Сектозахисники – хто вони? Саєнтологи проти науковців

The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Передмова до цієї історії така: раніше я була переконана, що у науці заборонених тем не існує. Хіба, займаючись дослідженнями у галузі господарського права (яке я шаную та люблю всією душею), я натрапляла на вислови вчених, які називали єдиним виключенням таку резонансну тему, як проблематика незаконної приватизації державної та коммунальної власності. Втім, як показала моя практика, навіть щодо публікацій з цього гострого питання ані разу не виникало якихось перешкод – жодне фахове наукове видання або організатори конференції ніколи не відмовляли у публікації статей чи тез доповідей. Проте, як виявилося, у науці заборонені теми таки існують: це питання, пов’язані з наданням дозволів для державної реєстрації окремих новітніх релігійних організацій та лобіюванням їхніх інтересів з боку самих експертів.

 

Заборонені теми наукових досліджень

 

Протягом 16-17 травня 2019 р. у Київському університеті ім. Бориса Гринченка проходила всеукраїнська наукова конференція “Київські філософські студії – 2019”. Звісно, мене зацікавила тема та я вирішила взяти участь у цих заходах, а тому підготувала тези доповіді та разом із заявкою заздалегідь направила на адресу оргкомітету. Проте відповіді я так і не отримала. Загалом у мене понад 100 наукових публікацій, і скільки я раніше не надислала матеріали, зазвичай отримувала позитивну відповідь того ж дня, максимум – наступного ранку. Але від кафедри філософії Історико-філософського факультету не надійшло ані слова. Такого прояву відвертої зневаги та ігнору я ще не зустрічала. Отже, на конференцію я вирішила не йти, вона відбулася без мене. А щодо причини ігнорування, то вона також цілком зрозуміла: у моїй доповіді йшлося про те, що в Україні наразі залишається нерозв’язаною проблема формування фахового експертного підходу до надання новітнім релігійним організаціям статусу юридичних осіб та їх реєстрації, за якого основою прийняття відповідних рішень уповноваженими органами виконавчої влади мають бути неупереджені та обґрунтовані висновки, а не спроби лобіювання інтересів окремих релігійних громад з боку самих експертів.

 

Невдовзі мій колега Микита Софійський підготував цікавий і обґрунтований матеріал на тему лобіювання інтересів новітніх релігійних організацій у колах експертів-науковців. Після опублікування цієї статті ми отримали нагоду дізнатися й відчути на собі, що таке демонізація критиків культу (про яку багато писав відомий в усьому світі консультант по роботі з жертвами культів Стивен Хассен), а також ближче познайомитися з такими особами, як сектозахисники.

 

“Общєствєнний” на варті порятунку саєнтологів

 

Якщо ви, як і я, раніше ніколи не підозрювали про існування такого видання, як “Общєственний прибой” (м. Одеса), то ви нічого не втратили. Я сама дізналася про нього лише сьогодні. Видання те в Одесі, а я родом, як ви знаєте, з Донецька, тому для початку хочу розповісти вам анекдот:

 

Приїхав шахтар з Донецька на курорт до Одеси. Зайшов до місцевого генделика попити пива, та й запитує компанію за столиком:

 

– Хлопці, а де у вас тут море? Мені б хотілося побачити, як прибій грає. 

 

Хлопці кажуть своєму:

 

– Жора, піди, покажи людині, як прибій грає.

 

Пішли вони. Довго немає нікого. Хлопці пішли їх шукати. Аж тут раптом бачать – а на березі Жора непритомний лежить. Підбігли, допомогли оговтатися, здивовано запитують:

 

– Жоро, що трапилося?

 

– Та от, хотів вуйкові показати, як прибій грає, а він мені натомість показав, як лава сідає.

 

Тепер повертаємося до того одеського “Общественного”, в якому сидять ось такі “акули пера”. Знайомтеся, Неля Мадієвська.

 

 

Вона зв’язалася зі мною та попросила записати інтерв’ю на тему продії сектам в Україні. Я завжди відкрита до спілкування і не маю звички судити про людей за їхньою зовнішністю, тому, навіть незважаючи на те, що мені від самого початку не сподобався її тон, все ж погодилася, маючи сподівання, що вона зрозуміє щось корисне і для себе. Але не так сталося, як гадалося.

 

 

Спілкувалися ми сьогодні Скайпом. Розмова вийшла довга. Я розумію, що ідеальних співрозмовників не буває, але такий кричущий непрофесіоналізм, який я спостерігала у Мадієвської, зустрінеш рідко.

 

Мадієвська для чогось вела відеозапис, але мої відповіді її геть не задовольнили, тому це відео їй публікувати не вигідно, адже жодного слова з того, що казала я, вона не сприйняла. Після нашої розмови “журналіст” сіла в своєму “Общєствєнному” та виклала купу.

 

Мало того, що інтерв’юєр взагалі не підготувалася (мабуть, переоцінила свою імпровізацію та красномовніть), вона постійно перебивала, разів зо двадцять повторювала одні й ті саме безглузді запитання, які всі крутилися навколо таких тез.

