Кривавий злочин у монастирі та вбита віра у правосуддя

Шокуюча історія, яка стала яскравим прикладом прокурорського цинізму, розпочалася влітку 2016 р. у Свято-Успенському чоловічому монастирі в селі Кулівці Заставнівського району Чернівецької області.

 


 

Проведена реформа органів прокуратури вкотре давала надію на те, що ця структура нарешті позбудеться тих покидьків, які думають виключно про особисті привілеї, премії, зірочки на погонах, дорогі годинники на руках і блискучі авто німецького автопрому. Чи справдиться колись наша надія? На жаль, дотепер деякі недореформовані прокурори не просто мріють про всі ці «ніштяки» й «цяцьки». Вони ладні на все задля того, щоб їх отримати, ламаючи при цьому людські долі та вбиваючи віру у правосуддя і справедливість.

 

Напад невідомої особи на охоронця було скоєно на території святої обителі

 

25 червня 2016 р. приблизно об 11-00 год. у стінах монастиря за нез’ясованих обставин дістав проникаючого ножового поранення в живіт та два ножових поранення у спину «охоронець» монастиря, громадянин Л., 1968 року народження, уродженець м. Красноярська (РСФСР).

 

За даним фактом Заставнівським відділенням поліції було зареєстровано кримінальне провадження за №12016260090000204 з попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, та розпочато досудове розслідування.

 

Для розслідування цього резонансного злочину було призначено групу з п’ятьох слідчих. Процесуальне керівництво здійснювали троє прокурорів: Шевчук Павло Васильович, Бужак Дмитро Юрійович і Ройку Жанна Вадимівна.

 

Прибувши на місце події, працівники поліції того ж дня затримали підозрюваного у скоєнні цього злочину. Ним виявився уродженець села Бояни Новоселицького району Чернівецької області, Матей Марін Васильович, 20.02.1980 року народження. Будучи молдованином за національністю, він закінчив молдавську школу в тому ж селі.

 

Хворий чоловік шукав духовної підтримки у монастирі 

 

Того дня Матей Марін прийшов у святу обитель помолитися, бо відчував гостру духовну потребу відвідати монастир. Чоловік має проблеми із психікою, і це він сам розумів та дуже переймався. Він часто впадав у депресії, не бачив сенсу в житті, не зміг закінчити технікум і знайти роботу. Матей шукав допомоги як у лікарів, так і в монастирях, де також можуть надати духовну підтримку.

 

Церковна служба у монастирі

 

За всі 36 років свого життя Матей Марін жодного разу не мав проблем із законом і ні з ким не конфліктував. На нього ніколи не скаржилися. Послушники монастиря знали його як тихого і слухняного чоловіка, який завжди був готовий виконати будь-яку роботу та допомогти по господарству.

 

На те, що громадянина Л. вдарив ножем саме Матей Марін, вказала мати іншого охоронця монастиря – громадянка М., 1994 року народження, яка на час описаної події знаходилася в іншому місці і не могла бути свідком конфлікту. Інші свідки вказують, що інший охоронець, громадянин М. у минулому мав конфлікти з потерпілим Л. У день, коли сталися описані події, М. мав сліди боротьби, червоні плями на руках, які намагався приховати одягом. «Активність» його матері може вказувати на те, що саме він вдарив ножем потерпілого Л.

 

Допит підозрюваного і потерпілого

 

Ці свідчення слідство з невідомих причин не перевіряло. А не перевіряли, на мою думку, тому, що Матей Марін видався «правоохоронцям» кращим кандидатом на роль злочинця. Потерпаючи від психічних розладів, майже не розуміючи української мови, Матей Марін не зміг нічого пояснити. Його, звісно, намагалися допитувати, але чомусь без участі лікаря й перекладача.

 

Своєю чергою, потерпілий Л. того ж дня 25 червня, за кілька годин після конфлікту, надав показання слідчому Ільчуку Івану Ярославовичу.

 

Не применшуючи злочинність такої дії, як поранення людини ножем, звертаю увагу читачів на те, що потерпілий Л. після надання йому невідкладної допомоги був при здоровому розумі та ясній пам’яті.

