Продовжуючи тему пророків кінця світу й інших апокаліптичних культів, варто окремо зупинитися на організації, що називає себе «Церквою Ісуса Христа Святих останніх днів», а більш відома як мормонська церква. Її члени теж готуються до другого пришестя Христа, і для того, аби вижити під час настання кінця світу нерідко облаштовують у себе вдома великі запаси продуктів. Але це не єдина відмінна риса членів небезпечної тоталітарної організації, що використовують ім’я Ісуса Христа для введення в оману потенційних нових адептів і суспільства загалом.

 

Нашу країну вони зараз розглядають як свого роду «плацдарм» і шлях, яким надалі продовжуватимуть свою експансію до сусідніх неосвоєних країн Східної Європи.

 

 

В Україні на сьогодні нараховується 11097 членів Церкви, 3 місії, 42 центри сімейної історії, 47 приходів/філій та 1 храм (за даними офіційного веб-сайту mormonnews.org.ua).  Храм Мормонів знаходиться у м. Києві (окружна дорога), його було збудовано та відкрито у 2010 році.

 

Мормонів нескладно одразу впізнати на вулиці: охайно зодягнені (обов’язкова світла сорочка з нашивкою на грудях, чорні брюки або костюм) молоді люди з наплічниками, в яких вони носять агітаційні матеріали та книги, що безкоштовно роздають.

 

У спілкуванні, якщо ви тільки вступите у розмову з ними, мормони виявляють нав’язливість – вони одразу починають із теми про загальнолюдські цінності, які в решті конфесій втратили свою сутність і лише в них можна повернутись до справжнього Бога.

 

Їхнє намагання схилити співрозмовника до своєї позиції обґрунтовується посиланнями на Книгу Мормона, положення якої цитують послідовники вчення:

 

«…Є тільки дві церкви: церква Агнця Божого і церква диявола – Святі Бога в усіх народів переслідуються великою і мерзотною церквою…» (Нефій, розд. 14).

 

Це лише одна з тез про «мерзотність», яка приписується всім іншим релігіям, крім мормонізму, і такими тезами пронизано все їхнє вчення. Воно побудовано на неприхованій зневазі до будь-яких інших вірувань, і характерний термін «іновірці» застосовується до всіх оточуючих, які не поділяють їхніх поглядів. Головне завдання мормонського місіонера – працювати з «іновірцями», аби схилити їх на свій бік та залучити до лав мормонів.

 

Незабаром їхні розмови про Бога починають змішуватися із пропозиціями мережевого маркетингу.

 

На відміну від інших подібних культів – скажімо, ДЦ «Відродження» Володимира Мунтяна чи «Посольства Благословенного царства Божого для Всіх Народів» Сандея Аделаджи, вони не надто намагаються заволодіти майном свого члена. Але на певному рівні є вимога участі в міжнародних проектах їхньої церкви, за що стягується відповідна плата у виглядів внесків або інвестицій. В організації також існує система сплати «десятини».

 

Кожен адепт має право стати їхнім братом або сестрою, однак для цього передбачено процедуру посвячення з обов’язковою реєстрацією та присвоєнням номерного коду за аналогією з ідентифікаційним кодом платника податків. Всі особові справи з повними відомостями про членів Церкви зберігаються у центральному офісі організації в США (м. Солт-Лейк-Сіті, штат Юта).

 

Внутрішня побудова організації характеризується ієрархічністю й умовно може бути описана як свого роду піраміда.

 

За своєю структурою Церква Ісуса Христа святих останніх днів більше нагадує не релігійне утворення, а міжнародну корпорацію, що обумовлено також особливостями керівництва організації. На чолі організації стоїть президент – точніше, повна назва цієї посади – президент-пророк. На теперішній час на цій «посаді» перебуває громадянин США Томас Спенсер Монсон, 21.08.1927 р.н., який є вже шістнадцятим за рахунком «президентом-пророком» за всю історію мормонської церкви.

 

 

Президентові підпорядковується кворум – група осіб, що складається з кількох десятків членів організації, котрі перебувають у різних країнах по всьому світу. Це свого роду ставленики, заступники: весь світ розподілений на окремі регіони, що очолюють так звані «члени кворуму» – кожен з них опікується окремим регіоном (країною, частиною території країни).

