Оголошення у розшук: між законом і свавіллям

The following two tabs change content below.
Avatar

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

У наші часи для оголошення у розшук особи (зокрема того, кого «призначено» на роль підозрюваного) не потрібно особливо старатися. Достатньо лише займати посаду, наприклад, слідчого.

 

Вручати особі підозру? Навіщо, коли для цього є інші «ноу-хау»: навмисно «переплутати» назву органу досудового слідства і доручити проведення розшуку неіснуючому підрозділу органів внутрішніх справ. Так само, слідчий може «забути» навести докази відсутності особи за місцем проживання чи реєстрації. Можна застосувати ще багато інших хитрощів, які в кожного слідчого свої. А потім, якщо хтось вирішить оскаржити таку диво-постанову, слідчий і прокурор можуть безсоромно виправдовуватися тим, що це були… друкарські помилки.

 

Звісно, треба ще досягти порозуміння із прокурором, який буде погоджувати постанову, але досвід Чернівців показує, це не така велика проблема, як може здаватися.

 

Тож, була б людина, а в розшук – оголосимо?

 

Оголошення у розшук підозрюваного у кримінальному провадженні

 

У Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено можливість розшуку особи, яка переховується від органів слідства або від суду. В таких випадках оголосити розшук особи може і слідчий поліції. Однак ми вже звертали увагу читачів на те, що при цьому не визначено, хто і в якому порядку або в який спосіб може оскаржити постанову про оголошення у розшук.

 

Оголошення у розшук здійснюється на основі постанови слідчого, погодженої з прокурором відповідного рівня. Якщо казати точніше, то постанова слідчого про оголошення розшуку підозрюваного – це розпорядчий, офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженою особою у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою. Цей документ надає окремі процесуальні права і повноваження зазначеним у ньому суб’єктам правовідносин.

 

А як діяти, якщо у розшук несподівано оголосили… вас? Чи можливо оскаржити постанову і як це можна зробити? Давайте розберемо на практиці один показовий приклад, аби всім було зрозуміло, що в аналогічній ситуації може опинитися кожен.

 

Повідомлення про підозру і набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні

 

Впродовж останніх шести років мешканець м. Заставна Чернівецької області Ігор Михайлюк намагається відновити справедливість і захиститися від свавілля.

 

Ця історія розпочалася у 2013 р. Раніше – протягом чотирьох років, до квітня 2012 р. Ігор Васильович працював на посаді начальника філії «Заставнівський райавтодор» ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України».

 

Здавалося б, така давня історія – яке відношення вона має до нас, коли зараз 2019 рік, – скажете ви. Справа в тому, що ця «епопея» досі не завершилася, і боротьба за правду триває. Скільки ще доведеться пройти й витерпіти – одному Богові відомо.

 

У квітні 2013 р. в ЄРДР з’явилося кримінальне провадження № 42013270240000007, за яким Михайлюку І.В. було інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинене повторно.

 

Повідомлення про підозру Ігорю Михайлюку тоді склав заступник начальника СВ лінійного відділу на ст. Чернівці УМВС України на Львівський залізниці Гончарюк Василь Вікторович, і датована вона 22 серпня 2013 р.

 

Фото зі сторінки Гончарюка В.В. у соцмережі “Однокласники”

 

Погоджував даний документ заступник Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Іванюк О.О.

 

У розпорядженні редакції наявні документи, що стосуються цієї справи, з яких ідеться, що повідомлення про підозру не було вручено нібито у зв’язку з відсутністю Ігоря Михайлюка за місцем проживання.

 

Постанова слідчого про оголошення у розшук підозрюваного

 

Водночас будь-яких документів, які б підтверджували те, що пан Ігор був відсутній за місцем проживання (реєстрації), або те, що його місцезнаходження невідомо, ми не знайшли. Не згадується про них і у постанові слідчого про оголошення у розшук, що було складено невдовзі після повідомлення про підозру.

 

Постанову про оголошення в розшук підозрюваного Михайлюка Ігоря Васильовича було винесено 27.08.2013 р.

 

При цьому розшук підозрюваного, як це зазначено у п. 3, постанови слідчий Гончарюк В.В. доручив неіснуючому підрозділу органів внутрішніх справ, а саме:

 

«…3. Здійснення розшуку підозрюваного доручити оперативним працівникам ЛВ на ст. Чернівці УМВС України в Чернівецькій області».

 

Лінійний відділ (далі – ЛВ) на ст. Чернівці ніколи не був підрозділом УМВС України в Чернівецькій області. Таку постанову слід було не лише скасувати, але і взагалі не показувати людям, бо слідчого піднімуть на сміх.

 

Оскільки Ігорю Михайлюку не було повідомлено про підозру, то він не набув і процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. А тому складання постанови від 27.08.2013 р. про оголошення його у розшук як підозрюваного було передчасним рішенням.