 

Потерпілий Л. пояснив, що він офіційно ніде не працює, а на даний час влаштувався охоронцем у монастирі. Між 10 та 11 год. ранку, вийшовши з кімнати відпочинку, він зустрів у коридорі монастирського гуртожитку незнайомого чоловіка, якого бачив декілька разів на території монастиря і якого він зміг би впізнати (жодного, хоча б формального впізнання слідчі так і не провели). Між ними зав’язалася розмова, яка перейшла в конфлікт, в ході якого незнайомець ударив потерпілого Л. ножем у живіт.

 

Л. кинувся тікати, незнайомець намагався його наздогнати і при цьому двічі вдарив ножем у спину. Л. забіг до церкви, і на цьому конфлікт закінчився.

 

Що стало причиною кровопролиття? 

 

Особисто мені, пересічному громадянинові, складно уявити тему розмови між двома незнайомими людьми. До того ж, коли такі бесіди відбуваються не в генделику після пляшки горілки, а на території монастиря в дообідній час доби… А потім розмова перетворюється на бійку, і в хід пускають ніж.

 

Потерпілий Л. не розкрив тему такої емоційної розмови. Очевидно, що вона не надто зацікавила і слідчих.

 

Будучи допитаним наступного дня, 26 червня іншим слідчим – Ісопенком Юрієм Юрійовичем, потерпілий Л. пояснив, що між 10 та 11 год. ранку, вийшовши з кімнати відпочинку, він зустрів у коридорі монастирського «гуртожитку» Матея Маріна Васильовича 20.02.1980 року народження, з яким у нього виник словесний конфлікт.

 

На цьому пояснення закінчилися. Потерпілий Л. не сказав жодного слова про те, що Матей Марін вдарив його ножем.

 

Якщо потерпілий Л., наступного дня назвав не тільки прізвище, ім’я та по-батькові Матея Маріна, а і точну дату його народження, то можна зробити висновок, що він його або дуже добре знав, або йому ці дані продиктував слідчий. Той факт, що слідчий порадив йому «загадати» Матея Маріна і продиктував при цьому анкетні дані, потерпілий Л. визнав під час судового засідання.

 

Однак повторюся: потерпілий Л. у своїх поясненнях не вказав на Матея Маріна як на особу, яка вдарила його ножем. Не брав він і участі у впізнанні особи, оскільки така слідча дія взагалі не проводилася.

 

То які ж докази здобули правоохоронці для того, щоб довести, що саме Матей Марін завдав потерпілому Л. три ножових поранення? Не існує жодних матеріальних доказів того, що потерпілого Л. поранив Матей Марін, як немає і свідків, які б це бачили.

 

Свідчення допитаних у справі осіб – окрема тема для «підтасування» доказів

 

Один зі свідків твердив, що він бачив, як Матей Марін витягнув з кишені штанів скривавленого ножа і кинув на землю, після чого ніж підібрали ченці. Але в кишенях Матея Маріна не виявлено слідів крові потерпілого Л. На самому ножі не виявлено також його відбитків пальців чи якихось біологічних слідів.

 

Незважаючи на ці розбіжності, неточності й відсутність будь-яких доказів, психічнохворий хлопець наступного дня був запроторений навіть не до психіатричної лікарні закритого типу, а до Чернівецького слідчого ізолятора. Там він опинився у загальній камері, де змушений був провести наступні чотири місяці. Не знаю, як ви, а я вважаю це катуванням. Свідомим катуванням, що здійснювалося з метою погіршити стан і так психічно не здорової людини й довести ув’язненого до нервових зривів, які можна використовувати для підтвердження його небезпечності.

 

За чотири місяці перебування в СІЗО Матею Маріну нарешті провели судово-психіатричну експертизу. За висновком експертів, на момент «скоєння злочину» він перебув у неосудному стані та не усвідомлював значення своїх дій. Після цього хлопця доправили до спеціалізованої лікарні.

 

А чим займалися весь цей час наші «доблесні» слідчі та прокурори?