 

Регіон являє собою особливе геополітичне утворення, яке має власну ідентичність, поєднуючи інтереси різних країн. Загалом поняття «регіон» є певною мірою умовним позначенням, яке використовується для спрощення класифікаційного підходу до окреслення певних територій. Це пов’язане з тим, що універсального розуміння цього терміну не існує, як не існує й узгодженого переліку ознак регіону. Регіони можуть виділятися і в межах території окремої країни, проте якщо йдеться про регіональні осередки релігійних і подібних до них організацій, то в цьому випадку регіон постає як просторова мережа об’єднаних однією метою територіальних утворень різних держав.

 

Мета мормонів, які прагнуть поширити свій вплив на якомога більшу кількість країн – це «освоєння» всіх регіонів світу шляхом висування їхніх представників до органів влади та інших структур із тим, щоб контролювати різні сфери життя суспільства та встановлювати всюди свої правила й порядки.

 

 

Як можна побачити, у Німеччині та у сусідніх європейських країнах мормонів дуже багато – ці червоні цятки-позначки, наче хвороба, вкривають мапу. Як ви гадаєте, в чому причина? Можна припустити, що там просто більші статки у громадян… Але насправді причина не в тому.

 

Протестантські конфесії схильні до новацій в обрядах, догмі та літургії, їх вірян легше схилити на свій бік.

 

Зверніть увагу: там, де переважає католицизм, мормони мають набагато слабші позиції. Наприклад, у Польщі їх геть небагато.

 

Протестанти ж, на відміну від католиків, не мають ієрархії, тому їхнім громадам складніше протистояти впливу організованої сили.

 

Форми вербування нових адептів. Тактика вербування у мормонів схожа на роботу віруса: людину не схиляють до мормонізму, але схиляють змішати свої погляди з поглядами мормонів.

 

А потім вступає в дію механізм матеріального заохочення та потужна підтримка в обмін на рекрутування нових учасників.

 

Однією з найпоширеніших форм вербування у мормонів є організація гуманітарних і освітніх проектів, зокрема мовних курсів, на яких кожен бажаючий може вивчити англійську мову чи вдосконалити свої знання під час спілкування зі спеціально запрошеними носіями мови. Багато кому з вас, – пригадайте, – не раз доводилося натрапляти на рекламні оголошення, що запрошують на «курси англійської з носіями». Такі заняття організовуються у багатьох містах, хоча при цьому в самих запрошеннях немає жодної згадки про те, що організаторами є мормони. А от у Луцьку, наприклад, місцеве телебачення відверто піарить подібні проекти мормонської організації та при цьому називає цих псевдорелігійних діячів красивим терміном «волонтери».

 

 

Другою серед популярних форм вербування є організація культурних заходів, у тому числі фестивалів – наприклад, із сімейної історії, де всім охочим пропонують знайти своїх предків і скласти власне генеалогічне дерево. Зазвичай, організатором цих заходів завжди постає «FamilySearch» –  Всесвітня неприбуткова організація з генеалогічних досліджень. На фестивалях традиційно як ширма широко застосовуються українська символіка та патріотичні гасла.

 

Пропонуючи «відновити зв’язок поколінь» або знайти своїх предків, далеких і нових родичів, мормони використовують архівні відомості, які збирали по всьому світу протягом багатьох десятиліть. З одного боку, вони нібито дійсно хочуть допомогти дізнатися історію свого роду, а з іншого – збирають персональні дані, котрі люди надають їм цілком добровільно, разом із фото і документами. Таким чином мормони, як і саєнтологи, формують свої бази даних – з адресами й контактами тих, кого потенційно можуть завербувати до організації.

 

Все це також є доступним у режимі он-лайн на сайті familysearch.org:

 

 

Або, як інший приклад, мормони проводять різноманітні молодіжні форуми та конференції у мальовничих куточках України – скажімо, у Буковелі (Івано-Франківська область). Там вони, як бачимо, весело проводили час, брали участь у концерті самодіяльності, говорили на теми духовності та утвердження здорового способу життя, багато фотографувалися…

 

А потім склали мапу України без Криму.

 

 

Саме це робить організацію привабливою для молоді, що зацікавлена в освітніх проектах, адже вони дають широкі можливості навчатися за кордоном або виїхати на кількарічну місіонерську роботу до іншої країни, що розглядається як корисний досвід і захоплююча подорож.

