Пресування засуджених – основний метод «роботи» пенітенціарної служби України, або ГУЛАГ у дії

Якщо одна людина живе добре, то неодмінно знайдуться ті, які  будуть заздрити. Як не дивно, подібних людей дуже багато саме у правоохоронній системі. Причини тут можуть бути різні, але, мабуть, основна –  це спроба реалізації власних амбіцій за рахунок інших.

 

Пенітенціарна система України – це, свого роду, скриня  специфічної (ментівської) мудрості та безмежне поле діяльності для практичних психологів, причому в якості суб’єктів дослідження виступають не тільки і не стільки засуджені,  скільки  працівники пенітенціарної системи.

 

У Київській області жив один юнак. У свої неповні 25 за плечима хлопця було дві освіти (спеціальна і вища), служба у лавах Збройних Сил України. У 95-й аеромобільній бригаді, що в Житомирі, юнак пройшов школу мужності, школу чоловічого становлення. Як не було важко, але він пишався своїми досягненнями. Тут хлопець знайшов справжніх друзів, а ще виховав у собі почуття власної гідності та справедливості. Можливо, саме ці якості стали основною причиною того, що у буремному 2014 році він потрапив у місця позбавлення волі. Як кажуть,  від тюрми й суми не зарікайся. Ми не будемо розглядати усіх подробиць його кримінальної справи, хоча “білих плям” там чимало, та й більше запитань, ніж відповідей. Сталося те, що сталося.  Вражала мужність юнака, з якою він слухав несправедливий вирок і намагався усіляко заспокоїти своїх рідних.

 

Для відбування покарання його направили до Бориспільської виправної  колонії № 119. Тут він жив рівно, стягнень не мав, з адміністрацією не сварився, засуджені  його поважали. Все було б добре: виправляйся –  і тебе чекає умовно – дострокове звільнення. Але…

 

Маючи вищу юридичну освіту, він допомагав багатьом засудженим у колонії, відстоював їхні права, а такі люди, як з’ясувалося,  є  неприйнятними для  адміністрації  БВК № 119.

 

Абсолютно несподівано для самого Тараса і його рідних, його неочікувано переводять з Бориспільської виправної колонії № 119  до Шосткинської ВК №66 при цьому:

 

  • засудженому  у БВК № 119 нічого не загрожувало;
  • засуджений у БВК № 119 ніякої загрози як іншим засудженим, так і адміністрації колонії  не створював,;
  • засуджений  та його родичі не клопотали про переведення його до іншої колонії.

 

Переведення сталося, як я розумію, з «оперативних міркувань», що має під собою ознаки корупційної складової.

 

Це порушило як ст. 10, так і ст. 93 КВК України.

 

Усі родичі засудженого мешкають у Київській області, що знаходиться на відстані 350 км від міста Шостки. Рідні  не мали змоги  часто навідувати  сина і брата. Почалася довга та наполеглива робота з метою переведення  юнака до іншої установи, не настільки віддаленої. Майже десять місяців тривала робота. Допомогла зустріч на особистому прийомі із заступником міністра юстиції України. Тараса перевели до ЧВК №62. Раз на два місяці батьки мали змогу навідувати сина із довгостроковими побаченнями, рахували місяці, коли він нарешті повернеться додому.

 

“Візитівка” ЧВК №62 – нари з клопами для новачків

 

Проте не так сталося, як гадалося. У ЧКВ №62 стався прикрий інцидент: засудженим протягом трьох днів не вистачило їжі, людям дали на приготування гнилу рибу. Звичайно, такі факти замовчувати не можна. Тарас не зайняв позицію пасивного спостерігача. Він разом з іншими написав відповідне пояснення та заяву про здійснення кримінального правопорушення по факту вказаних подій. Розправа правоохоронців не забарилася. Менш, ніж за місяць після вказаних подій його перевели до слідчого ізолятора м. Одеси. Куди далі – ще не відомо…Де справедливість?

 

Тепер давайте абстрагуємося від того, що юнак засуджений. Кожен з нас може опинитись у місцях не так віддалених. Але навіщо потрібно на рівному місці створювати для людини проблеми? Для того, щоб за грошову винагороду вирішити їх? Чому, якщо людина розумна, знає закони і є, по суті, правозахисником, то вона стає непридатною для системи та всякими різними методами намагається її зламати? Чому особистість не потрібна системі? Системі потрібні слухняні раби і безініціативні люди!

 

Я припускаю, що  переведення хлопця  до  ШВК № 66, до Південного міжрегіонального управління  потрібне для того, щоб зламати його волю, зробити з нього злісного злочинця, порушника режиму, тримати його максимально довго в ДІЗО та ПКТ і, можливо, відкрити проти нього кримінальне провадження по ст. 391 КК України.  Хлопець багато читає, активно відвідує бібліотеку, церкву, займається спортом. Із позитивного героя його намагаються  перетворити на злісного  негідника, злісного порушника встановленого режиму відбування покарання.

 

І це називається – “правова держава”? І це у нас нема українського ГУЛАГУ,  котрий своїми коренями сягає далекого 37-го року?..

 

С. Волков