Міжнародний розшук і питання його припинення

The following two tabs change content below.
Avatar

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Людину оголошують у міжнародний розшук, хоча вона не переховується. Адреса підозрюваного відома, однак з’являється «червона картка» Інтерполу. А з нею – і підстави для затримання на кордоні та для подальшої екстрадиції. Термін дії дозволу на затримання давно сплинув? Не проблема! І навіть наявність рішення суду про визнання протиправним оголошення у міжнародний розшук виявляється недостатнім для його припинення.  

 

Чи може таке трапитися? Звісно, може – з ким завгодно. І це підтверджують реальні історії українців, котрих було безпідставно оголошено у міжнародний розшук.

 

Крім того, не є чимось новим і внесення осіб до розшукових обліків МВС України. Ця стадія передує розсиланню повідомлення каналами Інтерполу.

 

Історія Ігоря Михайлюка

 

Як ми вже аналізували ситуацію, в якій опинився Ігор Михайлюк з м. Заставна Чернівецької області, оголошення у розшук підозрюваного нерідко балансує на межі між законом і свавіллям. Особливо у випадках, коли порушення кримінального провадження стає помстою корупціонерів за викриття.

 

Ця історія триває від 2013 р. і до сьогодні: так, слідчий Гончарюк В.В. спочатку сфабрикував кримінальне провадження проти пана Михайлюка, який на той час понад рік навіть не жив в Україні.

 

Потім слідчий на підставі порушеного провадження зайнявся створенням підстав для оголошення розшуку «підозрюваного». Для цього він вніс у матеріали провадження свідомо неправдиві відомості про нібито надсилання ним поштою відповідного повідомлення про підозру. І прокурор це все погодив.

 

Відсутність у матеріалах справи підтвердження поштового відправлення була доведена під час перевірки. Її провели аж у травні цього року, тобто за шість років після порушення кримінального провадження.

 

Ігор Михайлюк не набув статусу підозрюваного. Однак без жодних підстав слідчий ухвалив постанову про оголошення його у розшук.

 

Причини злопам’ятності буковинського клану

 

Минуло шість років. Вже і слідчий вийшов на пенсію та проти нього самого було порушено кримінальне провадження. Вже і прокурори звільнилися, а «підозрюваний» так і залишається у розшукових базах. Більше того, з розшуку за каналами Інтерполу його досі не було знято. І це – незважаючи на визнання судом протиправним направлення повідомлення про оголошення у міжнародний розшук.

 

Причина такого відчайдушного переслідування людини є до банального простою. Ігор Васильович вже багато років веде власний блог, у якому тоді писав про найбільш гострі проблеми свого міста. В його статтях є багато цікавого про корупційні схеми та розкрадання бюджетних коштів. Він наводить і факти про обман депутатів і про те, як міський голова збагачується за кошти заставнічан.

 

Коли Ігор Михайлюк залишив попереднє місце роботи та виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, то там, поки тривало оформлення документів, мав більше часу для того, щоб аналізувати і згадувати те, що бачив у рідному місті.

 

Власне, через його статті 2012 – 2013 років тоді все й розпочалося.

 

Три роки тому Ігор Михайлюк був затриманий у Німеччині. Там протягом чотирьох місяців він утримувався у слідчому ізоляторі. Але екстрадиції не відбулося, і його було звільнено після того, як німецький суд в усьому розібрався. Як виявилося, 14 січня 2016 р. працівник Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва (на той час Робочого апарату Укрбюро Інтерполу) НП України (далі – Департамент) Максим Рибачук розіслав каналами Інтерполу циркулярне повідомлення про необхідність розшуку та затримання Ігоря Михайлюка.

 

Документальною підставою, що була використана для оголошення у міжнародний розшук, стала стара ухвала суду на затримання. В ухвалі на той час давно сплинув термін дії (дозвіл було видано 2013-го р. строком на шість місяців). І пан Рибачук не міг цього не помітити.

 

Можливо, деякі правоохоронці недостатньо обізнані з правових засад оголошення особи у міжнародний розшук, тому на цьому питанні слід зупинитися окремо.

 

Правові норми, що регулюють питання оголошення міжнародного розшуку осіб

 

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України у відповідних нормах регулює підстави та порядок оголошення розшуку осіб. Однак при цьому він не розкриває змісту такого поняття, як міжнародний розшук підозрюваних або обвинувачених.

 

Про міжнародний розшук вказується у ч. 5 ст. 139, де йдеться про наслідки неприбуття на виклик. А саме, оголошення підозрюваного, обвинуваченого у міждержавний та (або) міжнародний розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

 

Згідно з ч. 6 ст. 193, якою регламентовано порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого. Це можливо лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.

 

Стаття 2971 визначає загальні положення спеціального досудового розслідування (in absentia). В її ч. 2 наведено перелік злочинів, передбачених окремими статтями КК України. При цьому в ч. 2 ст. 2971 вказано, що спеціальне досудове розслідування може проводитися стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та (або) міжнародний розшук.

