Вєслав Пенський. Українофобія під прикриттям релігії

Поділитися:
The following two tabs change content below.
Avatar

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Ксьондз Вєслав Пенський, який до 2017 р. був настоятелем парафії Христа Царя Всесвіту в Києві, перебуваючи за кордоном, у своїх публічних виступах продовжує поширювати спотворену інформацію про нашу країну та всіх українців.

 


 

Парафія Христа Царя Всесвіту в Києві

 

Як окрема спільнота католицького апостольського служіння, паллотини діють у багатьох країнах світу. Вони здійснюють місіонерську діяльність, видають релігійну літературу та ведуть агітацію в колах атеїстів. Загалом паллотини не завдають нікому шкоди.

 

Але розмова сьогодні буде не про паллотинів і не про римо-католиків, а про осіб, далеких від Бога, що використовують релігію лише як прикриття для поширення агресивної антиукраїнської пропаганди. Один з таких діячів, громадянин Польщі Вєслав Пенський (інші варіанти зазначення імені особи: Вєслав Пенсі; Вєслав Пенські; Wiesław Pęski; Veslav Penskij), постійно наголошує на своїй належності до ордену паллотинів і називає себе настоятелем парафії Христа-Царя Всесвіту в Києві.

 

Паллотинський осередок при парафії Христа Царя Всесвіту в Києві розташований у Дніпровському районі по вулиці Лохвицькій, 46.

 

Вєслав Пенський настоятель осередку паллотинів

Будівля осередку Христа Царя Всесвіту в Києві

 

Раніше на цьому місці стояв звичайний одноповерховий будинок, у якому проводилися богослужіння. Будівництво осередку, включаючи монастир і господарські споруди розпочалося у 2014 р. і тривало протягом трьох наступних років. Тепер велична будівля храму височіє серед приватного сектору.

 

Парафія Христа Царя Всесвіту

Кошти на здійснення будівництва підшукував Вєслав Пенський, який керував усім проектом зі створення осередку Христа Царя Всесвіту в Києві

 

Статуя, що виглядає з-за паркану, в одній руці тримає хрест, а другою вказує на розклад богослужінь.

 

Ксьондз Вєслав Пенський

Висока статуя на подвір’ї храму

 

Як можна бачити з розкладу богослужінь парафії Христа Царя Всесвіту, вони відбуваються щодня, крім понеділка.

 

Розклад богослужінь

Станом на сьогодні, зважаючи на карантинні обмеження, для участі в богослужіння необхідно попередньо записатися в отця

 

Від 2017 р. Вєслава Пенського вже немає в Україні, тому богослужіння відправляють інші священники. Сам Вєслав Пенський перебуває у себе на батьківщині та часто доволі часто стає гостем різних зарубіжних медіа, котрі потім тиражують плоди його запаленої уяви на весь світ.

 

Проголошена Пенським мета діяльності очолюваної ним парафії Христа-Царя Всесвіту в місті Києві щодо «збереження польської самобутності» поєднується з поширенням ідеології, заснованої на протиставлені етнічних поляків – громадян України, етнічним українцям. При цьому етнічних українців Пенський безпідставно звинувачує у нібито порушенні мовних, релігійних та інших прав етнічних поляків. Здійснення Пенським і релігійною громадою Христа-Царя Всесвіту в місті Києві заходів щодо відстоювання «польської національної ідентичності» здійснюється шляхом доведення до високого ступеня та граничного посилення серед груп етнічних поляків – громадян України, настроїв неприязні, ненависті до представників українських етнічних груп та інших конфесій, що свідчить про наявність елементів розпалювання національної та релігійної ворожнечі та утворює склад злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 161 Кримінального кодексу України.

 

Вєслав Пенські – про Україну та українців

 

Тут ми з вами проаналізуємо деякі тези, що активно поширює Вєслав Пенський у своїх публічних виступах. Розпочнемо з одного інтерв’ю, в якому він розповідає про своє життя в Україні протягом 1997 – 2017 рр. у статусі «священника римо-католицької церкви».

