Виправдувальний вирок у справі Олексія Святогора

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

18 січня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив виправдувальний вирок у справі Олексія Святогора. Розгляд справи тривав понад два роки.

 


 

Слід розуміти, що прийняття справедливого і законного рішення в цій справі потребувало від судді великої мужності. Суддя Оксана Голуб ухвалила виправдувальний вирок відносно адвоката і журналіста Олексія Святогора. Сторона захисту спростувала абсурдні обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 300 КК України.

 

Нагадаємо: Олексію Святогору було інкриміновано виготовлення відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості з метою її розповсюдження, вчинене повторно.

 

Вирок Олексій Святогор

 

Під час судового розгляду судом встановлено, що Святогор О.А., крім безпосередньої участі на теле- та радіопередачах, у яких мали місце його висловлювання на запропоновані теми, будь-яких дій, пов’язаних із виготовленням відеопродукції згаданих передач, не вчиняв. Тобто, він безпосередньо не фіксував технічними засобами відповідні аудіо- та відеозаписи, не монтував їх, не записував на будь-які носії інформації та не розповсюджував їх. Зазначене вказує на те, що його дії не підпадають під склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.

 

Олексій Святогор вирок сторінка 1

 

А тому у зв’язку з недоведеністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 300 та ч. 3 ст. 300 КК України у справі Олексія Святогора було постановлено виправдувальний вирок.

 

Вирок у справі Олексія Святогора

 

Повний текст вироку займає більше 70 сторінок, його зачитували півтори години.

 

Що відбувалося на фоні розгляду справи

 

В цій справі було все – і незаконне оголошення у розшук особи, котра не від кого не переховувалася, і «підозра» на основі маревних обвинувачень. Було сафарі на людей у Києві, коли так звані «зоозахисники» за гроші здійснювали незаконне стеження за помешканням Олексія Святогора і на вулиці провели його «затримання».

 

Потім була суддя Тетяна Левицька, котра замість закону керувалася «правом» оскаженілого натовпу і прийняла рішення кинути за ґрати невинну людину.

 

Був «хрещений батько» собачої мафії Олександр Грановський, екс-нардеп, який запевняв усіх, що Олексій Святогор «буде сидіти», та при цьому відкрито у соцмережах диктував суддям, яке рішення їм слід приймати. І де ж зараз той Грановський, у яких далеких краях?..

 

Ми були свідками застосування найбрудніших піар-технологій та розповсюдження у ЗМІ наклепів і брехні. Але навіть під цими потоками бруду та в умовах ми не тільки вистояли, а й винесли з усього цього важливі висновки про рівень нашої «журналістики». На жаль, в окремих виданнях сидять геть не інтелектуали, а недалекі шкідники, котрі успішно справляються лише з одним завданням – тиражувати плоди своєї хворої уяви, розпалюючи ненависть у суспільстві.

 

СІЗО, переслідування і спроби вбивства

 

Був Київський СІЗО (№ 13), в якому Олексій Святогор провів 15 днів. І, що неймовірно, там виявилося багато щирих і адекватних людей, котрі стали його товаришами, а дехто – й підзахисними.

 

Далі, коли судом апеляційної інстанції його було звільнено з-під варти, під будинком установили цілодобове чергування бродячі «активісти». Невідомо, що було у їхніх головах – скоріш за все, вони готували черговий злочин, тому що постійно бродили навколо, здійснювали незаконне спостереження і вели відеозаписи для своїх смердючих стрімів у Фейсбучиках. Поліція на звернення не реагувала, тим самим гарантуючи безкарність маргіналам.

 

Були постійні провокації та напади з боку зоотітушок, в тому числі замах на вбивство Олексія Святогора 21 лютого 2019 р. Це була четверта спроба його фізичного усунення. Від попередніх даний інцидент відрізняється тим, що зловмисникам не вдалося залишитися інкогніто. Їхні ідейні натхненники з числа «зоозахисників» сподівалися, що їх ніколи не знайдуть, а ми дізналися, ким вони були та як їх звати. Потерпілий впізнав нападників, і ми не відчепимося від поліції, допоки злочинців не буде притягнуто до відповідальності. Це так само стосується розслідування проваджень про підпал автомобіля та підкладання гранати до поштової скриньки.