 

Також цікавими для вже завербованої молоді (тих, хто пройшли посвячення) є навчання на підготовчих курсах, де можна ґрунтовно вивчити основи психології та набути навичок комунікації, необхідних для налагодження контакту і подальшої роботи у масах, тобто місіонерства. На цих курсах окрему увагу приділено вивченню особливостей менталітету народу країни, в якій працюватиме новоспечений місіонер, який повинен уміти адаптуватися до цих умов і моделювати свою комунікативну поведінку відповідно.

 

Для кращих у своєму сумлінні та навчанні молодих людей, які виявляють необхідні якості, організація бере на себе оплату отримання ними освіти в американських вишах. Такий підхід переконує молодих людей у тому, що вони настільки обдаровані та успішні, бо обрали «правильну» віру, що завдяки долученню до лав мормонів можуть безкоштовно навчатися у престижних зарубіжних університетах. Крім того, завдяки організації вони також дістають змогу бути влаштованими на престижну і високооплачувану роботу.

 

У мормонській організації запроваджено бальну систему оцінки якості й ефективності місіонерської діяльності її членів. Оцінюється не тільки успішна вербовка нових членів, а й активність участі у пожертвах, добросовісність у виконанні завдань і доручень керівництва. Кожен з мормонів прагне проявити себе та показати свою ефективність, аби зібрати більше балів і потім просуватися далі, піднімаючись на наступну щаблину, або бути обраним для місії в іншій країні.

 

Мормони дуже активно використовують соціальні мережі. Діючи як звичайні користувачі, вони активно пропонують віртуальну дружбу, та при цьому вдало маскують свою дійсну мету – поширюють фільми, дописи, і читач одразу та навіть протягом тривалого часу може не здогадуватися, що має справу з мормонами.

 

Втім, ведуть вони й офіційні сторінки.

 

 

Незважаючи на присутність комерційної складової в діяльності організації, буде помилковим ототожнювати чи співставляти її зі структурою інших псевдохристиянських релігійних течій, таких як муніти або Свідки Єгови. Фінансові аспекти діяльності мормонів мають із ними лише кілька спільних рис, а щодо решти, то вони суттєво відрізняються.

 

Передусім, на відміну від мормонів, ані у мунітів, ані в єговістів не передбачено існування кредитних відносин між церквою та адептами. У мормонів ці відносини присутні, й вони мають характер навіть не стільки кредитних, скільки інвестиційних. В організації існує надзвичайно потужна мережа міжнародних місіонерів, і в цьому мормони схожі на єговістів та секту Девіда Кореша.

 

Полігамія мормонів: пережиток минулого чи реальність? Перш за все, слід зауважити про необхідність поділяти мормонів за особливостями їхньої ідеології та традицій на дві окремі групи: «фундаментальних», тобто американських, і тих, які стали мормонами в результаті місіонерства фундаментальних мормонів.

 

Фундаментальні, або, як їх іноді називають, оригінальні мормони – це справжня тоталітарна організація, в якій контролюються всі аспекти життя адептів: існують жорсткі правила в одязі (обов’язкове носіння спеціальної білизни – такі довгі незручні труси з вишитими на них «таємними знаками», що буцімто слугують захистом від Сатани), їжі (наприклад, вони не вживають чай і каву), побуті, розкладі дня тощо.

 

На переконання фундаментальних мормонів, полігамія – це данина пошани пророку Джозефу Сміту, а жити за його приписами означає неухильно виконувати всі настанови Мормона. Така традиція була поширеною на початку створення культу з тих міркувань, що вона значно сприятиме залученню нових послідовників, яких приваблювала відсутність заборон, «табу» з інших релігій, – це по-перше. А по-друге, завдяки полігамії, плюс сувора заборона абортів, у мормонських родинах була надзвичайно висока народжуваність, а діти, які походили від таких батьків, поповнювали лави мормонів від самого свого народження та зберігали вірність протягом усього життя.

 

 

Решта мормонів – це переважно ті, хто з різною мірою фанатизму сприймає їхнє вчення та користується можливостями церкви мормонів. Значну роль у наявності чи відсутності полігамії відіграє і законодавство країни перебування мормонів.

