війни. Пам’ятник було відкрито 3 жовтня 1967 р. (скульптори Г.Н. Морозова, О.Г. Суровцев).
На лицьовому боці стели викарбувані слова: «Мужнім, самовідданим, непереможним», а з другого боку – слова з твору українського поета Андрія Малишка:
«Хто за свободу вийшов проти смерті,
Тому немає смерті на землі».
Є на території інституту і один такий пам’ятник, що має зовсім віддалене відношення до навчання і науки загалом. Він присвячений пам’яті захисників так званої «Шулявської республіки». Можливо, фігурки пролетарів мають якусь художню цінність або пам’ятник не підпадає під заборони, встановлені законодавством України про декомунізацію, тому він стоїть дотепер. Суть у тому, що в 1905 р. на Шулявці, що була тоді фабрично-заводською околицею Києва, знаходилася опорна база київського пролетаріату – «Шулявська республіка», яка по суті була одним з перших сепаратистських утворень, які сприяли подальшій радянській окупації нашої країни.
Отже, робітники цього району визнали так звану «Київську раду робітничих депутатів» єдиним органом влади. А 12 (25 – за «старим» стилем) грудня 1905 р. робітники Шулявки застрайкували на знак солідарності з повсталим московським пролетаріатом. Застрайкували, покинули навчання, припинили роботу – в чому тут подвиг? Втім, за радянської доби подібних пам’ятників, присвячених різним пособникам встановлення комуністичного тоталітарного режиму, було встановлено тисячі.
Становлення вітчизняного авіабудування
У 1909 р. на базі повітроплавального гуртка політехнічного інституту було засновано київське товариство повітроплавання, що було осередком столичної школи літакобудування. Теоретичну основу для роботи констуркторів заклали лекції професора М.Б. Делоне, який улітку 1909 р. збудував балансирний планер-біплан.
Чотири літаки створив у 1910 – 1911 рр. інженер О.С. Кудашев. Серію апаратів до липня 1910 р. збудував конструкторський колектив – студенти Київського політехнічного інституту Ф.І. Билінкін, І.І. Сікорський та В.В. Йордан. На літаку «С-6» 29 грудня 1911 р. Ігор Сікорський установив перший вітчизняний світовий рекорд швидкості з екіпажом (три особи) – 111 км/год. Цим одразу було здобуто три рекорди: рекорд швидкості з двома пасажирами, рекорди швидкості біпланів і, зокрема, українських літаків.
У 1923 – 1926 рр. в інституті діяло Авіаційне товариство. Це було об’єднання фахівців з авіаційної науки і техніки. Колективними членами товариства були Київський політехнічний інститут, авіаційний завод, підрозділи авіаційних і повітроплавних військових частин, губернський відділ Товариства авіації та повітроплавання України, авіанавігаційна станція.
Товариство розробляло наукові проекти, будувало й випробовувало лайнери та малопотужні літаки, видавало журнал «Авіація та повітроплавання». У його роботі брали участь провідні українські інженери та науковці, в тому числі авіаконструктор Костянтин Калінін.
Робота товариства сприяла організації у наступні роки Інституту інженерів цивільної авіації.
Гордість київської політехніки
На території скверу імені Ігоря Сікорського розташовано відділ авіації та космонавтики Державного політехнічного музею при НТУУ «Київський політехнічний інститут».
Донині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» залишається одним із провідних наших вишів і є найбільшим за кількістю студентів. У його складі – 15 факультетів, 9 інститутів, 9 відокремлених структурних підрозділів, у тому числі навчально-методичний комплекс «Інститут післядипломної освіти».
У фонді бібліотеки інституту – понад 2 млн. одиниць зберігання.
Згідно з даними щорічного рейтингу (на 2022 рік), оприлюдненого дослідницьким центром QS Quacquarelli Symonds, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» посідає у ньому 63 місце серед кращих університетів Європи, Середньої Азії та країн, які розвиваються.