Кожний громадянин України прагне укріплення батьківщини як демократичної, правової та соціальної держави. Однією з найважливіших умов зміцнення країни і просування її на шляху демократії є сприяння розвитку українського громадянського суспільства, що в свою чергу передбачає насамперед налагодження ефективної взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства.
Світова практика довела, що концентрація влади в одних руках, нехтування Законом заради інтересів особистості або групи особистостей в кінцевому результаті призводить до занепаду економіки країни і жебракування населення. На сьогодні в руках професійних політиків, лобістів і ЗМІ існує стільки влади, що рядові громадяни мають змогу стати учасниками процесів прийняття рішень в політиці держави тільки один раз на кілька років – під час голосування на виборах. Але не завжди думка виборців влаштовує владу. Сучасне українське суспільство іде таким шляхом, що навіть рішення громади може бути зіпсованим, перекрученим чи відміненим. Приклад такого підходу нещодавно бачила вся Україна, коли Верховна Рада прийняла «політичну» постанову про дострокові вибори Київської ради та мера столиці.
На жаль, українська спільнота поки не зрозуміла, що влада – це публічний ресурс, а не особиста власність людей, які її утримують. Давно треба перетворити всі існуючі в нашому суспільстві гілки влади з влади сили на владу авторитета. І в вирішенні цієї проблеми величезна роль неурядових громадських об’єднань. Саме вони – найефективніші посередники між владою і народом. Саме вони дають можливість висловлювати широку громадську позицію. Є таке поняття – «демократія участі». І тут місце громадських організацій – і ніхто їх замінити не в змозі!
Коли звертаються до громадських організацій? В нашому суспільстві тільки під час виборчих компаній, коли треба забрати голоси тієї чи іншої електоральної групи – і не більше! Тоді обіцяють все, якнайменше – «дуже багато і на кілька років вперед». А буває і так: щоб не витрачати гроші на розвиток неурядових громадських об’єднань купують їх лідерів. Коли ж політики приходять до влади, про громадські об’єднання швидко забувають (загалом – назавжди).
А між тим взаємодії між громадою і владою мають ґрунтуватись на партнерстві, взаємній зацікавленості у досягненні цілей, пов’язаних з процесом демократизації усіх сфер державного управління і суспільного життя, із соціально-економічним і духовним прогресом та всебічним забезпеченням захисту прав людини. Конституція України (ст. 36 та 38) проголошує, що її громадянин має право на свободу об’єднання в громадянські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та право брати участь в управлінні державними справами.
Особливо актуальним стає питання взаємостосунків влади та громадянського суспільства сьогодні, бо Україна стоїть на роздоріжжі: буде продовжена політреформа і втілений в життя її другий етап чи держава повернеться до авторитарного президентського правління. Розпочаті в Україні політичні зміни щодо посилення парламентсько-президентської форми правління останнім часом зустріли шалений опір окремих політиків та їх кишенькових партій. Довіра населення до політичних об’єднань зменшується, росте частка суспільства, яка вважає: більшість політичних сил працюють не заради країни та народу, а заради отримання влади. В таких умовах як ніколи важливою є громадська підтримка.
Минулі роки характеризуються кількісним зростанням українського громадського сектору, що правда темпи почали уповільнюватись. Вплив громадських організацій на політику органів влади, попри певне покращення ситуації, залишається неадекватним ні їх кількості, ні потребам процесу становлення в Україні громадянського суспільства.
Чому?
По-перше, політична нестабільність останніх років, спекуляція на релігійних, національних, духовних почуттях громадян, шарахання суспільства від однієї крайності до іншої, притягнення з боку політиків неурядових об’єднань до активної діяльності тільки з метою підсилення свого політичного впливу на ту чи іншу цільову групу населення (для збільшення свого електорату) – все це спричинило зниження ефективної роботи громадських організацій, які вже за своєю природою мають стояти осторонь політики.
По-друге, активність об’єднань громадян знижується через традиційно формальне ставлення до них влади, її адміністративні методи управління та інформаційну закритість.
Взагалі ставлення української влади і політичних партій до громадських організацій можна класифікувати таким чином:
1. Бачення в них (часто – небезпідставне) своїх потенційних конкурентів через їх підтримку опозиційних політичних сил.
2. Байдуже відношення до громадських організацій як суб’єктів, що проголошують якісь гасла, але ефективно не працюють.
3. Відношення до них, як до своїх опонентів через представлення громадськими об’єднаннями альтернативних і більш ефективних способів вирішення нагальних проблем суспільства.
Нова виборча система в Україні небезпечно, надмірно політизує всі інститути громадянського суспільства, зокрема і громадські організації. Звісно, на ставлення влади і політичних партій до неурядових об’єднань впливає політична ситуація під час виборів. Громадські організації різної спрямованості, звичайно, можуть і виказують свою прихильність до того чи іншого політичного курсу, партії чи лідера. Але при цьому вони не мають права втрачати свою незалежність. Часто буває навпаки: об’єднання громадян продають свою незалежність, бо прагнуть отримати преференції в обмін на політичну підтримку тих чи інших політичних сил, окремих політиків. За цих умов до та після виборів громадські організації опиняються по різні боки барикад, перетворюються на заручників у протистоянні політичних партій влади та опозиції і в центрі, і на місцях.
