Битва за халяву. Жидкостулов & Co

Хто такі переселенці? Мабуть, складно сказати, бо сам термін абсолютно не відображає суті – ну, ВПО, внутрішні мігранти… За три роки слово замусолили так, що воно перетворилося на стигмат і образливий вислів.

 

За канцелярськими штампами-визначеннями втрачається головне –українські патріоти, наші громадяни, що постраждали внаслідок російської збройної агресії. Рятуючи своє життя та близьких, вони змушені були покинути рідний дім (або те, що від нього залишилося). Це сотні тисяч українців, кого окупанти зробили безхатченками – у когось снарядами розбило хату, у когось відібрали житло і все майно. Відібрали так само, як і решту – спокій, мир і майбутнє.

 

Серед них – наші найкращі люди, що стали на захист своєї Батьківщини – добровольці, військові та їхні сім’ї. Багато хто з проукраїнські налаштованих громадян пройшли полон, підвали, тортури і знущання лише за те, що не підтримували російську окупацію. Тим, хто після цього дивом вижили, тепер стало просто нікуди повертатися. Тому їм довелося облаштовуватися в інших містах, аби розпочати все наново.

 

Знаєте, коли я сам виїхав з Донецька, то першої ночі в чужій хаті, коли довго не міг заснути, все думав: «от, хіба це – життя, і що буде далі, як викручуватися…». Згадав про інших своїх знайомих, які опинилися у ще гіршому становищі. І тоді я зрозумів: як добре, що у нашої сім’ї є квартира, нехай і орендована, а не якась смердюча общага зі щоденними чварами. Як добре, що за неї я можу самостійно платити й не від кого не залежати, що наша донька повертатиметься зі школи не в якийсь «соціальний» закут, а у затишну квартиру, де матиме всі умови для занять.

 

Як правило, всі, кого знаю (а нас таких багато) продовжують працювати й самостійно забезпечувати свої потреби, ні в кого нічого не просять і не вважають, що всі навколо їм щось винні.

 

Але через нездорову активність окремих халявщиків і борцунів за халяву, які становлять абсолютну меншість, у суспільстві й починає складатися викривлене враження про весь Донбас.

 

 

Кустанайська, шість… Щоразу, коли у новинах згадується про відомий київський гуртожиток, це супроводжується неілюзорним батхьортом і потоками шмарклів: бідних-нещасних «переселенців» катують і мордують, викидають на вулицю та знущаються. Що не новина, що не сюжет – там одна й та саме театральна трупа: – сімейство Омельченків, яжемать Палаш, стендап-трагік Антропова та інші Рідкостулови з Целовальніченками.

 

Їх мало, але вони гучніше за всіх волають, здіймаючи ґвалт на рівному місці. І роль кожного з активних активістів і переселенських переселенців варта окремої глави з епопеї «Битва за халяву», що ми сьогодні розпочнемо.

 

Тому прибирайте хустинки подалі – шмарклів не буде. Ми будемо оцінювати не ступінь володіння мистецтвом театрального заламування рук і надривних промов зі сльозою в голосі, а спробуємо зазирнути за лаштунки гуртожиткових буднів. Там все набагато цікавіше.

 

Чому Міністерство юстиції та підпорядкований йому інститут, до якого належить гуртожиток, офіційно заявляють про масові безпорядки та спроби рейдерського захоплення приміщення особами, які самостійно визнали себе «переселенцями» з Луганської та Донецької областей? Чи може бути таке, що «закатовані», але нездоланні «активісти» безоплатно користуються послугами закладу, доводячи його до банкрутства та намагаються захопити три поверхи приміщення?

 

Ці питання давно висять у повітрі. А ще вони наводять на думку про те, що дехто навмисно прагне дискредитувати донеччан і луганчан, щоб навіяти всім оточуючим спотворене враження про переселенців як про скандальну кагалу ось таких галасливих осіб, які постійно лізуть у різні розборки:

 

 

Знімав наш сьогоднішній «герой».

 

Majorua Petrovich, портрет самого фейсбучного борцуна.

 

 

На його каналі в Ютубі вдосталь роликів з гучними заголовками.