 

 

На перший погляд, може здаватися, що мормони всіляко заперечують традиції полігамії – вони ніде про це відверто не заявляють, а на їхніх ресурсах навряд чи можна знайти прямі вказівки на кшталт «чим більше дружин – тим краще!». Ні, натомість вони твердять, що такий звичай, як полігамія, був поширений серед «перших святих» лише протягом нетривалого періоду часу від початку створення їхньої церкви «для виконання окремих завдань перед Богом», а потім, коли потреба в цьому вже не поставала так гостро, 1890-го р. полігамію було скасовано. Тепер мормони намагаються наголошувати на незаперечній цінності інституту сім’ї, батьківства та дитинства, всюди активно розповідати й писати про це.

 

Однак це не означає, що полігамії не існує. У 2010 році в США протягом кількох сезонів транслювалося популярне реаліті-шоу «Big Love» (або історія «Sister Wives») з життя родини фундаментального мормона та його чотирьох дружин і дітей.

 

 

І це тільки випадок, що було висвітлено на телебаченні та подано як захоплююче шоу, без тіні осуду. У штаті Юта – центрі світового мормонізму, проживають переважно члени цієї секти, там вони опікуються практично всіма сферами життя й не дивно, що в деяких сім’ях там відкрито існують полігамні стосунки. Так само, як і раніше, мормони знаходять для цього «переконливе» пояснення: це потрібно заради служіння та виконання задач Бога.

 

 

Однак, на щастя, цих спотворених сімей на сьогодні існує небагато.

 

У що вірять мормони? Як явище, цей культ є таким, що міг виникнути лише в США. Розуміння успішності, віри та благочестя у мормонів залежить від успішності вірянина у бізнесі та у виконанні завдань церкви.

 

 

Засновником і першим президентом Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів був американець Джозеф Сміт (23.12.1805 р. – 27.06.1844 р.), якого мормони вважають за пророка. Він походив з багатодітної бідної родини, все його дитинство та юнацтво пройшли у злиднях, що не дало йому навіть здобути освіту.

 

Далі біографія Сміта багато в чому, наче калька, повторює шлях інших харизматичних лідерів нових містичних культів, котрі завдяки вигаданій власній релігії змогли вирватися з бідності й тепер «відривалися на повну», немов бажаючи компенсувати тяжке минуле.

 

Книга Мормона вважається священним літописом народів прадавньої Америки, що нібито населяли континент – нефійців і ламанійців. Те, що в ній написано, пропонується людям, які не схильні аналізувати, критично оцінювати інформацію та ставити забагато питань – мормонам із ними не по дорозі. Все, що викладено у Книзі Мормона, треба просто сприймати на віру та відкидати будь-які сумніви, а тим більше – думки про те, які речовини вживав автор та в якому він перебував стані, коли її писав.

 

Крізь усе вчення мормонів «червоною ниткою» проходить ідея про винятковість США в долі світу. Тобто США є землею Бога, і звідти виходить істина.

 

За легендою, що її репрезентував Джозеф Сміт, йому було особисте одкровення від Бога, провідником якого став посланець – ангел на ім’я Мороній (до речі, скульптурне зображення цього ангела, що стоїть на земній кулі та трубить у предмет, схожий на велику трембіту, є невід’ємним елементом архітектури кожного мормонського храму). Буцімто якось Джозеф молився у своїй спальні та просив Бога позбавити його від деяких «дрібних» гріхів – звички «зависати» у компанії друзів і слабкості до жіночої статі. Щодо останнього «дрібного гріху», то його Сміт у своєму вченні перетворив на заповіт і звичай створювати полігамні родини з кількома дружинами.

 

Отже, тут йому з’явився посланець, який завів знайому пісню про обраність і особливу земну місію, а саме неграмотний Джозеф повинен був перекласти англійською древню книгу, що написана, своєю чергою, пророком Мормоном на золотих пластинах.

 

 

Всі імена ангелів, ясна річ, як і решта, були вигадані самим Смітом. Далі за легендою сюжет розвивався геть безглуздо: після своєї промови ангел вознісся, а щойно Сміт став обмірковувати цю подію, ангел з’явився наново та став повторювати те ж саме ще раз. Потім знову вознісся. Після цього наново повернувся. І так – чотири рази. Вірогідно, цим поворотом сюжету Сміт намагався надати своїй історії якомога більше загадковості й таємничості. І нібито ангел назвав місце і час, коли і де Сміт повинен взяти пластини та необхідну атрибутику для їх перекладу.

