“Релігійна свобода”, сатанізм і українські перспективи

Впровадження в Україні досвіду провідних країн світу, зокрема США, безперечно, є важливим зрушенням на шляху розбудови успішної демократичної країни. В тому, що такий досвід є цінним для розвитку економіки та соціальної сфери, армії та правоохоронних структур не може бути сумнівів.

 

Але в тому, що стосується такої складової нашого життя, як релігія, постає чимало неоднозначних питань. Вітчизняна модель відносин держави та релігійних організацій схожа на американську модель: вона передбачає повну релігійну свободу. Крім того, законодавство України, що регулює питання свободи совісті та діяльність релігійних організацій, відрязняється виключною лояльністю. Воно не містить жодних винятків для релігійних організацій і громад віруючих, якщо вони не порушують правових заборон. А перелік таких обмежень закріплений у ст. 15 і 16 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

 

Тому теоретично можна зареєструвати релігійну організацію будь-якого напряму – головне, щоб у ній не порушувалися вимоги закону та права і свободи громадян. Для неї можна вибирати й будь-яку назву – навіть “Церква Сатани”. Якщо у статуті “Церкви Сатани” не міститься положень, які свідчили б про посягання на життя і здоров’я людей, територіальну цілісність держави чи інші охоронювані законом інтереси, то не має бути й підстав для обмеження можливостей такої церкви отримати державну реєстрацію або для припинення її діяльності в судовому порядку.

 

Тож невже в Україні можуть офіційно існувати сатанінські культи? А чому – ні? Принаймні, їх діяльність нічим не обмежено, а це означає, що будь-яка група осіб, кількість яких становитиме не менше десяти громадян, може діяти як релігійна громада сатаністів.

 

Сатаністи мають право розробити свій статут і подати відповідні документи для реєстрації своєї церкви, котра також отримає статус юридичної особи. При цьому будь-яка критика в бік сатаністів, як показують наші українські реалії, вже буде вважатися обмеженням і утисканням їхніх прав, якими вони наділені нарівні з іншими релігійними організаціями…

 

Отже, як бачимо, в особливо заплутаних випадках лише зведення ситуації до абсурду може допомогти зрозуміти глибину проблеми та її реальні масштаби.

 

Тут варто навести, знову таки, американський досвід взаємовідносин вірян різних конфесій, у тому числі сатаністів.

 

Багато хто з нас пам’ятають новину про те, як рік тому в Арканзасі на підтвердження свободи релігії встановили пам’ятник Бафомету.

 

 

Поки в Україні продовжуються суперечки про те, яка церква буде домінувати – православна чи католицька, МП або КП, автокефальна або канонічна, у Сполучених Штатах своє право на вільний вибір релігії та віросповідання заявили шанувальники Бафомета. Вони звернулися з позовом до суду, в якому висловили своє обурення установкою перед Капітолієм пам’ятника десяти заповідям. Позивачі вимагали визнати їх право на свободу поклоніння будь-якому ідолові, як гарантує їм Конституція.

 

Сатаністи перемогли: після судових тяжб і масових громадських протистоянь навпроти Капітолію з’явився і пам’ятник демонові.

 

Бафомет вважається астральним божеством, в тому числі нареченою самого Диявола. Авторство відомого образу належить Еліфасу Леві. Пізніше, Антон ЛаВей став використовувати печатку Бафомета як офіційний символ сатанізму, яким вона і вважається до сьогоднішнього дня.

 

Loading...

 

При цьому роль демона часто різниться. Його ім’я вперше зустрічається у 1908 році в поемі Гаваудана:

 

«Коли настав світанок наступного дня, вони голосно закликали Бафомета; і ми молилися мовчки в наших серцях Богу, потім ми атакували і прогнали їх усіх за межі міських стін».

 

Свого часу в численних судових процесах над орденом тамплієрів обвинувачені в ході допитів в стилі “Молота відьом” наперебій зізнавалися у контактах з Бафометом за допомогою відсіченої голови ченця, що вважалося страшним богохульством.

 

Слід зазначити, що це вже не перша статуя Бафомету в США. Ще у 2015 році аналогічна статуя була встановлена ​​на центральній площі Детройта.

 

Це вкотре демонструє практичну реалізацію принципу: релігійна свобода є однаковою для всіх. Якою мірою такий зарубіжний досвід буде реалізовано в українських реаліях – покаже час.