 

 

Під час викладу подій, пов’язаних з його перебуванням у селі Новий Завод Житомирської області Пенський наводить недостовірні й нічим не підтверджені факти про те, що нібито в цьому селі, де проживали виключно етнічні поляки, відбувалося їх насильницьке виселення з ініціативи етнічних українців. При цьому ані даних про те, в який період це відбувалося, ані фактів про конкретні порушення прав людини Пенський не наводить. Продовжуючи тему про насильницьке виселення поляків із села Новий Завод Житомирської області, він одночасно висуває безпідставні звинувачення на адресу етнічних українців:

 

«Туди, на місце вивезених поляків, привезли затятих українців, яким надали роботу. Протягом тридцяти років над поляками знущались ті самі люди разом зі своїми прибічниками, що не були поляками».

 

На цьому підґрунті Пенський приписує українцям виключно негативні якості. Він звинувачує всіх нас у національній нетерпимості та скоєнні насильницьких злочинів відносно мешканців місцевих громад, які мають інше етнічне походження.

 

У наступному епізоді інтерв’ю Пенський розповідає про підготовку до місцевих виборів у селі Новий Завод Житомирської області та про свою участь у проведенні агітації на користь окремих кандидатів з метою лобіювання питання про отримання земельної ділянки в користування релігійної громади. За твердженням Пенського, він отримав відмову у виділенні земельної ділянки через те, що один з керівників органів землевпорядкування районного рівня «…був одним з тих трьох негідників, його батько був в СС…свого часу, він (директор) хотів працювати в КДБ, але його не взяли, оскільки його батько служив в СС… знущався над поляками як тільки міг за будь-якої нагоди».

 

Таким чином, Пенський пояснює відмову органів місцевого самоврядування виконувати його вимоги нібито переслідуваннями всіх поляків на території України. А всім українцям він приписує неіснуючі негативні якості, такі як жорстокість і патологічний потяг до знущання над поляками.

 

Розпалювання ненависті на національному та релігійному підґрунті

 

В іншому інтерв’ю, що ви можете переглянути нижче, починаючи від слів «…священників, їх більше 100… біля 200, які, на жаль, загинули від рук катів, що були прихильниками Бандери…», Вєслав Пенський поширює спотворене тлумачення подій з історії України та безпідставно заявляє про скоєння українськими громадянами тяжких насильницьких злочинів на релігійному підґрунті.

 

 

При цьому гість даної телепрограми не наводить жодного факту чи посилання на документальні джерела, які б підтверджували висунуті ним звинувачення на адресу українців.

 

У цьому ж інтерв’ю, де основний акцент зроблено на питаннях дотримання прав і свобод національних меншин в Україні, наведено бездоказові твердження Пенського про те, що етнічні поляки нібито змушені приховувати своє національне походження та своє віросповідання через загрозу переслідувань і фізичних розправ з боку українців:

 

«…за приналежність або хоча б за слово, сказане польською мовою, вбивали. А почалося це з часів революції, коли слово, вимовлене кимось польською мовою, автоматично зараховувало таку особу до антикомуністів.

 

Протягом майже двох поколінь продовжувалося масове знищення поляків, внаслідок чого  близько половини поляків було знищено для того, щоб друга половина усвідомила собі, що бути поляком і католиком – це ходити по лінії між життям і смертю.

 

Я говорю це доволі голосно і потужно, щоб в Польщі наші співвітчизники розуміли, що бути поляком в Україні коштувало колись дуже дорого. Після того кривавого періоду настав інший час, коли поляків вважали людьми третьої категорії і до сьогоднішнього часу в багатьох ще зберігся цей страх».

 

Наведене показує, що Пенський адресує свої заяви представникам влади Польщі та намагається привернути їхню увагу до питань необхідності захисту прав співвітчизників на території суміжних країн, а саме в Україні.

 

Штучне створення підстав для втручання у внутрішні справи України 

 

Вдаючись до маніпулювання страхами людей, Вєслав Пенський екстраполює злочини комуністичного тоталітарного режиму на суспільно-політичну ситуацію в сучасних умовах України. За допомогою поширення викривленої та не підтвердженої жодними доказами інформації він формує негативний імідж України перед міжнародною спільнотою, наголошуючи на наявності підстав для зовнішнього втручання:

 

«Я можу також навести приклади, як все робиться, щоб поляки не почували себе безпечно. І, як наслідок цього, питання: «Хто є поляком?», після серії певних маніпуляцій, є радше питанням нечесним. Представники певних середовищ в Польщі говорять, що в Україні немає поляків або є їх так мало…

 

Це неправда, поляків є кілька мільйонів і вони, ті з Польщі, мабуть знають, що чогось вони не договорюють, що ті поляки, там, були просто покинуті, і, завдяки таким політикам, сьогодні їх просто ображають, тому що надійшов сигнал, що з поляками можна робити що хочеш. А польські політики поїдуть туди і будуть проголошувати гасла, від яких в кожного справжнього поляка стискатиметься серце, оскільки під цими ж гаслами поляків свого часу вбивали».