 

Норми, в яких також згадується про міжнародний розшук підозрюваного, обвинуваченого містяться у низці інших статей КПК України. До таких належать норми, якими врегульовано питання здійснення спеціального досудового провадження. Однак у провадженні відносно Ігоря Михайлюка, що було порушено 2013-го р., про спеціальне досудове розслідування не йшлося.

 

Як шукали «підозрюваного»

 

Варто зазначити, що адреса місця проживання Ігоря Михайлюка на території ФРН була достеменно відома працівникам Департаменту. Вони направляли попередні запити до ФРН з цього приводу. Оголошувати міжнародний розшук загалом не було необхідним, оскільки він ніколи та не від кого не переховувався.

 

У більшості випадків, як показує практика, розшук особи припиняється після встановлення її місця перебування та, у разі необхідності, затримання. Припинення розшуку здійснюється на підставах, які передбачено ст. 92 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Серед підстав, у тому числі, зазначено закриття кримінального провадження слідчим, прокурором або судом. У даній статті вказано й на таку підставу, як виявлення прокурором незаконно заведеної справи у разі виконання по ній оперативно-розшукових заходів тощо.

 

Ігор Михайлюк вже не перший рік продовжує захищати свої права. Він не припиняє спроб оскарження в суді рішення про оголошення його у розшук і спростування висунутих проти нього звинувачень. За деякими позовами судовий розгляд ще не завершено. Також він намагався спілкуватися і з працівниками прокуратури. Ті, хто стояли у витоків порушення кримінального провадження, ще залишаються на своїх посадах у Чернівецькій області.

 

Служителі закону самі розуміють, що справа не має перспектив, і в суді неминуче «розвалиться». Проте під час розмови вони продовжують висувати Ігорю Михайлюку одну пропозицію. «Ти приїдь, і ми з тобою поговоримо», – такою є незмінна відповідь працівників прокуратури. Вони навіть не приховували того, що справа була, як кажуть, «шита білими нитками».

 

Суд визнав протиправним розсилання повідомлення каналами Інтерполу

 

За результатами розгляду адміністративного позову Ігоря Михайлюка стосовно незаконного оголошення його у міжнародний розшук 21 червня 2019 р. Окружним адміністративним судом м. Києва (справа № 826/6760/17), було визнано протиправними такі дії Департаменту.

 

Судом було встановлено, що дозволу на його затримання станом на 14.01.2016 р. (на дату розсилання повідомлення каналами Інтерполу) не існувало. Тому не було жодної необхідності й підстав оголошувати його міжнародний розшук.

 

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/6760/17 не було оскаржено жодною із сторін. Воно набрало законної сили 22 липня 2019 р.

 

Тому після набуття чинності рішенням суду Ігор Михайлюк подав відповідну заяву до Департаменту, долучивши до неї копію рішення.

 

У своїй заяві він обґрунтовано зазначив, що Максимом Рибачуком було внесено завідомо недостовірні відомості до службових документів, а також перевищено службові повноваження.

 

Безперечно, в даному випадку протиправні (і це було встановлено судом) дії посадової особи призвели до порушення прав людини. Ігорю Михайлюку було спричинено значні збитки, а тому він просив провести службове розслідування за даним фактом.

 

Також до Державного бюро розслідувань ним було окремо подано повідомлення про скоєння Максимом Рибачуком злочину.

 

Загадкова довідка про обліки вихідної кореспонденції

 

Цікаво й те, що під час розгляду справи судом представник Департаменту Артем Терещук, серед інших доказів, надав довідку від 08.11.2017 р. за вих. №33724/23.2017 і за підписом Чорного С.В. У довідці було зазначено, що в обліках вихідної кореспонденції Департаменту за період від 01.01.2016 р. до 08.11.2017 р. відсутні відомості щодо реєстрації будь-якого документу, адресованого Комісії з контролю за файлами Інтерполу щодо оголошення Ігоря Михайлюка у міжнародний розшук.

 

Однак зазначена у довідці інформація не відповідає дійсності. У період від квітня до листопада 2017 р. Комісія з контролю за файлами Інтерполу здійснювала розгляд скарги Ігоря Михайлюка на протиправні дії працівників Департаменту.

 

Під час розгляду даної скарги Комісія з контролю за файлами Інтерполу подавала відповідні запити до Департаменту. На них вона отримувала й відповіді. Таким чином, впродовж зазначеного періоду між Департаментом та Комісією з контролю за файлами Інтерполу відбувалося певне листування.

 

З наведеного випливає, що зазначені листи не були зареєстровані в обліках вихідної кореспонденції Департаменту. Або в іншому разі не виключено й те, що посадовою особою Департаменту Чорним С.В. було внесено завідомо неправдиві відомості до довідки. І зазначена довідка від 08.11.2017 р. за вих. №33724/23.2017 потім була подана до суду.

 

Департамент не вбачає підстав для припинення розшуку

 

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

 

Як підрахував Ігор Михайлюк, з моменту протиправного розсилання Максимом Рибачуком циркулярного повідомлення про його розшук та затримання і до дня подання заяви минуло 1324 дні. Якщо кількість цих днів помножити на суму щоденно завданих йому моральних і матеріальних збитків, то буде нескладно розрахувати суму наступного позову, що буде подано окремо.

