Олександр Задніпрянський
Latest posts by Олександр Задніпрянський (see all)
29 серпня 1632 р. у маленькому англійському містечку Рінґтоні графства Сомерсет розпочав свій життєвий шлях видатний англійський мислитель Джон Лок. З іменем Лока пов’язана одна з визначних сторінок в історії філософської думки. Виступивши як пристрасний борець проти схоластики, він зробив вагомий внесок у матеріалістичну філософію.
Філософія Лока
Головний здобуток Лока полягав у розробці сенсуалістичної теорії пізнання, згідно з якою все наше знання має, в кінцевому підсумку, досвідне походження. Під досвідом Джон Лок розумів вплив на людину реально існуючих предметів навколишнього світу. Це вчення було важливим внеском у боротьбу передової наукової думки проти релігійного світогляду.
Джон Лок (29.08.1632 р. – 28.10.1704 р.)
Але ж Лок зовсім не вважав себе атеїстом. Виступаючи як представник своєї епохи, він був палким противником атеїзму, вільнодумства й навіть висловлював пропозиції позбавляти виборчих прав усіх тих, хто не поділяє віри в бога. Це позначилося і на його філософії, багато в чому непослідовної, двоїстої й такої, що часом шукає компромісу з теологічним ученням. І тим більш переконливими є матеріалістичні погляди Лока, спрямовані проти схоластики, богослов’я, адже навряд чи хтось міг дорікати на упередженість його суджень.
Чесність і об’єктивність дослідника змусили його повстати проти забобонів, які підтримувала релігія, проти віри в дива, на яких ґрунтується будь-яке релігійне віровчення. Та найбільший внесок у боротьбу проти релігійного світогляду полягає у критиці Локом вчення про вроджені ідеї, що було однією з основ середньовічної схоластики.
Критика вчення про вроджені ідеї
Питання про походження людського знання, про пізнавальні здібності людини викликали інтерес людей ще здавна. Багато видатних мислителів минулого намагалися дати відповіді на ці питання, та, звісно, в силу слабкості наукового знання вони не могли розробити справжню наукову теорію пізнання. Це стало причиною неправильного, викривленого розуміння більшістю філософів процесу пізнання навколишнього світу. Так, ще у Даній Греції великий філософ-ідеаліст Платон вперше виступив з ученням про вроджені ідеї.
Згідно з позицією Платона, навколишня природа є відбиттям особливого світу людей. Душа кожної людини колись жила у надчуттєвому світі ідей, і там вона отримувала необхідні знання. Якщо ж у нашому, земному світі людині доводиться пізнавати, вивчати той чи інший предмет, будь-які явища, то цей процес являє собою просто пригадування минулого, того, що душа набула раніше Інакше кажучи, всі ідеї душа черпає від самої себе. Людина, як твердив Платон, народжується вже з готовими ідеями, з готовими уявленнями про речі та явища навколишнього світу.
Вчення про вроджені ідеї привернуло чимало прихильників серед філософів-ідеалістів, а також серед богословів. На ньому обґрунтовував свої твердження про вродженість у людини поняття бога один з перших християнських теологів – блаженний Августин. Це вчення дістало свого розвитку у філософії визначного французького мислителя XVII століття Рене Декарта, котрий вважав, що почуття дають знання випадкового, одиничного. Відповідно, вони можуть вводити розум в оману, а тому слід визнати, що тільки душа може бути джерелом основоположних принципів науки.
Виступаючи проти схоластики, Джон Лок піддав нищівній критиці теорію вроджених ідей. Наводячи фактичний матеріал, закликаючи на допомогу історію, етнографію, він доводив, що немає загальних принципів, які б визнавалися одночасно всіма народами. Адже якби дійсно існували вроджені ідеї, то вони б повинні були бути притаманними для всього людства.