 

Відповідаючи на запитання ведучого про те, як поляки в Польщі можуть допомогти полякам в Україні, Пенський прямо заявляє про необхідність втручання двох іноземних держав – Польщі та Сполучених Штатів Америки у внутрішні справи України:

 

«Польща може це зробити і необхідно, щоб вона це зробила. Це своєрідний Божий виклик для Польщі, щоб, по-перше, Польща сама відродилася. Отже, давайте зробимо все, щоб нарешті в державі до влади прийшли ті, дідів яких свого часу жорсткого вбивали, вважаючи їх бандитами або т.зв. проклятими. Давайте спробуємо зробити так, щоб внуки і діти наших катів перестали гнобити Польщу. Давайте зробимо так, щоб Польща почала думати з любов’ю до поляків і до людей загалом, в Дусі Божому. Україні потрібна така Польща. Тому давайте підтримувати Україну, також й звідси, зі Сполучених Штатів».

 

Вєслав Пенський мріє про повернення частини території України під протекторат Польщі

 

А в іншому інтерв’ю Вєслав Пенський, аргументуючи свої твердження про нібито утискання прав етнічних поляків у сучасній Україні, заявляє: «Колись Житомир був виключно польським містом».

 

 

Тим самим Вєслав Пенський викладає свою суб’єктивну, спотворену інтерпретацію історії України і в завуальованій формі мотивує необхідність повернення частини території України під протекторат Польщі.

 

Продовжуючи тему про нібито насильницьке виселення поляків з м. Житомира, В. Пенський звинувачує етнічних українців у скоєнні масових убивств і тортур. При цьому українців він називає виключно «катами» та іншими епітетами, що принижують національну честь і гідність:

 

«А потім  їх (людей) почали знищувати. Коли ліквідували район в 1936, людей почали вивозити до Казахстану. Лише деяким вдалося залишитися живим. Мій сусід, Моравський…11 осіб вивезли, з них лише одна особа вижила і пізніше повернулася сюди. Це була справжня розправа… вбивали на місці. Але не вбивали так, щоб одразу так взяти і застрелити – це було б добре, але людей катували. Вони (люди) були без зубів, з поламаними руками, я вже навіть не хочу говорити про інші способи фізичного насильства, які також мали місце…

 

І лише після цього їх (людей) вбивали.  Вони (кати) потребували такого фізичного знущання для того, щоб вони (люди) зізналися в усьому, що було потрібно…а потім вбити їх в ім’я закону, в ім’я демократії… Це було таке масове знищення, виконавці якого вже не дивилися, чи того вони вбили, чи ні…. прізвища подібні та й … то нехай буде цей, а тамтой і так загине, яка різниця… дивилися на прізвища. Це все було страшно».

 

Інструментом антиукраїнської пропаганди в даному випадку постає поширення неправдивих свідчень про нібито існування в Україні настроїв релігійної нетерпимості до християн римо-католицького обряду, що супроводжуються катуваннями та вбивствами римо-католицьких священників:

 

«Щоб не відбувалося богослужінь було три спроби забрати звідтам священика (ксьондза), але ці спроби виявилися марними, оскільки люди відбивалися за допомогою вил та всього іншого, що було під руками в господарстві…. Однак, четверта спроба виявилася вдалою і його забрали невідомо як, і невідомо коли. Всі думали, що його одразу ж вбили, але на жаль – ні. Чому на жаль – тому що його катували. Після цього він прожив ще пару років, не маючи сили, наприкінці життя, ні в руках, ні в ногах… Люди про це не знали, але що вони могли зробити… нічого».