 

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/6760/17, набрало законної сили у липні 2019 р. Однак до цього часу Департаментом не вжито жодних заходів щодо поновлення прав громадянина та відкликання циркулярного повідомлення від 14.01.2016 р.

 

У відповідь на заяву Департамент указав на відсутність підстав для проведення службового розслідування та припинення розшуку.

 

 

Що означає відповідь про відсутність підстав

 

Крім згаданих вище норм КПК України та профільного закону, яким урегульовано питання здійснення оперативно-розшукової діяльності, робота з організації розшуку обвинувачених, підсудних, безвісно зниклих осіб тощо здійснюється згідно з відомчими інструкціями, що затверджуються МВС України.

 

Своєю чергою, ці інструкції містять відомості, що становлять службову інформацію. Вони належать до документів, яким присвоюється гриф «Для службового користування».

 

У даних інструкціях визначено й більш конкретні підстави для припинення розшуку, а також порядок видалення відомостей з розшукових обліків. Однак враховуючи те, що документи з грифом «ДСК» не доступні для перегляду в базі законодавства, це унеможливлює ознайомлення з ними. Ця обставина не дозволяє дати однозначну відповідь на питання про те, в якому порядку відбувається припинення розшуку. В тому числі – на яких підставах приймається рішення про знищення оперативно-розшукової справи (ОРС).

 

З одного боку, присвоєння грифу «ДСК» слугує засобом захисту службової інформації.

 

З іншого – ніхто, крім працівників підрозділів, яким надано доступ до таких документів або які безпосередньо керуються ними під час виконання покладених на них завдань не може знати про те, які положення та норми там містяться.

 

Хто приймає рішення про припинення розшуку? На якій підставі здійснюється закриття ОРС? Відповіді на ці та інші питання є недоступними для широкого загалу. Людина, що стикається з подібними свавільними рішеннями (якщо це не колишній правоохоронець, який раніше мав відповідний допуск), не може цього знати.

 

Проблеми оскарження рішення про оголошення у міжнародний розшук 

 

Хто взагалі несе відповідальність за ведення розшукових обліків і які працівники наділені повноваженнями для внесення до них відомостей про осіб? Можливо, відповіді на ці питання містяться в інструкціях, але вони доступні лише для службового користування.

 

З цієї причини громадяни фактично позбавлені можливості, зокрема оскаржити рішення в разі безпідставного оголошення їх розшуку.

 

Крім того, це надає працівникам правоохоронних органів широке поле для зловживання наданими їм повноваженнями, оскільки позбавляє громадян можливості оскаржувати такі рішення.

 

Зовсім нечасто, й лише завдяки великій наполегливості, але все ж таки можна добитися в суді визнання протиправним розсилання повідомлення оголошення розшуку. Однак і після цього, навіть маючи рішення суду, добитися справедливості вкрай складно.

 

Якби працівники Департаменту керувалися здоровим глуздом, вони б могли відкликати (анулювати) циркуляр про міжнародний розшук і затримання Ігоря Михайлюка. Тоді б вони, до того ж, не обтяжувати й державний бюджет додатковими безпідставними витратами та не збільшували б розмір заподіяних громадянинові моральних і матеріальних збитків.

 

Однак чомусь вони з незрозумілих причин зайняли принципову позицію. Чи то вперто не бажають дотримуватися закону? Чи в їхніх відомчих інструкціях дійсно не передбачено такої підстави, як припинення міжнародного розшуку в разі визнання судом протиправним розсилання повідомлення?

 

Зараз у суспільстві активно обговорюється проблема втрати довіри до поліції. Зі свого боку, правоохоронці намагаються робити все для покращення свого іміджу та працювати над підвищенням якості роботи й показників.

 

Наскільки добре це їм вдається – про це красномовно свідчать результати, яких вони «досягли» у справі, наприклад, Ігоря Михайлюка. Здавалося б, не має жодних перешкод для того, щоб залагодити непорозуміння. Для цього потрібно зробити зовсім нескладні кроки – виправити допущені помилки. Тоді це могло б сприяти зміцненню репутації Департаменту й уникнути у майбутньому аналогічних претензій з боку інших осіб.

 

Боротьба зі злочинністю чи профанація?

 

На жаль, Ігор Михайлюк став не першою жертвою поліцейського і прокурорського свавілля. Він наразі не єдиний такий. До того ж, і явно не останній.

 

Так може тривати надалі безкінечно довго, допоки посадовці, котрі повинні стояти на захисті законності, цей закон попирають. Так триватиме, допоки закон використовують лише для «пресування» й залякування громадян. Одні виконують чиїсь вказівки, другі мають матеріальну зацікавленість, треті роблять такі речі на замовлення. І все це слугує засобом відвернення уваги від боротьби з тими злочинами, котрі вчиняють самі можновладці.

 

Зрештою, виходить так, що поки такі безвідповідальні посадовці зайняті «призначеними» злочинцями, залишаються безкарними ті, кому давно місце за ґратами. І про цю проблему ми окремо поговоримо у наступних публікаціях.


.

Підпишіться та читайте більше на нашому каналі в Telegram

.
.