Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- ТОВ «Спеціальне тактичне спорядження» («СТС») – ще один вимір нахабства (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» – мімікруючі пройдисвіти (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» (ТОВ «СТС») – не тільки шахраї, але й «ухилянти» (документ) -
- Повернути своїх: від слів до дій у процесі обміну ув’язненими -
- Саботаж мобілізації в ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» -
Останнім часом Україну поглинула навала позовів до всіх можливих судових інстанцій з приводу дотримання прав ув’язнених (осіб, які перебувають під слідством та які відбувають покарання), компенсацій за тортури та нелюдське поводження.
Якщо в подібних випадках будь-яка правова держава робить для себе висновки та намагається припинити тортури й виправити ситуацію, не наступаючи на ті ж самі граблі двічі, то українські чиновники влаштовують танці на цих самих граблях. Деякі з них навіть хизуються відвертим садизмом. Вони ледь не вихваляються тим, хто з них найбільш «підірваний», ризиковий і хто краще вміє вигадувати нові тортури.
Характеристика засудженого Оніщенка (Комбата) Руслана Ілліча
Особливо чітко це спостерігається у справі воїнів «Торнадо». Засуджені вже мають по декілька виграних у міжнародних судових інстанціях позовів з реально стягнутими компенсаціями.
Наведу черговий пересічний приклад відвертого знущання з ув’язнених з боку посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України. Як адвокат, я запитав адміністрацію Білоцерківської виправної колонії (№ 35) про умови тримання в ув’язненні мого підзахисного, Комбата «Торнадо» Оніщенка Руслана Ілліча та його характеристику для цілей захисту.
І ось що було отримано:
Лишень зверніть увагу на другий аркуш і спеціально виділені в тексті місця (цитати) щодо характеризуючих обставин. Перша обставина, зазначена в характеристиці – ув’язнений намагається бути ввічливим і коректним з адміністрацією установи з допискою: «з метою отримання особистих пільг».
Зазначу одразу (і не треба на мене ображатися), що особи, які складали і підписували цю ганебну «маляву» – характеристику (майор, підполковник і полковник внутрішньої служби) цілком наслідують «славетні традиції» сталінських вертухаїв. За доби репресивного тоталітарного режиму, коли значна частина людей потрапляла в табори за надуманими звинуваченнями, там широко застосовувалися як фізичні, так і психологічні тортури й катування. Щодо сучасних вертухаїв, то тільки стан розвитку права, суспільства та публічне поширення інформації стримують їх від того, щоб перейти на більш відверті тортури – з виламуванням кісток, вибиванням зубів і видиранням волосся.
З якою метою співробітники ДКВС України виявляють повагу до свого керівництва?
Пояснюється все елементарно. Стаття 9 Кримінально-виконавчого кодексу України та аналогічна за змістом ст. 10 Закону України «Про попереднє ув’язнення» визначають одним з обов’язків ув’язнених (засуджених) бути ввічливими з адміністрацією місця ув’язнення (виконання покарань).
Цей обов’язок є абсолютним і безумовним. Він існує апріорі, незалежно від його наповнення та мотивації. Обов’язок бути ввічливим з адміністрацією місця ув’язнення не підлягає розширеному тлумаченню та поясненню. Це такий само обов’язок, як, приміром, обов’язок військовослужбовців (до яких належать усі три згадані вертухаї) виявляти повагу до начальства (командирів).
Цей же обов’язок кореспондується навзаєм. Адміністрація виправних закладів, колоній і тюрем також зобов’язана бути ввічливою з арештантами та ув’язненими.
Тобто, гидотною та мерзотною за своєю сутністю допискою після слів «намагається бути ввічливим» фрази «з метою отримання особистих пільг» вертухаї, яким навіть неможна довіряти прати брудну білизну, нівелюють весь зміст поведінки та характеризуючих обставин особи, якій дається така «характеристика».
Хочу дещо запитати в цих «офіцерів-наше-сердце-под-прицелом». Усі вони зразу починають репетувати про «нас обскорбили, честь офицера», хоча ніякої тут честі немає і бути не може. Так от, а ви, негідники, з якою метою виконуєте вимоги статутів про обов’язок виявляти повагу до начальства та командирів? Чи не задля підвищення по службі, хорошого ставлення, налагодження стосунків?
Ви можете як завгодно ненавидіти свого командира – якогось гладкого та такого ж нахабного і безпринципного генерала, виконуючи всі його забаганки, від «девочек в сауну» (або з такими кадрами останні швидше за все бажають «мальчиков, да поактивнее») до «надо скинуться на подарок». Але ви зобов’язані висловлювати та демонструвати на його адресу повагу та ввічливість. Просто так зобов’язує статут (закон). І всім байдуже, з якою метою ви це робите, запам’ятайте!
Повагу можна тільки заслужити
Адже саме Комбат Оніщенко та сотні і тисячі таких, як він та його побратими – поки всі такі ж занадто розумні «офіцери» здавали Крим, Луганськ і Донецьк, не зробивши по «мирним ополченцям» жодного пострілу, стали до зброї та почали захищати Вітчизну. Торнадівці не переймалися високими питаннями «мети», з якою вони це роблять (особисті якісь там пільги чи ще щось), аби зараз ожирілі від безкарності негідники в камуфляжній формі дозволяли собі відверто «стібатися» на кшталт «а мы чегой-то да придумаем, как испоганить характеристику – напишем, что он нас неискренне уважает».