 

Вони вирішили, що розкриття такого злочину, як нанесення тяжких тілесних ушкоджень не відповідає їхній кваліфікації. Тому краще перекваліфікувати подію на замах на вбивство.

 

Не довго сумніваючись, 30 червня 2016 р. прокурор Бужак Дмитро Юрійович підписав постанову про зміну кваліфікації кримінального правопорушення. Таким чином, простим розчерком пера «реформованого» прокурора, Матей Марін перетворився на вбивцю.

 

Не важливо, що у слідства немає жодного доказу. Коли підозрюваний – психічно хворий, на якого можна все списати.

 

Перефразовуючи неповторну ЮВТ, про прокурора Бужака можна сказати, що ця «напомажена істота з манікюром-педикюром і з бреоліном на волоссі» немає часу на збирання доказів. Зате він має час і натхнення на підроблення матеріалів кримінального провадження.

 

Як можна зробити з побутового конфлікту двох незнайомих людей замах на вбивство, не маючи при цьому жодних доказів або мотиву? Для цього треба мати багату фантазію, що заглушає совість.

 

Слідство чомусь не вважало за необхідне перевірити причини конфлікту. Ким конфлікт був спровокований? Чи мала місце самооборона? Чи міг бути злочин скоєний у стані сильного душевного хвилювання (афекту)?..

 

Застосування примусових заходів медичного характеру

 

Враховуючи тяжкість інкримінованого злочину та психічний стан підозрюваного, за чотири місяці перебування в СІЗО, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24.11.2016 р. до Матея Маріна було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Підозрюваного доправили у ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Чичеріна, 84, де він і перебуває до цього часу.

 

Щоб читачі краще зрозуміли, що це за «лікарня», поясню. Лікарня розташована на території Дніпропетровського слідчого ізолятора № 3, і наразі це єдина психіатрична лікарня з суворим наглядом на території України. В радянські часи вона слугувала психіатричною катівнею для інакомислячих та «ворогів» радянського народу.

 

Про цю «лікарню» написано цілі книги… Але повернемося до нашої історії.

 

Всі докази, які доводили невинуватість Матея Маріна суд вирішив знищити. Потерпілий Л. за тиждень після поранення був виписаний із Заставнівської ЦРЛ. З того часу його більше ніхто не бачив. До правоохоронних органів чи до суду він не з’являвся, будь-яких матеріальних претензій до підозрюваного Матея Маріна не пред’являв.

 

Мораль всієї історії – у відсутності будь-якої моралі у слідчих і прокурів, які брали участь у цій ганебній справі.

 

Робити «показники» на хворих людях – це навіть не дно, а прірва

 

Давайте пригадаємо ті недавні часи, коли багато українців дружно переживали за Надію Савченко, а пізніше – за Олега Сенцова та багатьох інших, які перебували в російських місцях несвободи. Люди протестували проти свавілля і домагалися звільнення ув’язнених. Водночас виходить, що зараз ми за деревами не бачимо лісу. Ми забуваємо скільки таких «сенцових», з відверто сфальсифікованими доказами, перекваліфікованим статтями, підтасованими висновками утримується у наших СІЗО та колоніях. А всі ці «бужаки» хваляться таким же, як вони, показниками по розкритим «убивствам».

 

Матей Марін – не вбивця. Він бідний, хворий хлопець, який волею долі опинився не в той час, не в тому місці і не в того прокурора. Вбивця, в даному випадку, це якраз прокурор Бужак. Він вбиває не людей – він вбиває віру в порядність, справедливість і людяність.

 

Сподіваюся, що чергова реформа прокуратури не залишить таких, як прокурор Бужак на посадах. Хоча може статися й навпаки: такі «кадри» стануть ще ціннішими, а їх «послуги» – більш затребуваними. Час покаже.

 

Єдине, в чому я впевнений, так це у тому, що хороший адвокат, незважаючи на те, що було упущено багато часу, все ж таки зможе довести невинуватість Матея Маріна, і хлопець повернеться в сім’ю.

 

Тримайся Марін, про тебе забули не всі!