 

 

Давайте розберемося: він це робить несвідомо або свідомо? Щодо останнього – такий варіант не варто виключати, якщо він діє як агент впливу та поводиться так навмисно.

 

Є такий епічний персонаж, який відомий у певних колах завдяки своїй галасливості та участі у роздмухуванні різних скандалів. А відомий він переважно у мережі, де постійно мешкає. Його можна впізнати за характерними ніками типу Отставной Бродяга або Majorua Petrovich, хоча насправді він має цілком вимовне ім’я.

 

 

Стулов Сергій Петрович, що сьогодні позиціонує себе як громадський активіст, правозахисник і голова органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Кустанайська, 6», приїхав до столиці з Луганська.

 

 

А далі Сергій Петрович сам розповідає про себе у власній затишній жежешечці, яку веде давно:

 

Але особливо цікаві його дописи, починаючи від березня 2014 року. Перше березня – про «боротьбу з фашизмом» і «солідарність з Росією». Там взагалі за цей день багато дописів.

 

Про російські триколори в Алчевську.

 

І далі, в тому ж дусі – Стулов радіє проросійським мітингам у Луганську.

 

Відверто схвалює дії РФ в українському Криму та пропонує Аксьонова на пост президента України.

 

З його допису за 9 березня, стиль і орфографію збережено:

 

«…луганчане потребовали назначить референдум против бендеровцев, я повторяю, против бандеровцев, потому что в Луганске сегодня нет реальной силы. которая могла бы объединить луганчан, а не легитимное руководство которое решает свои проблемы в Киеве никому на востоке не нужны. Ситуация очень тяжелая из гущи событий, кстати нужно отдать должное тем кто брал ОГА, очень даже аккуратно взяли и в отличии от бендеровцев ничего не сломали, все оставили в том виде в каком все и было».

 

 

На його думку, винними у трагічних подіях в Донецьку є міфічні озброєні особи, що нібито приїхали із західних областей. Мабуть, Сергію Петровичу з Луганська краще видно, як воно було?..

 

Там ще багато аналогічних дописів, я вже втомився копирсатися в цьому лайні. Просто читаю для того, щоб нарешті дійти до відповіді на запитання – яким же вітром занесло Сергія Петровича до Києва? Що йому так не подобалося в рідних краях, де «не буде бандерівських знамен» і є «солідарність з Росією»?

 

16 березня він вирішив поїхати до Києва: «давно не ездил в Киев еду очень даже душевно, все свои можно расслабиться обсудить международное положение, бездарную вмутреннюю политику … Вагонные споры, как я за этим соскучился». Хоча, як ідеться з наступних дописів, то була коротка поїздка, і 18-го Петрович повернувся. Побачивши Майдан, пише, що це був «переворот», і «возле каждого административного здания, за исключением администрации президента находятся вооруженные люди с нацистскими красно-черными знаменами смотрите сами, я это видел вчера и очень было грустно во что превратили центр Киева». Далі знову йдеться про «бендерівців» і про невдоволення нашого гостя Києвом.

 

Ні, я все ж таки не можу збагнути, хто його змушував сюди їхати?.. Але за місяць він знову навідується до Києва – теж ненадовго.

 

З допису 11 травня, про участь у «референдумі»:

 

Минуло кілька днів. Петрович починає щось підозрювати?

 

20 травня він знову в Києві. Якось так, з допису від 22 травня:

 

«…Уверен, что никто меня не упрекнет в том, что я типа из того, кто критиковал памаранчевизм и боролся с оранжевой чумой с 2004 года, бился за статус русского языка и хотел присоединить Россию к Украине, вдруг переметнулся в бандеровский лагерь и стал врагом России и пророссийских сил. Я уже писал месяц назад – я русский до мозга костей, но я коренной украинец, – родился, не крестился, учился и живу в Украине».

 

Так він опинився у Києві.

 

 

Спочатку проживав у готелі «Тиса» – це тимчасове місце для розміщення було запропоновано департаментом соціального захисту.

 

 

А потім (у жежешечці про причини зміни місця мешкання немає ані слова) опинився в гуртожитку, яким від самого початку незадоволений:

 

«Живем последнее время в общежитии, есть такое государственное учреждение после дипломного образования “Центр повышения квалификации руководящих работников и специалистов промышленности”. По киевским меркам цена за комнату вроде как и не дорогая 3500 грн, но с другой стороны, сарай сараем и 3500 грн. вернее не сарай, а совдепия 80-х».

