Як і про добру минулу славу, так і про нинішній сумний фінал, який спіткав завод “Сектор” знає кожен жмеринчанин – і дорослий, і малий. Адже з першого дня роботи і до ліквідації через завод пройшло близько 12 ти­сяч осіб – ціле містечко! На мо­мент ліквідації на заводі було З тисячі працівників. Сьогодні зникли численні станки та тех­ніка (продані за безцінь, дав­но порізані). Пустують корпу­си заводу. Оцінили ж все всьо­го-на-всього у… 695 тис. грн.

 

У 1969 році завод “Сектор” почав працювати як ремонтна база, з ча­сом розширюючись. І вже на поча­ток 80-х років “Сектор” мав статус економічно стабільного, технічно по­тужного підприємства, що спеціалі­зувалося на хімічному, інструмента­льному, радіотехнічному виробницт­вах, тісно пов’язаному із військовою галуззю.

 

Ливарне виробництво заво­ду займало друге в Україні місце. У 1995 році завод потрапив під програ­му приватизації, а в 1996 році було створено ВАТ “Жмеринський завод “Сектор”. Через кілька років у зв’яз­ку з кризовим становищем збори ак­ціонерів вирішили створити на базі ВАТ три дочірніх підприємства: “Радіосервіс”, “Секторклас”, “Секторсервіс”.

 

Однак, незабаром сталось так, що ВАТ Жмеринський завод “Сектор” став банкрутом (постанова Госпо­дарського суду Вінницької області від 22.01.2004 року, справа №51530-03). На підставі спільного засідання Господарського суду та комітету кре­диторів (до нього увійшли представ­ники Жмеринської об’єднаної держа­вної податкової інспекції, управління Пенсійного фонду України у м. Жме­ринка, Жмеринського міськрайонного центру зайнятості) функцію розпо­рядника майна та управління ВАТ “Жмеринський завод “Сектор” при­значено арбітражному керуючому Анатолію Лещенку.

 

Простіше кажу­чи, ця людина мала зробити все, щоб вийти із ситуації, яка склалась, роз­рахуватись із працівниками, сплати­ти всі борги до Пенсійного та інших фондів, податки.

 

Небайдужі до долі заводу люди сту­кали у двері Генпрокуратури, СБУ, Мі­нфіну, Фонду Держмайна і навіть Президента України.

 

Покладені на нього обов’язки пан ліквідатор-арбітражний керуючий не надто справно виконував. Акціонери товариства, працівники заводу, жите­лі Жмеринки почали помічати, що майно заводу розпродається за без­цінь. По допомогу почали звертатися до різноманітних установ.

 

“Якщо хтось назве будь-який державний орган, який може допомогти трудо­вому колективу, я скажу, коли ми туди звертались чи були там”, – стверджує колишній директор ДП “Радіосервіс” Іван Резнік. Письмові звернен­ня, листи вони надсилали до мініс­терств фінансів, економіки, внутрі­шніх справ, СБУ, Генеральної проку­ратури України, Фонду держмайна, Регіональної приймальні Президента, багатьох народних депутатів України.

 

За великим рахунком нічого ці звер­нення не змінили, адже все поверта­лось до прокуратури. А ми всі вже чули не раз, як працює наша проку­ратура, коли навіть у день прийому до прокурора області неможливо по­трапити. До речі, цей факт у даному випадку документально засвідчений.

 

ГРАМ ЗОЛОТА ПО 20 КОП. ТА Й АЛМАЗИ МАЙЖЕ ЗАДАРМА…

 

Читачеві, мабуть, цікаво, які ж по­рушення знайшли акціонери та коли­шній трудовий колектив? Наведемо лише деякі факти. На момент лікві­дації в активі заводу було приблизно 80 кг дорогоцінних металів, які вхо­дили до складу різноманітних дета­лей, їх оцінили наступним чином: срі­бло – 0,012 грн. за 1 грам, золото -20 коп. за грам, платину – 64 коп. за грам, паладій – 48 коп. за грам.

 

Це тоді, коли офіційна вартість дорого­цінних металів на той час становила в сотні разів більше: срібла – 0,72 грн., золота – 63 грн., платини – 111 грн., паладію – 24 грн. Звідки ж узя­лись попередні оцінки – зі стелі, як кажуть у народі?! У той же час існує ряд законів, які регулюють видобуток, виробництво і використання дорого­цінних металів та каміння, прийман­ня і переробку лому.

