Децентралізація на Хмельниччині: суб’єктивний погляд на об’єктивні події

Адміністративно-територіальна реформа, що зараз впроваджується в Україні, має багато вимірів та сенсів. Деякі з них лежать на поверхні, інші є лише додатковими та позаплановими ефектами глобальних змін. Але, як це часто буває в житті, іноді саме ці побочні явища можуть переконати у тому, що ми не бачимо за численними показниками, статистичними даними, офіційними звітами державних службовців. Тому ця стаття про досвід створення ОТГ на Хмельниччині є саме таким  –  суб’єктивним, і можливо, упередженим поглядом на об’єктивні факти та події.

Першопрохідці: передумови успіху

Хмельниччина є одним з лідерів впровадження децентралізації. Протягом 2015 року тут було створено 22 ОТГ, рік по тому до них додались чотири нових, ще три чекають на призначення виборів з боку ЦВК. Михайло Загородний, голова Хмельницької обласної ради відзначив, що на шляху першопрохідців були не лише квіти, але й терни. Особливо складними були перші три місяці. Зокрема,  новоствореним громадам бракувало досвідчених фахівців, що мали досвід проведення тендерів, складання бюджетів, розбудови місцевих органів влади. Тому голова Хмельницької облради підкреслив важливість чисельних навчань та семінарів з теорії та практики створення спроможних громад, що їх проводив КП «Центр підвищення кваліфікації» для новообраних голів та старост протягом 2015-17 рр.

Незабаром Хмельниччина отримала і певні здобутки. У 2016 році держава виділила 216,4 млн грн. субвенцій, з яких громади освоїли 95%, що за словами Михайла Загородного є гарним показником для України. За ці гроші в регіоні було реалізовано 195 проектів з розвитку інфраструктури. Коштом державного фонду регіонального розвитку було профінансовано 37 об’єктів ЖКГ та соціально-культурного напрямку на загальну суму майже 114 млн гривень. Голова Хмельницької облради підкреслив: «Досить важливо, що громади разом з фінансовим ресурсом отримали право самостійно вирішувати проблеми своїх територій, а головне – відродили віру у власні сили, спроможність громад і кожного мешканця ініціювати розбудову свого міста та села, нашої України».

За думкою Михайла Загороднього, для створення успішної ОТГ необхідні три головні передумови. По-перше, це розуміння з боку місцевих керівників, які не побояться поділитися своєю владою. По-друге, особистість лідера об’єднаної громади, що має не лише бажання та відповідні знання, але й певний авторитет серед мешканців. І по-третє –  підтримка місцевого населення, без якої неможливо ефективно впроваджувати необхідні зміни.

З точки зору Анатолія Ткачука, директора з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, ОТГ може стати ефективною лише за умови усвідомлення та розвитку «розумної спеціалізації», яка базується на конкурентних перевагах та власних ресурсах, одним з найважливіших з яких він вважає людський капітал.

В ефективно працюючих ОТГ, що ми відвідали на Хмельниччині, співпали всі ці фактори: амбітний, але реальний погляд при створенні стратегії розвитку, наявність харизматичних місцевих лідерів та бажання мешканців громади залучатися до процесу, щоб змінити життя на краще.

Дунаєвецька ОТГ: стародавні легенди та сонячні батареї

Дунаєвецька міська ОТГ – одна з найбільших в Україні, площа якої складає 637 квадратних кілометрів. Центром громади стало місто Дунаївці, де живе майже половина всіх мешканців (16,7 тис чол. з 39,4 т.). Також до складу ОТГ входить 50 населених пунктів, що розташовані на відстані від 5 до 29 кілометрів від центральної садиби. Тут працюють 57 сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств, 12 промислових та 4 комунальних підприємства. На території ОТГ є  50 закладів освіти (з І по ІІІ ступень, а також дошкільні), 37 ФАПів, 11 спортивних закладів, 25 бібліотек, 13 будинків культури, 18 сільських клубів та навіть власний музей.

Прочитавши заздалегідь цю інформаційну довідку, я підсвідомо очікувала побачити головою громади якогось кремезного чоловіка, щось на кшталт «червоного директора – міцного господарника». І тому була трохи збентежена, коли нам представили міську голову Дунаєвецької ОТГ. Виявилось, що усім цим величезним господарством досить впевнено керує особа, яка належить до так званої «слабкої статі» – Веліна Владиславівна Заяць.