 

Нагнітання ненависті до православних вірян

 

Для нагнітання настроїв релігійної нетерпимості Пенський наголошує на тому, що православ’я в Україні, яке він називає «ідіотським, безбожним поглядом на світ» нібито слугувало і продовжує слугувати підґрунтям для переслідування людей за ознакою їхнього віросповідання та для скоєння інших злочинів:

 

«Коли вже припинить своє панування цей ідіотський погляд на світ, цей безбожний погляд…дійсно безбожний, що призводить до негативних наслідків? Внаслідок такої боягузливості, сліпому слідуванню правилам гинули найкращі люди».

 

Після висловлювань про нібито згубність і небезпечність православ’я як релігійної конфесії, Пенський знову безпідставно заявляє про цькування й утискання прав етнічних поляків на сучасному етапі державотворення в Україні:

 

«…сьогодні легко маніпулювати тими, хто має польське коріння. Достатньо лише дуже «вміло» нагадати їм  «атмосферку», яка панувала в тамті часи, нагадати їм, що роблять з от «такими собі поляками».

 

На цій підставі Пенський продовжує наводити хибні відомості про скоєння українцями насильницьких злочинів по відношенню до поляків, без конкретизації часу й місця, коли відбувалися описані ним події.

 

Маревні ідеї Пенського про переслідування поляків в Україні

 

Вєслав Пенський неодноразово висловлює неправдиві твердження про те, що дотепер в Україні поляки побоюються переслідувань і змушені приховувати своє походження:

 

«…було село з кількома тисячами мешканців… і їм пощастило, оскільки було знищено лише половину (мешканців), а друга половина залишилися тими, ким й були. Але якщо це були менші громади і люди звідти виїжджали, тоді це вже була проблема…складно було захищатися. Необхідно бути сильною особистістю.

 

Ти попадаєш в середовище, де тебе можуть заплямувати. Чи кожний таке витримає? Звичайно, що ні. Тому, як я вже говорив, люди часто приховували своє походження від дітей, міняли прізвища, якщо воно, на приклад, було пов’язане з повстаннями (в таких ситуаціях жодних шансів залишитися живим не було), або, якщо людина була членом організації, польської організації, то у списку на вбивство така людина була першою.

 

З огляду на це люди змінювали прізвища. Родини намагалися не контактувати між собою, оскільки першими в черзі на знищення були ті, хто контактував з кимось в Польщі або ж спостерігалися контакти на місці.. вони одразу попадали під приціл … Ах ті списки, ах ті знаки … «Ну то ти – зрадник, а, отже, і він тоді – зрадник».

 

Ознаки пропаганди ненависті по відношенню до представників українського народу та польського етноцентризму простежуються у наступному фрагменті інтерв’ю, в якому Пенський описує ситуацію в сучасній Україні, висміює національно-визвольний рух українців і глумиться з українських національних героїв:

 

«Бандеру вшановують…вшановують. Але якими були його вчинки? Так звісно, вони не знають, що він робив насправді, тому що не хочуть знати. Вони роблять вигляд, що це неправда. Розповсюджують нову, чергову «казочку». Закінчилася казка про Леніна, а тепер – казка про Бандеру».

 

Вєслав Пенський всіляко демонізує постаті українських політичних діячів, лідерів національно-визвольної боротьби українського народу. Однак ті з читачів, хто знайомі з творами Степана Бандери, бачать у висловлюваннях Пенського показовий приклад того, як антиукраїнські дії генеруються представниками Польщі. Все це ґрунтується на емоційних хвилях реваншизму, які не мають жодного відношення до реальних подій та загальновизнаних наукових досліджень.

 

Маніпулювання темою прав людини в Україні

 

За словами Пенського, в Україні на державному рівні здійснюється пропаганда жорстоких фізичних розправ над етнічними поляками. Ці заяви засновані на історії, що була розказана невідомою особою у 1990-ті роки у м. Одесі. В анонімній розповіді не задується навіть назва друкованого твору, про який ідеться. Немає і відомостей про те, чи включений такий твір взагалі до сучасних навчальних програм середньої школи з української літератури:

 

«…найкраще повернутися до Одеси. Саме там прийшла до мене дівчина, вона сильно плакала, аж заносилася з плачу, тому не могла спокійно пояснити мені, що з нею сталося. Але вона простягнула мені книжку і говорить: «Чому мене примушують її читати?». Я взяв, читаю…віршований твір на двох сторінках. Українська література для 8 класу. Знайомлюся зі змістом: українець, головний герой, в якого дружина – полька, багато дітей. Він (герой твору) думає, що він має зробити, бо йому не подобаються ці польські…..». І він наважується на „геройський вчинок”: він бере ніж і вбиває дружину та всіх дітей… Отримавши такий текст, дівчина, що навчається у 8 класі і походить з польської сім’ї, починає плакати, плаче годинами і питає: «Чому мене примушують це читати?».

