Вчинення злочину в умовах воєнного стану: практика правозастосування

Поділитися:
Перегляди: 1 588

Відповідно до Закону України від 03.03.2022 р. № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» низку статей Особливої частини Кримінального кодексу України було доповнено такою кваліфікуючою ознакою, як скоєння кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану.

 

 

Введення воєнного стану і застосування норм кримінального законодавства

 

Ухвалою Верховного Суду (колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду) від 28 березня 2023 р. у справі № 722/594/22 (провадження № 51-3186км22) на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано кримінальне провадження з перегляду вироку Чернівецького апеляційного суду від 14 липня 2022 р. у зв’язку з неоднозначним і суперечливим застосуванням судами положень ч. 4 ст. 185 КК України.

 

Злочинність в умовах воєнного стану

Верховный Суд

 

Дане питання є вкрай актуальним і таким, що потребує кваліфікованого розгляду.

 

Так, після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації (московії) проти України 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан.

 

Слідчі, прокурорські та судові органи почали вважати, що саме по собі введення воєнного стану на всій території України є безумовною та єдиною підставою для кваліфікації будь-яких крадіжок майна за ч. 4 ст. 185 КК України – крадіжка, скоєна в умовах воєнного стану.

 

Тобто, умовно, якщо певна особа в період після 24 лютого 2022 року вперше здійснює винесення товарів (продуктів харчування) без оплати через касу супермаркету, то зараз її дії кваліфікуються за ч. 4 ст. 185 КК України. Разом із тим, ця ж сама крадіжка, якщо вона була б здійснена до 24 лютого 2022 року, могла б кваліфікуватися за ч. 1 ст. 185 КК України.

 

Різниця у кваліфікації та розмірі покарань – цілком суттєва

 

Перед Великою Палатою Верховного Суду існує два можливі шляхи правового розв’язання порушеної проблеми:

 

  1. Визнати, що ознака злочину «в умовах воєнного стану» є універсальною, абсолютною, цілісною та достатньою, аби за самим лише фактом оголошення воєнного стану будь-які скоєні крадіжки ковбаси, сигарет, молока або одягу в «побутових» обсягах кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України.
  2. Визнати, що ознака злочину «в умовах воєнного стану» може застосовуватися лише в тих випадках, коли подія злочину за об’єктивною стороною (час, місце, спосіб, ознаки, чинники тощо) докорінно відрізняється від такої ж крадіжки в мирний час, і введення воєнного стану є обставиною, що прямо сприяла вчиненню злочину.

 

Перший описаний сценарій відбувається й сьогодні. За крадіжку кілограма ковбаси із супермаркету десь у Тернополі особі загрожує кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років (нижня межа ч. 4 ст. 185 КК України). Правоохоронці зайняті розслідуванням цього «тяжкого» злочину. Відповідно, вони витрачають свій час і ресурси не на дійсно тяжкі та особливо тяжкі злочини, такі як грабежі, вбивства, зґвалтування та ін. Нерідко крадій знаходиться під вартою, або ж, будучи засуджений до реального позбавлення волі – потрапляє до колонії. Надалі, щонайменше, протягом п’яти років його слід охороняти, годувати, лікувати, забезпечувати дотримання його прав тощо.

 

Описаний сценарій не є справедливим та економічно ефективним. У воєнний час кошти слід витрачати на потреби оборони, а не на дрібних (по суті) крадіїв. За побутовим висловлюванням, держава «не вивезе» і так переповнені в’язниці та надмірну кількість ув’язнених і засуджених (в тому числі це стосується фінансового забезпечення).

 

Другий сценарій, безумовно, є бажанішим, адекватнішим і справедливішим. Кваліфікація «в умовах воєнного стану» має застосовуватися саме тоді, коли ці умови об’єктивно існують. Наприклад, оголошено повітряну тривогу, розпочато обстріли чи руйнування, проводиться евакуація цивільного населення, і в цей час, користуючись розгардіяшем і колотнечею злодій поцупив якісь речі. Тобто, «умови воєнного стану» за своєю природою та фактичним застосуванням об’єктивно полегшують саму подію крадіжки. Ці умови є взаємозалежними від фактичних військових дій (обстріл, руйнування, полегшення доступу до матеріальних цінностей через порушення цілісності приміщень, відсутність охорони, загальна колотнеча, яка дає змогу крадіям втекти).

 

Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України

 

Крім цього, припускаючи, що в середовищі суддів Великої Палати Верховного Суду, безумовно, знайдуться занадто розумні особи, котрі будуть твердити, буцімто сам по собі факт оголошення воєнного стану є достатнім для кваліфікації злочинів за ч. 4 ст. 185 КК України, варто навести просту аналогію.

 

Так, термін «в умовах» у кримінальному праві застосовується доволі широко.

 

Приміром, новітня (нещодавно введена) ст. 431 КК України «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України», частина перша якої визначає:

 

«Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров’ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

 

Для прикладу візьмемо такий «популярний» злочин, як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК України).

 

Цей карколомний «злочин», вважається, завдає шкоду правоохоронюваним інтересам держави, суспільства тощо.

 

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

 

Якщо виходити з тієї концепції, що «умови воєнного стану» за своїм фактом їх оголошення змінюють взагалі природу правового регулювання та дають підстави автоматично застосовувати норми кримінального закону відповідно до оголошеного воєнного стану та його умов, то тоді очевидно, що в силу ч. 1 ст. 431 КК України носіння вогнепальної зброї, ножів, гранат, вибухівки, набоїв (патронів) тощо не може взагалі вважатися подією злочину в принципі, оскільки ці всі діяння є спрямованими на стримування збройної агресії тощо.

 

За існуючою судовою практикою правозастосування сотні людей засуджені за те, що перебуваючи в районі бойових дій знайшли (вилучили у загарбників) зброю та боєприпаси, маючи на меті їх використати для подальшої участі у збройних конфліктах та відверненні агресії, і були негайно звинувачені у вчиненні злочину, передбаченого ст. 263 КК України.

 

При цьому суди та окремі занадто «розумні» судді не переймаються тим, що в силу згаданої ч. 1 ст. 431 КК України подібні діяння не можуть вважатися злочинами в силу прямої вказівки закону.

 

Так само, не може бути, що коли йдеться про крадіжки, то «умови воєнного стану» поширюють свою дію прямо універсально та невідворотно в частині безумовності кваліфікації, а те ж носіння пістолета чи ножа (від чого ніякої нікому шкоди немає і бути не може) – не може декриміналізуватися через «умови воєнного стану».

 

Для суспільства та правників такі псевдорозумецькі «вихляння» не можуть бути прийняті як справедливі. Має бути чіткість: «умови воєнного стану» мають ситуативний характер, об’єктивно пов’язаний з низкою існуючих подій. А тому їх слід оцінювати системно.

Адвокатська практика, Ваше право, На часі