 

Вдячність

 

Колектив Центру економіко-правових досліджень, редакція загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!» та я особисто висловлюємо глибоку вдячність адвокату Олексію Клименюку. Окремо дякуємо за допомогу адвокату Вадиму Володарському за науково обґрунтовані роз’яснення стосовно авторського права на виготовлені твори.

 

Від самого початку захисник Олексій Клименюк показав, що обрана ним професія правозахисника зобов’язує бути готовим боротися за фундаментальні правові принципи та ніколи не відступати. Його позиція чітка і принципова: натовп не може відправляти правосуддя, і кожна людина має право на справедливий суд.

 

Олексій Клименюк проявив справжній стоїцизм, коли впродовж усього часу розгляду справи (а це тривало понад два роки) в суді боровся проти середньовічного мракобісся та свавілля з боку державного обвинувачення, котре стало заручниками в зграї оскаженілих псів. З усіх боків на нього кидалися так звані «активісти», вчиняли відносно нього хуліганські дії, в кожному засіданні він вислуховував матюки, погрози та прокльони на свою адресу. Незважаючи на грубий тиск і цькування, захисник не піддавався на провокації та продовжував сумлінно виконувати свою роботу.

 

Ми цінуємо допомогу кожного, хто був поряд. Рідні, друзі, колеги, численні підзахисні та навіть люди, з якими він побував в одній камері СІЗО завжди підтримували Олексія і будуть підтримувати за будь-яких умов. А ті, хто злякалися та відвернулися – що ж, ми не надто переймалися через такі дрібниці та вже забули про це. А щодо вас, то назавжди так і залишилися невдячними лицемірами.

 

Судове рішення не може бути ухвалене під тиском громадськості

 

Згідно з офіційною інформацією, оприлюдненою Шевченківським районним судом м. Києва, відповідно до п. 11 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність має бути як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін у будь-якій справі,  у якій  судді  повинні винести  своє рішення:

 

Згідно європейських стандартів не може вважатися законним рішення, ухвалене виключно на підставі суспільного інтересу та під тиском громадськості.

 

Шевченківський районний суд м. Києва звертає увагу громадськості на неприпустимість будь-яких проявів неповаги до суду та постановлених судом рішень, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.

 

Правову оцінку судовому рішенню в рамках чинного процесуального законодавства може надати лише суд вищої інстанції. Правом на оскарження вироку наділені виключно учасники судового процесу.

 

Втім, як справедливо зауважив адвокат Олексій Клименюк, тут роз’яснювати викладене категорії права – не для розуму одержимих зооекстремістів.

 

Вижити, щоб розповісти

 

Тим часом, Інтернет-спільноти так званих «зоозахисників» зараз нагадують вулкани, що бурлять ненавистю. Ці «добрі та гуманні» особи відкрито обговорюють ідею вчинення вбивств і оголосили збір коштів на оплату послуг найманого кілера для виправданого, а також і для судді.

 

Резонанс навколо справи Олексія Святогора цілком закономірно привернув увагу суспільства та адекватних журналістів, оскільки вона вкотре показала справжнє обличчя так званих українських «зоозахисників». Дослідження їхніх злочинів, безумовно, має стати перспективним напрямом роботи не стільки для ЗМІ, скільки для правоохоронних органів.

 

Зараз багато хто з вас задається питанням про те, як би він витримав це все, опинившись на місці Олексія. А це, як показують наші реалії, може трапитися з будь-ким – чоловіком, жінкою, дитиною.

 

Як людина може пережити стільки знущань, перебуваючи у стані мішені для керованої ненависті? Як можна в такій ситуації зберегти силу духу, не озлобитися на весь світ, а ще і продовжувати виконувати свою роботу адвоката і журналіста, захищаючи права інших людей? Чи кожен зміг би витримати це все й не зламатися, не втратити розум? Відповіді на ці питання кожен знайде для себе самостійно.

 

А ми в подальшому плануємо зайнятися новою темою, щоб на підставі отриманого досвіду напрацювати для наших читачів поради та рекомендації про те, як пережити цькування та насильство.