Олександр Ретівов
Latest posts by Олександр Ретівов (see all)
Крім відомих усім Прип’яті та Чорнобиля, життя в яких обірвалося після аварії на Чорнобильській АЕС і до сьогодні залишатися там неможливо, в Україні існують інші міста-привиди. Їх не торкнулася техногенна катастрофа, їх не стерло з лиця землі природне лихо – вони зникли з мап і пам’яті поволі, без вибухів, але з потужним символізмом.
Ці місця заворожують. Не лише тому, що колись там вирувало життя. А тому, що воно й сьогодні могло б тривати, якби не байдужість, не провалені амбіції, не економічна сліпота. І ще одне парадоксальне спостереження: поки у країні, за різними оцінками, близько двох мільйонів людей не мають власного житла, десятки міст стоять покинутими. Без людей, без планів, без майбутнього. Хоча могли б бути чиєюсь затишною домівкою.
Прип’ять
Відновити їх, звісно, коштувало б нечувано дорого. А грошей на це у нас, як відомо, не було, немає і найближчим часом не передбачається. Та розмова зараз не про економіку, а про пам’ять і втрати, які ми досі не осмислили до кінця.
Чорнобильська зона відчуження
Тож вирушаємо у невеликий екскурс містами-привидами України. Почнемо з одного з найбільш відомих – не за масштабами, а за символічною вагою.
Орбіта (Черкаська область) – місто, якого не було
Орбіта. Лише назва звучить, як з фантастичного роману 70-х, ніби місто майбутнього, створене для нової епохи. Та насправді це одне з найреальніших втілень нашого минулого. Розташоване майже на березі Кременчуцького водосховища, серед мальовничих краєвидів і лісів, які ще майже не торкнулася цивілізація, Орбіта виглядає так, ніби час тут просто зупинився.
Колись вона будувалася як супутнє містечко для обслуговування Черкаської ГРЕС. Але станція виявилася економічно невигідною, і плани згорнули. Натомість вирішили звести Чигиринську АЕС. Здавалося б, ось воно – друге дихання. Та й тут не склалося: після катастрофи на ЧАЕС суспільство змінило ставлення до атомної енергетики, проєкт закрили, і Орбіта так і не ожила по-справжньому.
Сьогодні у місті стоять лише три житлові будинки: одна дев’ятиповерхівка та дві п’ятиповерхівки, в яких ще живуть кілька десятків людей. Є колишній універсам, порослий бур’яном, залишки інфраструктури та головне, безмовно, це атмосфера Орбіти. Тут усе завмерло у стані постійного очікування, у летаргії. Життя могло бути, але його тут немає.
Цукроварове (Кіровоградська область) – солодке місто, гіркий кінець
На відміну від Орбіти, історія Цукроварового не пов’язана з енергетикою. Тут усе було солодше – у прямому сенсі. Містоутворюючими підприємствами були потужний цукровий завод і кондитерська фабрика, що займали територію понад 260 гектарів. У 1980-х роках тут виробляли таку кількість продукції, що для працівників довелося збудувати окреме місто.
Цукроварове виросло швидко, майже блискавично. Але так само швидко і впало. Перебудова, недолугі економічні експерименти пізнього совка, а згодом – інфляція і занепад поставили хрест на стабільному виробництві. Завод занепав, фабрика – теж, і разом із ними зникло й саме місто.
З понад шести тисяч мешканців залишилося менше сотні. Вони живуть на одній-єдиній вулиці – вулиці Сахарного заводу, яку згодом адміністративно приєднали до села Липняжка. Цукроварове навіть не зникло – воно розчинилося, як і цукор у гарячій воді. Без шуму, без прощання.
Долинська (Кіровоградська область) – недобудована амбіція століття
Долинська – не просто місто-привид, а хрестоматійний монумент чиновницькій безгосподарності. Саме тут розташована найвідоміша довгобудова країни – Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд. Комбінат, що будується вже понад 30 років.
До 1985 року Долинська була невеликим селом без особливих перспектив. Аж раптом її обрали майданчиком для грандіозного індустріального проєкту, в якому брали участь не лише республіки совєцького союзу, але і країни Варшавського договору – Чехословаччина, Румунія, Болгарія, НДР. Кожна країна будувала «свій» квартал: дев’ятиповерхівки чехів і румунів, п’ятиповерхівки німців.
На момент здобуття Україною незалежності комбінат був готовий на понад 70%. Але далі не пішло. Будівництво зупинилося, проєкт не злетів. І все, що залишилося – це бетонні коробки, іржаві крани, розкрадені приміщення та багатоповерхівки, яким не судилося стати житлом. Долинська застигла в очікуванні, так у ньому й залишилася.
Наші міста-привиди, що існують немовби в іншому вимірі, між пам’яттю і забуттям – Орбіта, Цукроварове, Долинська – це лише три приклади. Насправді таких міст, селищ і містечок в Україні десятки. Десь недобудували хімічний завод, десь закрили шахту, десь зникло місто разом із залізничною гілкою, а десь російські окупанти зрівняли все із землею та перетворили на згарище. Привиди урбанізації, що не відбулася, і рашистської навали, що досі триває. Місця, де мали б лунати голоси дітей, гриміти автобуси, розквітати двори. А натомість – тиша. І трава, яка пробивається крізь асфальт.
Палац культури «Енергетик»
Та, можливо, саме ці місця стануть колись символом відродження. Якщо не фізичного, то принаймні, як нагадування про те, якою дорогою ціною обходиться безвідповідальність. І що місто – це не лише бетон, а ще й надії людей, які вірили у завтра.
На сьогодні все. Бережіть близьких. І бережіть свої міста, поки вони ще живі.