 

У своєму виступі під час ІІ Конгресу заради суспільного панування Христа Царя Вєслав Пенський, даючи оцінку ситуації в сучасній Україні, продовжує дискредитувати українських політичних діячів і необґрунтовано звинувачує українців в агресивному націоналізмі.

 

 

Розповідаючи про своє перебування в Україні, Пенський, на підставі власних суб’єктивних переконань заявляє про нібито такі, що мають місце, порушення права на свободу совісті та віросповідання:

 

«В Україні я вже 19 років, але в якості привітання Україна влаштувала мені, свого часу, т.зв. «бойове хрещення». Офіцери певних служб намагалися мене залякати «свідками, в’язницею і т.д.»… –  тому я зараз посміхаюся і кажу, що «по-доброму» я вже звідси не виїду».

 

Далі Пенський зазначає: «А потім нас вигнали, щоб «сподобатися православним», тим самим публічно заявляючи про нібито утискання прав одних релігійних громад і надання переваг іншим, що також не відповідає дійсності. Після цього він звертається до представників уряду Польщі стосовно реагування на удавані порушення прав етнічних поляків в Україні:

 

«Але звідки береться така дивна позиція, така дивна позиція польських політиків? Для мене це щось парадоксальне. Як можна бути настільки байдужим (тут дослівно: холодним), жорстоким стосовно того, що створювалося нами там протягом багатьох століть, стосовно тих поляків, які там є, але здебільшого, приховують своє походження, як можна бути настільки цинічним, щоб поверхнево говорити про певні речі».

 

Наклепницькі кампанії проти України в зарубіжних медіа

 

Про те, що заяви Пенського спрямовані на створення передумов для втручання Польщі у внутрішні справи України свідчить таке його висловлювання:

 

«…що є надзвичайно важливим для нас, що є для нас великим духовним світом, який допомагає Польщі перемагати, попри захоплення і розподіл країни, не зважаючи на різні псевдовлади чи ЗМІ, чи, зокрема, такі проблеми, які в нас є».

 

Для надання правдоподібності своїм висловлюванням щодо порушення прав людини в Україні за ознакою віросповідання Пенський вдається до маніпулювання фактами та наводить перекручену інформацію, звинувачуючи правоохоронні органи України в переслідуванні священнослужителів:

 

«Одним з таких парадоксів, і, може навіть більше, ніж парадоксом була т.зв. «атака» на одного з наших найвидатніших польських єпископів, ксьондза, архієпископа Станіслава Вєльгуса. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що в 2006 році спільними зусиллями лівих і т.зв. правих політичних сил йому, одному з видатних інтелектуалістів, людині, яку Папа Римський Бенедикт 16-й призначив архієпископом Варшавським, було висунуто звинувачення (у співпраці з польськими спецслужбами в радянський період)».

 

На цій підставі Пенський висновує про те, що «…в цій ситуації римо-католицькій церкві в Польщі було нанесено велику кривду шляхом атакування і усунення одного з найвидатніших синів польської римо-католицької церкви», чим провокує загострення україно-польських відносин.

 

Безпідставні звинувачення Пенського на адресу всіх українців

 

В іншому своєму виступі на тему «Ситуація поляків в Україні у світлі 20-річного досвіду» Вєслав Пенський неодноразово публічно звинуватив українців у скоєнні тяжких і особливо тяжких насильницьких злочинів по відношенню до поляків за етнічними ознаками та за їх належністю до римо-католицької конфесії:

 

«…цей світ –  інший, ніж в Литві. В Литві Сталін пощадив поляків. Вибачайте, за таке спрощення. Пощадив, зокрема, коли пропускав через криваве сито. Він не зробив того, що зробив в Україні, коли наказав знищити всіх поляків, щоб навіть слова польською ніхто не міг сказати. Різанина та вбивства відбувалися в 20-30-40-х роках і до середини 50-х років. Весь час «траплялася нагода», щоб ліквідувати, вбивати при будь-якій спробі заговорити польською. Ці дії були страшними і, як наслідок, було втрачено мову. Необхідно зрозуміти, що часто той факт, коли хтось не говорить польською, абсолютно не свідчить про те, що така людина не відчуває своєї т.зв. польськості».