 

Безпідставне оголошення у розшук особи є проявом свавілля, що порушує права, свободи та інтереси людини. У випадку Ігоря Михайлюка таке знущання затягнулося на довгі шість років, і воно досі триває.

 

Весь цей час Ігор Михайлюк не припиняє спроб відстояти свої права і оскаржити рішення органу досудового слідства про оголошення його у розшук.

 

Парадок усієї цієї ситуації в тому, що оголошеного у розшук Ігоря Михайлюка настільки наполегливо «шукає» наша поліція, що його навіть запрошують для участі у кінофестивалі на підтримку Олега Сенцова.

 

Ігор Михайлюк (другий ліворуч) під час зустрічі з послом України у ФРН Андрієм Мельником, 30 червня 2015 р.

 

Доручення проведення розшуку неіснуючому підрозділу ОВС: позиція прокурора

 

У березні 2018 р. Ігор Михайлюк надіслав процесуальному прокурору клопотання про скасування постанови про оголошення розшуку від 27.08.2013 р. у зв’язку з тим, що розшук доручено проводити підрозділу органів внутрішніх справ України, якого ніколи не існувало. 22.03.2018 р. процесуальний прокурор, перший заступник керівника Кіцманської місцевої прокуратури Шевчук Павло Васильович виніс постанову про відмову в задоволенні клопотання.

 

Що стосується доручення розшуку особи неіснуючим підрозділом ОВС, то прокурор усе ж визнав, що постанова про оголошення в розшук від 27.08.2013 р. містить описку в назві органу міліції, якому доручено проводити вказаний розшук. На думку скаржника, висновок прокурора є припущенням, оскільки не підкріплений жодним письмовим доказом чи документом. Крім того, жодним законом України не передбачена процедура внесення змін чи виправлення описок до такого розпорядчого юридичного документу, як постанова слідчого про розшук підозрюваного.

 

Якщо на день винесення постанови особа не набула статусу підозрюваного

 

На початку серпня 2019 р. Ігор Михайлюк вкотре надіслав процесуальному прокурору клопотання про скасування постанови про оголошення розшуку у зв’язку з тим, що станом на день складання цієї постанови (27.08.2013 р.) йому не було оголошено повідомлення про підозру і він не набув процесуального статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні.

 

Вказану обставину підтвердив сам слідчий Гончарюк В.В. у своєму клопотанні до Першотравневого районного суду м. Чернівці, до якого він звертався з клопотанням про надання дозволу на затримання Михайлюка І.В.

 

Повідомлення про підозру не було вручено і поштою не надсилалося

 

Той факт, що підозру не було вручено, підтверджується й іншими матеріалами справи. Слідчий Гончарюк В.В. виправдовувався тим, що нібито надсилав поштою повідомлення про підозру на адресу Ігоря Михайлюка. Ця обставина була предметом окремої перевірки, що проводили органи СБ України в частині виконання слідчим Гончарюком В.В. вимог ст. 135 КПК України.

 

Так, 29.05.2019 р. старший слідчий 2-го відділення слідчого відділу СБ України в Чернівецькій області Ісаєва І.В. провела огляд матеріалів кримінального провадження №42013270240000007 від 15.04.2013 р.

 

За результатами перевірки було достовірно встановлено таке:

 

«…Документів, які б свідчили про вручення Михайлюку І.В. повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 22 серпня 2013 року та відповідної пам’ятки оглядом не виявлено…».

 

 

Обставина, встановлена слідчим СБУ Ісаєвою І.В. вказує на те, що повідомлення про підозру від 22.08.2013 р. у кримінальному провадженні №42013270240000007 Михайлюку І.В. не оголошувалося, не надсилалося та не вручалося в будь-який інший, передбачений КПК України, спосіб.

 

Прокурор – про «втручання у самостійну процесуальну діяльність»

 

Минулого місяця – 07 серпня 2019 р. процесуальний прокурор, перший заступник керівника Кіцманської місцевої прокуратури Шевчук П.В. склав постанову про відмову в задоволенні клопотання Ігоря Михайлюка.

 

Ми теж мали можливість ознайомитися із цим документом, а тому звертаємо вашу увагу на таке: в оскаржуваній постанові прокурор заперечив право сторони захисту оскаржувати протиправні постанови слідчого та назвав таке оскарження «втручанням у самостійну процесуальну діяльність прокурора».

 

Такий «аргумент» свідчить про відверте й безкаране свавілля, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

 

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України, прокурор – особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.

 

Чи може прокурор діяти «на свій розсуд»?

 

Таким чином, держава надала прокурору коло повноважень щодо нагляду за додержанням законів органами досудового слідства. Знов таки, держава зобов’язала його діяти виключно у межах цих повноважень, виплачуючи прокурору відповідну заробітну плату за їх реалізацію та виконання.