 

У призначений день Сміт прибув на вказане місце для одержання пластин і, скажімо так, інвентарю.

 

 

Урім і Туммім – по суті, це дві каменюки в оправі, що нагадує окуляри. Своєю чергою, ця атрибутика за допомогою мотузки кріпиться до фартуха-нагрудника, в якому потрібно виконувати цю інтелектуальну роботу. Саме тому Джозефа Сміта на багатьох його портретах зображують саме в такому вигляді: в окулярах і фартуху він сидить за столом над стопкою пластин із металу жовтого кольору. А фартух із нагрудником, як і деякі інші амулети і спеціальна спідня білизна стали культовою атрибутикою та невід’ємною складовою вбрання мормонів, що вдягають для особливих випадків.

 

Оскільки Сміт мав проблеми з грамотністю, його асистентом був його товариш Олівер Каудері, який сидів і записував те, що йому диктував новоявлений «пророк». Після перекладу золоті пластини було вилучено «для зберігання» на небо, а для того, щоб додати оповідкам вигляду достовірних джерел, на початку книги розміщено «свідчення трьох свідків» і «свідчення восьми свідків», із зазначенням імен: всі вони свідчили про те, що дійсно бачили ті першоджерела – золоті пластини, з яких було написано книгу. Дуже нагадує сучасні «свідчення про дива», що їх безліч у різних шарлатанських оголошеннях – «я, Тамара Іванова з міста Харкова, багато років страждала на подагру, але після того, як стала вживати кам’яну олію (побувала на тренінгу, записалася на динамічну медитацію, прийшла на служіння до апостола Мунтяна – варіантів вдосталь), то одразу миттєво зцілилася та відкрила єдино істинну віру».

 

 

А далі Книгу Мормона було видано і вона надійшла у продаж у березні 1830 р. На початку квітня того ж року Джозеф Сміт зібрав групу послідовників і оголосив про створення нової церкви, що дістала назву Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, тоді ж було проведено перші служіння. До складу керівництва увійшли сам Сміт і п’ятеро його друзів, а 1830 рік став роком заснування нового культу, послідовники якого вірять у настання кінця світу і друге пришестя Христа, вважають Америку справжньою «землею обітованою», а свою релігію – єдиною істинною з-поміж усіх інших.

 

Нерідко різні автори для опису мормонської організації застосовують термін «секта», однак таке розуміння суттєво звужує сутність теми. Оскільки секта, за визначенням, у широкому розумінні трактується як певна група, що відкололася від панівної релігійної доктрини, то називати послідовників ідей мормонізму сектою не є коректним, адже вчення мормонів не виділялося і не відколювалося від жодної релігії, а являє собою цілковитий новотвір, який тільки зовні може нагадувати християнську течію завдяки вживанню імені Ісуса Христа.

 

Після створення розгалуженої та великої за чисельністю організації Джозеф Сміт, закономірно, спрямував свої амбіції у велику політику. Йому вже замало було влади всередині церкви – він прагнув більшого, йому потрібна була вся країна. 1844-го р. він став кандидатом на пост президента США. Хоча, вся країна – це був тільки початок для Сміта, який насправді прагнув володарювати над усім світом.

 

Але не так сталося, як гадалося: спочатку Джозеф Сміт став фігурантом судових процесів за звинуваченнями у підготовці заколоту і зраді штату Іллінойс, а невдовзі, коли його було заарештовано, його було вбито у в’язниці. Однак історія мормонської організації на цьому не завершилася – її очолив наступник Сміта, а того потім – черговий наступник, і так до сьогодні їх змінилося вже шістнадцять.

 

І наостанок слід додати, що така розгалужена, достатньо освічена та слухняна армія місіонерів не могла залишитись без уваги з боку ЦРУ та ФБР США. Члени організації мормонів не становлять прямої загрози національні безпеці США, вони абсолютно не радикальні, – навпаки, відрізняються сумлінністю, високою виконавською дисципліною та старанністю. Тому для спецслужб вони є зручним і безвідмовним засобом виконання тих чи інших завдань, передусім, на території інших країн. Для впливової мормонської Церкви їхні місіонери – наче речі й товари власного виробництва, що пройшли ретельну перевірку контролю якості, а тому їх можна вигідно «продати» в обмін на прихильність і покровительство владних державних структур.

 

Ірина Кременовська