Це, звісно, не може позитивно впливати на зміцнення нашої держави і покращення життя її громадян. Сьогодні кожен з нас особисто відчуває негативні тенденції розколу і протистояння політичних еліт, звідси – підвищення цін, доларові стрибки, загальна нестабільність суспільства. Саме громадські організації мають змогу перебороти перешкоди, які сьогодні заважають політичним акторам об’єднатись для вирішення стратегічних завдань, що стоять перед державою, регіонами, промисловими галузями, великими соціальними групами. Саме громадські об’єднання мають працювати на досягнення країною заключної фази демократичного транзиту – фази консолідованої демократії.
Чому під прапором громадських організацій (не політичних партій!) не об’єднуємо зусилля інтелектуалів і практиків, що будуть втілювати нові соціальні технології і в некомерційний сектор, і в бізнес, і у владу взагалі? Бо мало кому потрібно працювати тільки заради громадян, без отримання за діяльність будь-яких бонусів у вигляді влади і привілеїв від неї.
В чому перевага неурядових некомерційних організацій? Вони незалежні від влади і бізнесу, тобто головними для них є потреби громадян! Вони не отримують прибутків, вирішуючи суспільно вагомі проблеми! Наша сучасність, на жаль, привчила в усьому, в кожному кроці будь-якого інституту громадянського суспільства шукати підтекст: чиї інтереси тут лобіюються? Якщо з такої точки зору розглядати діяльність неурядових організацій, то їх можна кваліфікувати як цивілізованих лобістів громадських інтересів, бо саме ці об’єднання виділяють найбільш важливі суспільні проблеми, розроблюють проекти їх вирішення і шляхи їх реалізації через публічний тиск на владу.
Ще одна перевага громадських організацій в тому, що програми, які вони реалізують, базуються на об’єктивній аналітиці, поглядах людей, а не на ідеології. Взагалі, чи не занадто заідеологізоване наше суспільство? Думаю, на це риторичне в якомусь сенсі питання є відповідь абсолютної більшості нашого суспільства: занадто і необачно. Так вже склалась українська історія що країна за останні роки все більш розколюється. Ідеологічні спори і сутички відбуваються не тільки на майданах, у залах, а й на кухнях, розділяючи народ, покоління, родину.
Недодають означені тенденції розвитку українського суспільства і міжнародного авторитету нашій державі. В цьому напрямку могли б ефективно працювати громадські об’єднання. Світовий досвід запевняє, що реалізація програм громадської дипломатії є дуже результативною.
Зміцнення позицій неурядових громадських об’єднань у світовій політиці – одна з тенденцій останнього десятиліття. Чому? Тому що саме такі організації – якісний канал міжнародного спілкування, яке укріплює взаєморозуміння між народами, чим доповнює міждержавний зв’язок.
Є багаторічний досвід існування громадських об’єднань в міжнародному просторі. І не тільки існування. Вони працюють на авторитет своїх держав, проводять чимало різноманітних заходів за кордоном. Позитивний і фаховий в цьому аспекті в Англії, наприклад, досвід Британської ради, Вестмінстерського фонду для демократії, тощо. Абсолютна більшість міжнародних громадських організацій діє за підтримкою уряду своїх батьківщин. Наприклад, МЗС Італії щорічно виділяє на міжнародну діяльність неурядових об’єднань громадян понад 16 млн. євро. Багатогранна система держпідтримки міжнародних громадських об’єднань діє в Канаді, не менш 50% загальної вартості міжнародних проектів неурядових організацій фінансує уряд Франції. По грантах, що отримують від федеральних відомств, працюють НГО США, а особливо активні за кордоном, ті, що «просувають демократичні цінності», отримують необхідні кошти в повному обсязі.
Чому українській владі нецікава підтримка організацій, які об’єднують наших громадян за кордоном, розширення знань про нашу вітчизну, проведення міжнародних «круглих столів» з актуальних проблем сучасності? Багато хто в світі вже знає про наші рушники і вареники. А про наукові і промислові досягнення? Про різнобарв’я культур і мов? Чим не поле для діяльності громадських організацій?
Щоб створити сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні, Кабінет Міністрів в листопаді 2007 року схвалив «Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства» (Розпорядження № 1035-р). Реальних важелів розвитку суспільства це поки що недодало. Документ чітко означає принципи та форми взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, окреслює законодавчі завдання, умови щодо сприяння міжнародній діяльності громадських об’єднань.
Фаховий документ і дуже потрібний нашому суспільству. Тільки-но коли він почне перетворюватись на реальність?
Голова Міжнародної громадської організації
«Берегиня світу»,
народний депутат Верховної Ради України IV і V скликань
Людмила Кириченко