Аналіз чуттєвого досвіду
Джон Лок рішуче відкидав твердження про те, що всі люди від народження мають у готовому вигляді ідею бога. Він справедливо зазначав, що «багато хто не має у своїй душі чіткого та ясного розуміння про божество», що «у різних народів уявлення про бога відрізняються». Це, на його думку, є найбільш переконливим доказом того, що у людей немає якогось вродженого поняття про бога. Джон Локк писав таке:
«…Богослови так і не добилися того, щоб змусити людей мати однакові та правильні ідеї про нього. Скільки знайдеться, якщо пересвідчитися, навіть серед нас людей, котрі уявляють собі бога, який сидить на небі, в образі людини, і має багато інших безглуздих і недоречних уявлень про нього… Поговоріть із селянами будь-якого віку та з молодими людьми майже всякого суспільного положення, і ви побачите, що хоча ім’я бога часто буває на їхніх вустах, але пов’язані із цим поняття настільки дивні, пласкі та жалюгідні, що складно уявити собі, що вони були повідомлені розумною людиною, а ще складніше, щоб це були риси, написані пером самого бога».
Відмітаючи твердження середньовічних схоластів про те, що людина від народження має якісь ідеї, та, відповідно, люди можуть пізнавати дійсність, не звертаючись до досвіду, Лок вказував на те, що жоден науковий принцип не може бути сформульований, допоки людина не набуде простих ідей із чуттєвого досвіду. Всяке пізнання, за Локом, розпочинається з досвіду. Чуттєвий досвід – джерело всякого знання. «В досвіді все наше знання, від нього зрештою воно походить», – писав він.
Прості ідеї
Людське пізнання, за вченням Лока, розпочинається з того моменту, коли ми стикаємося з предметами і явищами об’єктивної дійсності. Ми відчуваємо та сприймаємо різноманітні речі, та внаслідок їх впливу на наші органи чуття створюємо ідеї про них, які, з одного боку, являють собою чуттєвий образ, а з іншого – логічне поняття. Такими простими ідеями, що дає нам якесь одне відчуття, є ідеї світла і темряви, тепла і холоду, жорстокого і м’якого тощо. В сукупності вони створюють людський досвід.
«Прості ідеї, – зазначав Джон Лок, – не вигадки нашої уяви, а природні та правильні продукти зовнішніх речей, які реально діють на нас». Одночасно він вказував на те, що людина отримує прості ідеї тоді, коли вона отримає перше відчуття.
Таким чином, учення Лока було прямо протилежним тому, що проповідували богослови. Він доводив, що не існує також вроджених принципів моральної поведінки, як про це твердили схоласти. Він писав:
«Де ж ці вроджені принципи справедливості, благочестя, вдячності, правди, цнотливості? Де те загальне визнання, що запевняє нас в існуванні таких вроджених правил? …Якщо ми окинемо оком людей, якими вони є, то побачимо, що в одному місці одні відчувають докори сумління через те, в чому інші в іншому місці ставлять собі в заслугу».
Твердження про вроджені ідеї, на думку Лока, завжди слугувало тим, хто намагався у своїх корисливих інтересах підкорити собі інших. «За такої сліпої довірливості, – зазначав Джон Лок, – легше було б ними керувати та зробити їх корисними… Маючи авторитет диктатора принципів і наставника безсумнівних істин та змішувати інших на віру сприймати за вроджений принцип усе, що може слугувати цілям учителя, – це велика влада людини над людиною». Нескладно побачити, що ці слова мають пряме відношення до служителів релігії, котрі, навіюючи прочанам уявлення про вроджені ідеї, переслідували, насамперед, мету підкорення мислення людей своїй владі.
Філософія Лока була непослідовною в багатьох питаннях. У ній можна відшукати чимало слабких місць, поступок теології, що були в подальшому використані філософами-ідеалістами. Але це не може применшити його роль у викритті ідеалістичних і релігійних поглядів і, передусім, уявлення про вроджені ідеї.