Подальше спілкування з цією жінкою вщент зруйнувало більшість гендерних стереотипів, що іноді спливають на поверхню з темних глибин моєї підсвідомості. Відтепер слова про харизматичного та пасіонарного лідера громади особисто для мене знайшли своє конкретне втілення та уособлення. Здається, що Веліна Заяць пам’ятає усі показники, що стосуються площі та населення найвіддаленіших селищ, навіть серед ночі може назвати всі статті надходжень та витрат бюджету ОТГ, та ще купу статистичних даних, якими цікавились прискіпливі журналісти.  Вона з однаковим натхненням звертала нашу увагу на кожен факт змін, які вже відбулися за часів існування громади і розповідала про найближчі плани по розвитку ОТГ. Можливо, що перетворення регіону викликає в неї такий захват тому, що і сама Веліна Владиславівна тутешня, з села Сприсівка Дунаєвецького району.

«Територія у нас велика, – розповідає пані Веліна, – але наше основне завдання – об’єднати громаду і дійти до кожного жителя, щоб перейматися всіма тими проблемами, які їх турбують. Хочу наголосити, що саме децентралізація дає можливість розвивати наші території, дає можливість людям, які живуть в колишніх сільських радах, відчути, що про них дбають та турбуються. У 2016 році ми спрямували гроші саме туди, де були проблемні питання і виділили гроші на потреби, що не мали часу на очікування. Місто в нас прекрасне і без ОТГ, але ми боліємо за всю свою територію і за всіх своїх людей.  Всі населені пункти для нас однакові і ми спрямовуємо свій ресурс в села, не зважаючи на те, скільки там мешканців». Щоб продемонструвати це наочно, пані Веліна спланувала наш маршрут таким чином, щоб ми відвідали і невеличку Соснівку, де живе менш, ніж 100 мешканців, і досить велике село Залісці (1213 жителів).

Юрію Гоцуляку, якого було обрано старостою Соснівки, лише 23 роки. Він приймає місцевих мешканців в невеличкому будинку, який залишився з часів колгоспу, а після нещодавнього ремонту, поєднує в собі функції адмінбудівлі, ФАПу та сільського клубу.

  Тут є приміщення, де молодь може грати в настільний теніс та проводити дискотеки. Поблизу входу до будівлі – громадська криниця, яку нещодавно почистили та влаштували цембриню. Поруч, у затінку, сидіть трійка місцевих бабусь, у яких я і вирішила спитати, як вони на себе відчули децентралізацію.

«Наше село було Богом забуте, за нас ніхто ніколи не дбав. На цвинтарі було справжнє болото, аж страшно, як небіжчика туди нести, – розповідає місцева жителька Любов Андріївна. – А зараз зробили там площадку, в село світло нам провели, дорогу зробили, клуб. Юрій Миколайович нам дуже допоміг. Він молодий, енергійний, тому ми й обрали його старостою. Люди до нього звертаються по допомогу, іноді навіть по моральну».

До речі, освітлення, яке громада зробила в невеличкий Соснівці – це не лампи розжарювання позаминулого віку, а сучасні енергозбережні LED-світильники.

Галині Галатин, старості села Залісці, також є, чим похизуватися. Тут затверджений генеральний план села, є документація на проведення водогону, про що тут навіть не могли мріяти десятки років, ремонтуються дороги, проведено сучасне освітлення пішохідних переходів, впроваджено централізований вивіз відходів. У найближчих планах – організація лінії з сортування ТБО та запуск підприємства по виготовленню сонячних батарей, що додатково забезпечить щорічні 200 тис гривень надходжень  до місцевого бюджету.

Староста Іваньковецького округу Оксана Бабій також не приховує свого захоплення та охоче розповідає, що було зроблено з тих пір, як Іваньківці та Слобідка-Гірчичнянська увійшли до складу Дунаєвецької ОТГ: «Кладовище, яке було закинуте роками, розчистили, убрали і прокосили. Приймали участь жителі села, але фахівців-комунальників і техніку для цього дала  громада. Розчистили криниці загального користування, бо того літа було дуже важко з водою, поставили нові цебрині на криниці, дуже тішимося цим. Зробили проект освітлення на одне село, а на друге хочемо зробити цього року. Але головне, мені здається, змінилась свідомість, ми відчули, що можемо щось вирішувати самостійно, як раніше нам зверху щось нав’язували, чи керували нами, і що там перепало нам, ми не могли розпоряджатись цими грошима, а зараз люди зрозуміли, що вони можуть проявляти свою ініціативу».

Також пані Оксана охоче розповідає про подальші плани: «Насамперед хочемо на базі нашого кінного клубу зробити центр реабілітації, облаштувати закинутий парк під дитячий майданчик. В нашому будинку культури хочемо відкрити нові гуртки, бо школа  в нас велика, сюди приїжджають діти з 8 сіл. Плануємо облаштувати територію на стадіоні,  а міськрада нам дасть спортінструктора, який буде цим займатися. Планів дуже багато»,  – замріяно усміхається жінка.

