Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- «Спеціальне тактичне спорядження» – мімікруючі пройдисвіти (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» (ТОВ «СТС») – не тільки шахраї, але й «ухилянти» (документ) -
- Повернути своїх: від слів до дій у процесі обміну ув’язненими -
- Саботаж мобілізації в ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» -
- Передавання засуджених і ув’язнених із тимчасово окупованих територій до України -
Нинішній Міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський категорично виступає проти легалізації короткоствольної вогнепальної зброї (все з тих же міркувань «повбивають»). При цьому, безумовно, він не переймається актуальністю цього питання через наявність особистої багаторівневої державної охорони – практично безмежної за його статусу.
Ситий голодних не розуміє
І знову змушені ми піднімати сакральну в нинішніх умовах та «святу» тему, пов’язану з правом громадян України на реальний самозахист шляхом надання можливості володіння та користування короткоствольною вогнепальною зброєю.
Міністерство внутрішніх справ України
Істерики чиновників та окремих переляканих громадян на кшталт «нільзя проста так раздать аружиє, іначє всє друг друга пірістріляют», «мі цивілізованіе граждані, пущай за всьо атвічаіт гасударство», «для йетіх вапросав сущіствуіт паліція, прахвесіанали», «йеслі каво убівают, то нужно званіть в тіліхвон на 102 і прієдут паліцєйскіє» тощо, вибачте, вже просто «задовбали».
Коли йдеться про сплату податків, вакцинацію, службу в Збройних Силах України, то громадяни до такого доросли, можуть, зобов’язані. А коли йдеться про елементарне, то одразу відбувається істерика та вияв «синдрому вахтера». Невже люди – неграмотне та несвідоме бидло, покидьки, не заслуговують на повагу та не можуть нести відповідальність за своє життя та за життя інших? Володіння шматком заліза певної конфігурації з правом його носіння при собі – питання національного значення, таємниче, хвилююче, надзвичайне, заяложене, як повія в сауні.
Всі дискусії та здорові намагання вирішити питання завжди наштовхуються на опір вузьколобих кретинів та невротиків «як би чого не вийшло». І порушене питання завжди переходить у площину безкінечних нарад, узгоджень, погоджень. Така балаканина та «жування» виявляються суцільним болотом, в якому загрузає будь-яка нормальна притомна ідея.
Якщо поліція не може дати собі ради – то про який захист може йтися?
Парадоксально, але для нівелювання теми володіння короткоствольною зброєю використовуються «лякалки» та страх «напьются і пірістріляют всех вакруг». І ця технологія страху якась вибіркова, ірраціональна… Коли розмова заходить про загалом безпечний сам по собі шматок заліза в кишені, то це страшно. Одразу настає паніка. А коли йдеться про безглузді та відверто небезпечні ідеї – приміром, про схвалення та підтримання недоторканності та популяції безпритульних собак (які реально калічать та загризають до смерті десятки людей) – то це добре, нічого поганого, давайте цю ідею доводити далі…
Якийсь театр абсурдів, дурощів, безглуздя, мороку, безнадії…
При цьому дивно те, що Денис Монастирський (як вбачається з відповіді МВС України на наш запит) не був нагороджений відзнакою «Вогнепальна зброя» МВС України. Не вистачало ще того, щоб Міністр сам себе нагороджував (відзначав). Проте у зверненні ми ставили питання про те, чи був Міністр коли-небудь відзначений будь-ким короткоствольною зброєю (Президентом України, Міністерством оборони України тощо). А відповідь на наш запит штучно «звужена» лише до відзначення Міністерства внутрішніх справ.
Відповідь МВС України
У нас одне питання: чому люди (ті ж чиновники) схильні думати про когось і його добробут «так для ніх будіт лучшєй», аніж про свою безпеку, свої можливості, свої шанси та свої перспективи? Не завжди ж всі будуть при владі. Колись доведеться звільнити затишне крісло та опинитися на вулиці у стані звичайних пересічних людей, які не можуть навіть дати відсіч хуліганам (що періодично зграями влаштовують полювання на «мєнтів» – тих самих, які, за словами попередника Монастирського, Арсена Авакова – «не люди»).
Сумно іноді стає… Але боротися та рухатисявперед все одно треба.