 

 

У своїй промові Вєслав Пенський дискредитує органи державної влади України, називаючи її «колосом на глиняних ногах»:

 

«Україна не є для нас чужим світом, як нам кажуть. Цей руйнівний, жахливий, пекельний  Колос, де героями є ті… навіть не хочу їх називати… Це Колос на глиняних ногах. Так, він багатьох зміг обдурити, частково пропагандою, частково батогом …так, щоб знали».

 

Тим самим у своєму публічному виступі Пенський умисно та цілеспрямовано поширював маніпулятивну, викривлену інформацію щодо соціально-політичної ситуації у нашій країни з метою розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів.

 

Спотворення фактів з української історії

 

Далі Пенський продовжує пропагувати ідею про відродження території Польщі у кордонах, які існували за часів І Речі Посполитої:

 

«Основні т.зв. осередки польськості знаходяться на територіях колишньої І Речі Посполитої, а це – Житомирщина, Хмельниччина, Вінниччина. Але ми про це не пам’ятаємо. Різанина і вбивства на цих територіях почалася вже з революції. І це була страшна трагедія. Консульство в Києві нагадувало, що: «Полякам шкода і вони не розуміють, чому в 30-х роках чинили вбивства».

 

Роблячи невдалу спробу провести у своєму виступі деякі історичні паралелі, Пенський прирівнює сучасний конституційний лад в Україні до комуністичного тоталітарного режиму, та продовжує поширювати хибну ідею про насильницьке знищення етнічних поляків:

 

«…і мільйони людей стало приречених на вбивства, різанину, настільки жорстоку, що складно навіть собі уявити. Поляки мали бути ліквідовані спочатку радянською ідеологією, а потім наступною ідеологією героїзму».

 

При цьому Пенський знову публічно проголошує недостовірну інформацію про стан дотримання прав людини в Україні, зазначаючи таке:

 

«…поляки «ховалися» хто як міг, стаючи або євреєм, або ким-небудь іншим, аби тільки не поляком, оскільки було відомо, що всіх поляків планують ліквідувати. Хвилина, мить дозволу, а потім – різанина. І саме так було».

 

Кому служить Вєслав Пенський?

 

Крім того, Пенський у своїй промові демонізує все населення України, називаючи її громадян «монстрами», та публічно заявляє про те, що сьогодні у нашій країні відбувається «різанина» відносно етнічних поляків:

 

«Там живуть монстри, які лише чекають на те, щоб спустити комусь кров»… Так, так, можна з них таких зробити… І я побоююся, що багато хто хотів би показати, як його відкопають, показати, що зроблять з його родиною, що буде відбуватися… А відбувалося це вже не один раз… і будемо діяти, як наказуватимуть: чи в ім’я комунізму, чи в ім’я сьогоднішніх героїв, що походять з пекла… Отже, відбувається постійна підготовка людей, їх постійно хтось дуже вміло «накручує», а тема Польщі і польськості є для них питанням дуже делікатним…».

 

Замовчуючи той факт, що на той час відносно нього в Україні було отримано докази його причетності до скоєння протиправних діянь, Пенський заявляє: «…якби я не виїхав, то мене б вбили. Мені погрожували, неодноразово».

 

Наведені публічні висловлювання Пенського, незважаючи на неправдивість викладених ним тверджень, потенційно можуть бути використані іноземними державами як підстави для втручання у внутрішні справи України. У перспективні вони можуть спричинити виникнення територіальних претензій Польщі до суміжних країн під виглядом «захисту прав закордонних поляків».

 

Як бачимо, в інтерпретації Пенського окремі регіони України (Житомирська, Хмельницька та Вінницька області) розглядаються як складова частина території Польщі у межах кордонів, які існували за доби І Речі Посполитої. З огляду на це є підстави висновувати про наявність у його висловлюваннях непрямих закликів, зміст яких спрямований на зміну меж території або державних кордонів України.