 

 

Стулов на ток-шоу «Полілог». Є таке лайношоу на «5 каналі». Я натрапив на цей випуск – дивився, плювався, але так і не второпав: а у чому проблема? Не подобаються вам умови – шукайте інші, Київ – величезний мегаполіс, де безліч варіантів. А щодо використання дітей, яких утримують у нелюдських умовах, аби потім нити на камеру, розповідаючи, як їм тут погано – що ви за батьки після цього?! Тут юристам Мінюсту треба залучати органи опіки та порушувати питання про позбавлення батьківських прав.

 

 

Ведучий у студії явно зайняв позицію однієї зі сторін. Друга сторона відмовилася брати участь у театралізованій виставі. І вони мали рацію, бо там нічого робити. А взагалі, коли все подається так однобічно та артистично – з надривом, трагічним пафосом і сльозою в голосі, то завжди треба мати на увазі й розуміти, що за лаштунками вистави лишилось дещо дуже смердюче. Від істинних мотивів «героїв шоу» як раз і намагаються відволікти увагу.

 

 

А істина мета у них вельми прозаїчна. Як ідеться з офіційної заяви Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції Міністерства юстиції України, «Окремими особами (Стулов С.П., Омельченко Р.В., Омельченко Н.О., Палаш А.Ю., Антропова Н.Є., Вовк І.М.), які захопили та незаконно перебувають у приміщенні гуртожитку систематично організовуються масові акції для скоєння правопорушень, які зафіксовані правоохоронними органами. Очевидно, що якщо така кількість осіб збирається у відповідному місці та у певний час, то це є спланована акція. Причому прикриваються ці особи благими намірами».

 

Бідний, нещасний переселенський переселенець – він, мабуть дуже бідує, якщо не міг навіть оплачувати кімнату в гуртожитку. Ось він, знедолений (це свіже відео з його каналу), у ресторані хаває окорок Фломбе – смачного вам, Сергію Петровичу:

 

 

За інформацією Мінюсту, в гуртожитку Інституту права та післядипломної освіти Мін’юсту (Київ, вул. Кустанайська, 6) з 2014 року проживають сім’ї внутрішньо переміщених осіб – загалом 23 родини. З них – 14 сімей отримують послуги з тимчасового перебування на підставі відповідного укладеного публічного договору, як це передбачено чинним цивільним законодавством. Жодна з цих 14 сімей не має заборгованості за перебування у гуртожитку навчального закладу.

 

А тепер – закономірний і жаданий срач суспільний резонанс, якого добилися Стулов & Co:

 

 

Ось так абсоютна меншість здатна перевернути все з ніг на голову. Також Мінюст заявляє, що 9 сімей, які так само проживають у вищезазначеному гуртожитку, категорично відмовляються укладати договори про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку. Ще раз, – усього лише дев’ять сімей, а спокою нема нікому: «Заборгованість цих та інших внутрішньо переміщених осіб, які проживали в гуртожитку, становить 1 млн 400 тис. грн.», – зазначено в офіційній позиції Мінюсту.

 

І далі: «Щоразу група осіб із сімей, які відмовляються оплачувати своє перебування в гуртожитку, порушує правила перебування у гуртожитку, влаштовує бійки. За цими фактами вже порушено декілька кримінальних проваджень».

 

Цікаво і те, що «окремі сім’ї володіють житлом на території України, всі отримують компенсації та виплати згідно з чинним законодавством».

 

Якщо зараз – от просто заради цікавості, сказати нашим «активістам»: все, гаразд – грець із вами, живіть безкоштовно! – як гадаєте, вони на цьому заспокоються? Дзуськи! Не заспокоються вони. Мабуть, тоді вони почнуть вимагати, щоб їм сплачували данину за те, що вони тут живуть.

 

Як ви здогадалися, тему переселенських переселенців на цьому не закрито. Там ще вдосталь інших, не менш епічних персонажів битви за халяву. Далі буде.

 

Олександр Задніпрянський

Залишити відповідь