Хто та з якою метою вклав у ці вуртухайські голови з однією звивиною, і то від кашкета, що слід пхати свої сизі від пияцтва носи в аналіз мети, з якою людина виконує вимоги закону? Так, для жодного юриста (та і для будь-якої розумної людини також) не є секретом те, що закони виконуються безумовно з метою уникнути відповідальності. Дорогу на зелене світло переходять, аби знизити ризики, що пішохода переїде автомобіль і він не буде оштрафований. Банки не грабують тому, що зрештою побоюються «тюрми та вошей». Те ж саме стосується всіх інших вчинків, де за неправильну поведінку настають негативні наслідки природного характеру: наприклад, якщо сувати пальці в розетку, то це гарантовано призведе до ураження електричним струмом.
У нашому ж випадку ще раз слід резюмувати таке. Огидним дописом про хитро виявлену та розкриту «мету» просто кидають хорошу таку ложку дьогтю в бочку меду, і позитивну якість людини «викручують» проти неї.
Вертухайські спритники, мабуть, навіть самі собі подобаються – які вони вправні та креативні. Можливо, навіть своїм бойфрендам вихвалились, аби вразити «а ти знаєш, як я придумав, коли я написав що нас ненавидять, але маскуються та поводять себе ввічливо не відверто, начальству сподобалось, воно може навіть премію випише…».
За що можна поважати «виправників людських душ»?
Та ув’язнений не зобов’язаний вас, лицемірів у одностроях, поважати в душі. Дійсну та реальну повагу слід заслужити своїми моральними якостями та поведінкою. Не варто скиглити «нас не поважають, до нас звертаються на «ви» та ввічливо аби щось собі там «заробити». Самі ж себе, виявляється, і «опустили» (і цілком заслужено). Тепер вони базарно репетують, неначе покинутий розчарованим хахалем бойфренд: «господин больше не называет меня любимой женой». Дикуни та негідники без честі та совісті. А за що ж вас поважати ще, чого дивуєтесь?…
Це все, що треба знати про кадровий потенціал, рівень освіти і моральні якості «виправників людських душ» – посадових осіб пенітенціарної системи України. Це те, що треба знати про «мусорів» (де б вони не були і яку б форму не носили) «як клас». У цій «характеристиці» відображається весь рівень слідства, обвинувачення, правосуддя (точніше, кривосуддя).
Про схильність до нападів на адміністрацію та захоплення заручників
І друга підкреслена теза із «характеристики» – про схильності до нападів на адміністрацію, захоплення їх, як заручників, втягування в позаслужбові стосунки (?), непокори, виготовлення зброї тощо…
Якось тут я не зрозумів: то Комбат або ж намагається бути ввічливим (нехай там з усілякими намірами отримати пільги)? Або ж таки гамселить цю зграю клоунів, бере їх у заручники та ґвалтує всю цю «кодлу» оптом і по черзі? Бо якось воно логічно не поєднується – або ж він ввічливий, або ж не ввічливий?
Ну і якщо «захоплює заручників», «виготовляє зброю та вибухові пристрої» (до речі, що там за колонія така, що всі інструменти, матеріали та пристосування в досяжності, прямо якийсь підпільний цех з виробництва зброї – хто що хоче, те і робить?), то задля того, аби такі «страшні звинувачення» підтвердити. Для доведення таких висновків слід мати більш, ніж ґрунтовні підстави. Наприклад, спиратися на вирок суду, за яким Комбата було б визнано винним у цих страшних злочинах. Кого він там у які заручники захопив, чи яку там зброю виготовив?..
За таким «креативним підходом» можна було написати ще щось більш страшне в характеристиці. Скажімо, написати «схильний до виготовлення ядерної та бактеріологічної зброї масового ураження» чи там «хоче втекти на Місяць» тощо… Папір усе стерпить. Можна будь-якої «чернухи» намалювати та «пред’явити»: «схильний до вбивства Кенеді, Гонгадзе та Шеремета». А чого соромитися? Гуляти – так гуляти, бо воно страшніше звучить і начальство оцінить.
Епістолярні тортури безпринципних пристосуванців у погонах
Не слідкувати за своїм язиком, не відповідати свої висловлювання можуть собі дозволити лише особи найнижчого соціального статусу. Та, звісно, як ми спостерігаємо, це дозволяють собі вертухаї української пенітенціарної системи. Вони полюбляють розповідати про «честь офіцера» й хизуватися своїми офіцерськими погонами (заробленими, очевидно, в обмін на вияв повної безпринципності).
Гидко та мерзенно, коли у цьому суспільстві люди поміняні місцями. Порядні та адекватні знаходяться за ґратами, в тому числі й Руслан Ілліч Оніщенко (я щасливий та гордий, що свого часу доля звела мене з ним). А безпринципні пристосуванці та крутії епістолярного жанру знаходяться по інший бік ґрат. Сподіваємося, що ненадовго. Позаяк Європейський суд з прав людини, безумовно, належним чином оцінить вражаючі епістолярні еківоки цих «позвоночних» істот в одностроях і вкотре стягне компенсацію за відверті тортури та блюзнірське поводження з людьми.