 

По-перше, лік­відатор підприємства був зобов’яза­ний направити відходи дорогоцінних металів чітко визначеним законом су­б’єктам господарювання. Це – Пів­денний машинобудівний завод (м. Дніпропетровськ), Придніпровський хімзавод (м. Дніпродзержинськ), Вільногірський державний гірничо-ме­талургійний завод (м. Вільногірськ). А придбало 80 кг дорогоцінних мета­лів, ще й за такими приємними ціна­ми, Житомирське представництво закордонної фірми.

 

Тобто структура з досить незрозумілим статусом, яка ще й не має на цю діяльність відпові­дного дозволу. На запит акціонерів ВАТ “Жмеринський завод “Сектор” з Мінфіну надійшли відповіді (від 05.05.2006 року, від 27.06.2006), які однозначно підтверджували: ліцензій Міністерства фінансів України на ро­боту з дорогоцінними металами та їх брухтом, їхню оцінку та продаж цій установі не видавалось.

 

А після ви­лучення дорогоцінних металів та ка­міння за законом мав би відбуватись процес надходження їх до державно­го сховища. Чого, звісно, не було зроблено.

 

Подібна доля чекала й приблизно 25,5 тис. каратів вилучених з інстру­ментів штучних та природних алма­зів (це приблизно 5,5 кг). Вони теж були продані фактично за копійки, коли ринкова ціна в Україні станови­ла щонайменше кілька доларів США за карат природного алмазу.

 

ЧОТИРИПОВЕРХОВИЙ КОРПУС ОЦІНИЛИ ВП’ЯТЕРО ДЕШЕВШЕ ЗА ТРИКІМНАТНУ КВАРТИРУ

 

Територія підприємства – 7 га, на якій розташовані будівлі та споруди основного виробництва, площею бі­льше 16 тис.м2 та допоміжного виро­бництва 1285 м². За 162 тисячі грн. був проданий корпус загальною пло­щею 2 га, за 19 тис. грн. – 4-х пове­рхова будівля (площею 1 га), за 7 тис. грн. – алюмінієвий ангар довжиною 30 м, шириною 12 м та висотою 6 м.

 

Діюча залізнична колія довжиною 500 м оцінена всього у 1422 грн. Тоб­то метр колії, який важить 60 кг, ко­тує менше трьох гривень. До речі, за­лізничники стверджують, що 1 км но­вої колії коштує приблизно 1 млн. грн., трохи зношеної – 600 тис. грн.

 

Залізничний вагон продано за 710 гривень. Більше 20 ливарних машин вагою більше восьми тонн кожна про­дано по 400 грн. (сьогодні вартість нової такої машини приблизно 21 тис. у.о.), 32 гідравлічних преси – по 300 грн. (в Україні такі преси можна ку­пити не дешевше 10 тис. грн.). А про­дали на “різку”, на металобрухт…

 

Цікаво, чому оцінку майна ВАТ “Жмеринський завод “Сектор” здій­снювало приватне підприємство аж із Херсона, коли у Вінниці діє більше десятка подібних юридичних фірм?

 

Погодьтесь, що кожна людина, яка має хоч трохи здорового глузду, з такою оцінкою не погодилась би. А на думку комітету кредиторів ВАТ “Жмеринський завод “Сектор” все нормально, адже саме вони затвер­дили всі оцінки майна заводу і не по­сприяли тому, щоб на експертні оці­нки були зроблені рецензії.

 

Пізніше акціонери, серед яких і Жмеринська міськрада, самі зверну­лися до науково-дослідного експер­тно-криміналістичного центру МВС України у Вінницькій області для ре­цензії експертних оцінок. їх висновок – вартість об’єктів оцінки є заниже­ною до 50% розрахункової суми. Якщо вартість проданого майна ста­новить 690 тис. грн., то мало бути принаймні вдвічі більше!

 

До речі, залишкова вартість ліквід­ної маси ВАТ “Жмеринський завод “Сектор” (цілісно-майновий ком­плекс) – близько 1 млн. грн. – Ця ін­формація взята з сайту Агентства з питань банкрутства, м. Київ (www.аЬ.gov.ua, від 16.06.05 р.).

 

КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ НЕ ВІДКРИЛИ, БО…ПРИБУТОК МЕНШИЙ ЗА 131 ТИС. ГРН.

 

Діями арбітражного керуючого через звернення громадян зацікавилась міськрайонна прокуратура, і зробила від­повідне подання на арбітражного ке­руючого. Однак комітет кредиторів, ке­руючись тим, що вони – колегіальний орган, спростовує рішення прокурату­ри!