Поки наш бус їде до кінцевої точки маршруту  – міста Дунаївці, Веліна Владиславівна постійно звертає нашу увагу на гарно влаштовані зупинки, що стоять вздовж дороги. За її словами, вони були зроблені на прохання мешканців населених пунктів, а розташували ці зупинки саме там, де, за словами старост, було б найзручніше людям. «Сьогодні всі старости є членами виконавчого комітету, беруть участь в засіданні сесій, мають право голосу на виконкомі, і ми спільними зусиллями вирішуємо, куди скерувати кошти, – пояснює голова Дунаєвецької ОТГ. –  Так, є дискусія, але в дискусії народжується істина».

Відтепер жителі сіл та селищ  громади можуть очікувати рейсові автобуси та маршрутки, сидячі в тіні та затишку літом, а взимку – ховатися там від негоди та опадів. Маленький, але досить показовий штрих, який говорить про турботу о членах громади краще за будь-які слова.

В Дунаївцях невтомна Веліна Заяць продемонструвала нам двоповерховий Центр надання адміністративних послуг та відремонтоване приміщення міської ради. На площі перед адміністративними будівлями стрункими рядами вишикувалась нещодавно придбана автотехніка: трактори, автовишка, погружчик, вантажні та легкові автомобілі, 15 одиниць спецтехніки та 27 контейнері для сміття.

Кошти на придбання техніки  (9,5 млн гривень) Дунаєвецька громада отримала в рамках державної субвенції.

 

Але створення робочих місць в промисловості та сільському господарстві, та отримання податку на землю – не єдині джерела, за рахунок яких Дунаєвецька ОТГ планує збільшувати надходження в бюджет. Тут також мають намір розвивати туризм, адже поруч знаходиться Каменець-Подільський, а на території громади є багато мальовничих місць.

Насамперед, це водоспад Бурбун та славетне «Дем’янковецьке джерело»,  з яким пов’язана старовинна легенда про німого хлопчика-пастушка, якого уві сні зцілила Богоматір.

На Водохреще сюди приїжджають люди з різних куточків Україні, щоб зануритися у купель, випити та набрати з собою води, яку віруючи вважають цілющою.

Дивлячись на те, як багато вже зроблено за неповні два роки існування Дунаєвецької громади, розумієш, що згодом тут будуть втілені найамбітніші плани, які ще вчора видавались суцільною фантастикою.

Суб’єктивний, але досить оптимістичний епілог

Перед тим, як на власні очі побачити життя нещодавно створеної Дунаєвецької об’єднанної громади, я мала дещо теоретичне уявлення про цілі та переваги реформи з децентралізації. ЇЇ головними результатами мають стати підвищення надходжень до місцевих бюджетів, надання громаді широких повноважень щодо можливості використання цих грошей, покращення якості життя місцевих мешканців у досить широкому сенсі – від поліпшення умов побуту до отримання більш якісних адміністративних, освітніх, медичних та інших послуг.

Але подорожуючи Хмельниччиною, я побачила ще один момент, який вразив мене, як корінну донетчанку. Успішний перебіг цієї реформи фактично руйнує підґрунтя для сепаратистських процесів, які призвели до військових дій на сході України. Саме гасло «Донбас годує всю країну» став  одним із аргументів, які старанно транслювали мешканцям східних областей протягом багатьох років. Для цього твердження існувало певне підґрунтя, яке базувалось на різниці грошових потоків, що надходили до Києва та повертались в регіон.

Створення ОТГ, які власноруч можуть розпоряджатись значною часткою зароблених грошей, збільшення бюджетів місцевих громад, досить швидкі (як на масштабну реформу) та наочні зміни на краще – все це могло б стати потужним аргументом у відповідь, і можливо, зупинити руйнівні процеси, що призвели до тимчасової втрати частки території, загибелі та поранень військових і мирних мешканців, вимушеного переселення 1,6 млн українських громадян. Адже перша спроба розпочати  децентралізацію відбулась ще у 2005 році. У 2009 Кабмін схвалив Концепцію реформи місцевого самоврядування, та навіть підготував план відповідних заходів та необхідних документів. На жаль, це були лише фальш-старти.

Практичні та дієві кроки в напрямку децентралізації наша країна зробила в 2014-15 роках. І два роки по тому ми можемо наочно побачити перші начерки та контури територіально-адміністративного устрою України майбутнього. Саме створення об’єднаних територіальних громад, а не «особливий статус», що нав’язує нашій країні РФ, є оптимальним з точки зору не лише економічного розвитку різнопланових регіонів, але й  збереження територіальної цілісності та соборності країни. І в цьому полягає ще один аргумент для того, щоб не зупинятися на шляху децентралізації влади та формування нової державної регіональної політики заради  консолідації всієї України.

 

Валентина Бикова