 

Виконання прокурором повноважень виключно «на свій розсуд» є порушенням ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

З наведеного можна висновувати, що виконання повноважень, покладених на прокурора згідно із законом, є обов’язком прокурора, а не його правом.

 

Дізнавшись про те, що органом досудового слідства порушуються закони, прокурор зобов’язаний, діючи в порядку нагляду за додержанням законів, скористатися наданими йому законом повноваження та припинити протиправні дії органу досудового слідства.

 

Тому направлення на адресу прокурора інформації про факти, що можуть свідчити про порушення органом досудового слідства вимог закону або прав, свобод та інтересів громадян не може бути розцінене як спосіб втручання в його самостійну процесуальну діяльність.

 

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих.

 

Прокурор, відповідно до покладених на нього повноважень, у разі отримання інформації про можливі порушення чинного законодавства органом досудового слідства зобов’язаний був вжити відповідних заходів прокурорського реагування, а не самоусуватися від вирішення цього питання чи ігнорувати порушення закону.

 

Процесуальне рішення та процесуальна дія

 

У постанові прокурора, про яку зараз ідеться, є достатньо інших ознак, які прямо вказують на його небажання виконувати свої посадові обов’язки. Це, своєю чергою, сприяє подальшому порушенню закону органом досудового слідства.

 

Як приклад, слід навести красномовний висновок прокурора Шевчука П.В., де міститься, зокрема твердження про те, що «…сторона захисту не уповноважена клопотати про прийняття процесуальних рішень…». Таке твердження може свідчити лише про його необізнаність з базових основ правознавства, які відомі кожному студентові-першокурснику.

 

Тут давайте розберемося в тому, що являє собою процесуальне рішення та чим воно відрізняється від процесуальної дії. Процесуальна дія – це будь-яка дія, передбачена процесуальним кодексом України, а процесуальне рішення може фіксувати, закріплювати процесуальну дію чи передувати їй.

 

Пан Ігор Михайлюк у своєму клопотанні просив прокурора вчинити процесуальну дію, передбачену п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України, а саме скасувати протиправну постанову слідчого від 27.02.2013 р.

 

Для вирішення даного клопотання по суті та прийняття рішення прокурор має виконати низку процесуальних дій:

 

  • витребувати матеріали кримінального провадження у слідчого;
  • вивчити матеріали кримінального провадження з метою підтвердження чи спростування викладених у клопотанні обставин;
  • прийняти рішення за результатами проведених процесуальних дій у вигляді постанови прокурора про скасування постанови слідчого, або належним чином обґрунтованої постанови про відмову в задоволенні клопотання.

 

Громадяни не мають права подавати клопотання?

 

Складаючи постанову про відмову в задоволенні клопотання, прокурор не вчинив жодної необхідної процесуальної дії, а тому нічим оскаржувану постанову не обґрунтував. Натомість він зазначив, що громадянин не має права подавати такого клопотання і він вважає його клопотання втручанням у самостійну процесуальну діяльність прокурора.

 

Якщо б Ігор Михайлюк не мав права подавати клопотання, прокурор мав би відмовити в його розгляді та не був зобов’язаний виносити постанову про відмову в задоволенні такого клопотання.

 

Якщо ж прокурор вирішив розглянути клопотання в порядку ст. 220 КПК України та відмовити в його задоволенні відповідною постановою, то зазначена постанова має бути належним чином обґрунтованою по суті викладених у клопотанні обставин.

 

Мотивувальна частина постанови має містити перелік викладених в клопотанні фактів та їх правову оцінку. За своїм текстом, оскаржувана постанова не містить жодних висновків щодо викладених в клопотанні обставин. Не можна назвати висновками відсебеньки прокурора про те, що громадянин не має права подавати клопотання та «втручається у самостійну процесуальну діяльність прокурора».

 

На теперішній час Ігор Михайлюк звернувся до суду зі скаргою, в якій просить скасувати постанову про оголошення його розшуку як нічим не обґрунтовану.

 

Крім того, варто взяти до уваги і вітчизняну судову практику з аналогічних справ. Важливість повідомлення особі про підозру перед тим, як проводити з нею будь-які інші процесуальні дії та набуття особою прав і обов’язків підозрюваного саме після вручення повідомлення про підозру підтверджує низка рішень апеляційних судів України під час розгляду апеляційних скарг на рішення судів першої інстанції.

 

Ми продовжуємо вивчати цю непересічну ситуацію, що дуже нагадує замовне кримінальне провадження, та у наступних публікаціях ви дізнатеся нові подробиці.

 

Далі буде.


.

Підпишіться та читайте більше на нашому каналі в Telegram

.
.