 

З відповідною заявою акціонери зве­рталися і до державної служби по бо­ротьбі з економічною злочинністю МВС України у Вінницькій області. А результат – письмо­ва відповідь, з якої можна лише посмі­ятися. Але, на жаль, скрізь сльози”.

 

“Враховуючи вищевикладене, в діях посадових осіб вба­чаються ознаки зло­чину, передбачено­го ст.202 КК Украї­ни, але оскільки обов’язковою озна­кою злочину є отри­мання доходу, що перевищує суму 131000 гривень (тобто у 1000 разів перевищує неопо­даткований мінімум громадян, який на час оцінки становив 131 грн.). На підста­ві ст. 364,367 та 191 КК України в пору­шенні кримінальної справи відмовлено”.

 

Тобто хоча дії люди­ни й містять ознаки злочину, але через “мало значимість”, виявляється, не ста­новлять суспільної небезпеки, не мо­жуть заподіяти будь-кому шкоди. Після такої бездія­льності й очевидно­го небажання міс­цевої прокуратури відновити справед­ливість, жмеринчани звернулись до Генеральної Проку­ратури України.

 

ЧИ СТАНЕ РІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ФІНАЛОМ ЕПОПЕЇ?

 

12 вересня ц.р. відбулось останнє засідання Господарського суду Вінни­цької області, яке мало остаточно вирі­шити долю Жмеринського заводу “Се­ктор”. Про “відповідальне” ставлення суддів до своїх обов’язків можна вже судити, прочитавши ухвалу суду. Вона елементарно неправильно відображає суми коштів, за якими затверджено лі­квідаційний баланс ВАТ “Жмеринський завод “Сектор”.

 

Сума активів ВАТ на 33,54 грн. більша, ніж визначено даною ухвалою суду. Різниця, правда, незнач­на, та все ж… Відрізняється і сума кош­тів, що надійшли від продажу майна за­воду на розрахунковий рахунок підпри­ємства (695408 грн.) і виплачена з ра­хунку сума кредиторських вимог (696486 грн.). Тобто на 1078 грн. Звід­ки взялись ці кошти? А відповідь дає пе­ревірка надходження коштів на розра­хунковий рахунок ВАТ “Жмеринський завод “Сектор”, здійснена в свій час Державною податковою адміністрацією України на запит депутатського корпу­су Жмеринської міськради.

 

Перевіркою встановлено, що станом на 1.02.2006 року на ліквідаційний рахунок підприєм­ства від реалізації майна надійшло 700 тис. 100 грн., а залишок коштів на той час становив 64 тис. грн. В ухвалі суду не представлено більше 12 тис. грн.

 

А чи не найбільшим парадоксом у цій ланці подій є наступний момент згаду­ваної ухвали суду: “Залишились незадоволеними вимоги кредиторів: Жмеринської об’єднаної податкової інспекції (362тис. грн.), Жмеринського міськрайонного центру зайнятості (9 тис. грн.), управління Пенсійного фонду України м. Жмеринка (220 тис. грн.), управління фонду соціального страху­вання від нещасних випадків Жмерин­ського району (435 тис. грн.)… Тобто спочатку комітет кредиторів закриває очі на очевидний “дерибан” майна за­воду, а потім ще залишається з невиплаченими боргами від заводу.

 

Проігнорував суддя і той факт, що в адміністративному суді розгляда­лась справа, яка має пряме відно­шення до затвердження ліквідацій­ного балансу ВАТ “Жмеринський за­вод “Сектор” (згідно із ст. 79 ГПК України господарський суд має зу­пинити провадження у справі до ви­рішення пов’язаної з нею іншої). Те ж саме – із фактом відкриття кримі­нальної справи стосовно посадових осіб ВАТ “Жмеринський завод “Сек­тор”, які були задіяні у процесі лікві­дації.

 

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

Акціонери заводу “Сектор” не зби­раються так легко здаватись. Поки що намагаються знайти справедли­вість у Житомирському апеляційному суді, а якщо не допоможе правосуд­дя рідної країни, спробують знайти правду в Європейському суді захис­ту прав людини.

 

Що ж робити, коли в нашій державі поки що діють не чин­ні закони, а принципи “кришування” чиїхось приватних інтересів, і то на різних державних рівнях. Бо ж як по-іншому пояснити, що після трьох то­мів переписки акціонерів “Сектора” з різноманітними державними мож­новладцями, завод все таки продали майже задарма, і ніхто за це так і не відповів.

 

Можна лише здогадуватись, кому такий поворот подій був “на руку”. Але, очевидно, що не громаді Жме­ринки чи державі. Мабуть інші комен­тарі тут будуть уже зайві.

 

Михайло Чорноморець