Диверсія, замах на життя журналіста й терористичний акт – ціла низка особливо тяжких злочинів, які було скоєно не десь на окупованих територіях чи у “сірій” зоні, а у мирному українському Києві. Навіщо, заради якої великої мети? Чи варто було прирікати себе на довічне позбавлення волі? Відповіді на ці запитання повинне дати слідство.

Бойова граната у поштовій скриньці

Нагадаємо: 12 січня 2017 року близько 18 год. 50 хв. у поштовій скриньці за адресою місця проживання Олексія Святогора, де він отримує поштову кореспонденцію (як адвокат, журналіст, громадський діяч) спрацював саморобний вибуховий пристрій на базі бойової гранати Ф-1 (т.з. «розтяжка»).

Адвокат, журналіст Олексій Святогор

Внаслідок вибуху постраждав його брат Євген, який того дня відкрив поштову скриньку. За його заявою відомості було внесено до ЄРДР 12 січня 2017 року. Про подробиці ви можете прочитати більш докладно в опублікованій раніше статті Замах на вбивство чи терористичний акт? Там ішлося про те, що в суспільстві має панувати закон, а не забаганки радикально налаштованої меншості. І завдяки закону, зрештою буде забезпечено невідворотність відповідальності для прихильників стрілянини й вибухів, чиї імена ми неодмінно дізнаємося.

Оскільки в даному випадку було скоєно особливо тяжкі злочини, передбачені ст. 113 (Диверсія), ст. 258 (Терористичний акт), ст. 348-1 КК України (Посягання на життя журналіста), Олексій Святогор 18 квітня 2017 р. звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та Київської місцевої прокуратури №4 із заявою про відкриття кримінального провадження та про визнання його потерпілим.

Дніпровський районний суд м. Києва зобов’язав компетентних посадових осіб Київської місцевої прокуратури №4 внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви Олексія Святогора, відповідно до ст. 214 КПК України.

З практики розслідування подібних злочинів

Як показує практика, у переважній більшості випадків організатори злочинів терористичної спрямованості відкрито прагнуть повідомляти про свої наміри різноманітними шляхами, в тому числі за допомогою соцмереж, засобів телефонного зв’язку тощо. Погрози, що надходили на адресу потерпілого, ним було узагальнено й передано для долучення до матеріалів справи та проведення відповідних оперативно-розшукових заходів. Причому погрози, як констатує Олексій Святогор, мали систематичний характер, із тенденцією до посилення.

Як правило, терористи не приховують здійснення ними терактів. Вони приховують сліди злочину, які можуть вказувати на причетність до цього злочину конкретної особи. Про це, в даному випадку, свідчить використання вибухового пристрою типу “розтяжка”, що може вибухнути без обов’язкової присутності на місці вибуху терориста. Однак попри те, що більшість слідів, які могли б допомогти слідству встановити особу, причетну до вчинення злочину, було знищено внаслідок самого вибуху, правоохоронцями встановлено свідків. Ці особи допомогли знайти важливі “ниточки” та зібрати деякі нові докази. Наразі повідомляти більше інформації не є доцільним, адже слідство триває.

Професія журналіста є вкрай ризикованою, тому що намагання не тільки з’ясувати правду, а й донести її до широкого загалу може бути небезпечним для власного життя. В таких випадках будь-які радикальні дії з боку тих, хто цієї правди бояться і правдою явно невдоволені, свідчать тільки про одне: журналіст влучив у самісіньку точку. Значить, усе було недаремно.