 

1. Нав’язливий Дворкін. Неля Мадієвська настільки прагнула показати, що нібито я наслідую риториці та проваджу ідеологію російського сектознавця О.Л. Дворкіна, що не слухаючи, постійно повторювала його ім’я. Я докладно пояснила їй, що:

 

а) у нас – інша країна та, як кажуть, “нам – своє робити”, бо в Україні суттєво відрізняється ситуація та якісний склад тих культів, які для нас є “доморощеними” (передусім, ВДЦ “Відродження В. Мунтяна та інші);

 

б) Росія завжди ставилася до нас зверхньо – як до “молодшого брата”, тому не варто тішити її ілюзії та в подальшому спиратися на її авторитет;

 

в) я не знайома особисто й не мала жодної нагоди спілкуватися з О.Л. Дворкіним, а якби таку нагоду й отримала, то я нагадала б йому, як він відвідував окуповані міста Луганської області та сказала б лише те, що Донбас – це Україна, а тому він цілком справедливо отримав заборону на в’їзд до нашої країни;

 

г) я не поділяю позиції О.Л. Дворкіна, багато в чому з ним не згодна, особливо в тій частині, що абсолютно всі релігійні організації, котрі не належать до РПЦ МП, він оголошує сектами. Це не так: є релігійні організації, а є деструктивні культи, та для їх розмежування мають застосовуватися певні критерії, розроблені на основі зарубіжної практики правового регулювання (див.: Кременовська І.В. Критерії виявлення ознак деструктивного культу серед релігійних організацій / І.В. Кременовська. – Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку та Європейської інтеграції: загальнотеоретичні та практичні проблеми : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 18 грудня 2018 р. – К.: Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, 2018. – С. 36 – 38).

 

2. Термін “деструктивний культ”, на думку Мадієвської – виключно ознака пропаганди “руського миру”. Жодних аргументів з того, що терміни “культ”, “деструктивний культ” є властивим для західної наукової думки, що у публікаціях американських, канадських і європейських учених (я маю на увазі англомовні фахові наукові видання, які у нас мало хто читає) широко застосовуються саме такі поняття, а не російське визначення “секта”, Мадієвська не сприймає, повторюючи своє.

 

3. Секти “Ашрам Шамбали”, на думку Мадієвської, не існує. Тут навіть нічого коментувати.

 

4. Протидія деструктивним культам, наукові дослідження з цієї тематики, розроблення пропозицій до законодавства та рекомендацій для органів державної влади, за твердженням Мадієвської, є незаконним і прирівнюється до злочину. Ніхто не має права цим займатися, – каже вона.

 

 

5. Мадієвська впевнена, що деструктивних культів не існує, а намагання критикувати подібні організації, шукати в їхній діяльності якісь порушення – це ознака російської ідеології. Ех, Неля, читай краще про те, як під виглядом російських релігійних організацій до нас проникають особи, що ведуть розвідувально-підривну діяльність проти України – може, розумніше станеш (див.: Кременовська І.В. Російські тоталітарні організації та деструктивні культи в Україні / І.В. Кременовська // Правові засади суверенного розвитку України в умовах гібридної війни : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 21 лютого 2018 р.). – К.: Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, 2018. – С. 25 – 27).

 

І таких безглуздих тез горе-журналістки можна навести ще чимало. До речі, коли вона запитувала у мене, кого з відомих фахівців, що боролися з деструктивними культами, я вважаю авторитетом, і я назвала імена Лео Райана та Стивена Хассена, то виявилося, що вона взагалі чує їх вперше:

 

Loading...

– Лео Райан? – перепитала вона, – ви знайомі з ним?

 

– На жаль, я не могла бути знайома з ним особисто, тому що, нажаль, американський конгресмен пан Лео Джозеф Райан трагічно загинув під час виконання своїх службових обов’язків – його було жорстоко вбито фанатиками-сектантами у листопаді 1978 року в Гайані.

 

Тут довелося переказати їй історію про Джонстаунську трагедію, коли сталося найжахливіше в історії людства масове самогубство, про те, як після цього уряди США та інших країн змушені були нарешті переглянути усталений статус-кво між новітніми релігійними організаціями та державою, про те, як зароджувався антисектантський рух у США та у світі… І, так, я дійсно вважаю позицію Лео Райана взірцем для наслідування.

 

І, розповідаючи про це, я вирішила проциитувати один відомий вислів Лео Райана з його відомої промови на засіданні Конгресу США, в якій він не надто намагався підбирати м’які слова та щодо саєнтологів зазначив просто: «Ми докладемо всіх зусиль і знайдемо спосіб напасти на цих шакалів, які живляться нашими дітьми та молодими людьми – найбільш вразливими для впливу членами нашого суспільства, що в силу свого віку наразі не навчилися розпізнавати брехню і приймати зважені рішення»… Повторюючи його слова, я з подивом спостерігала, як перекосилося обличчя моєї співрозмовниці. І мені стало зрозуміло, звідки вітер віє та чому це викликало в неї таку гостру реакцію.

 

Тому потім, коли Мадієвська, сидячи в своєму “Общєствєнному” викладала купу, вона вельми емоційно розписала, як ми “дискредитували поважних науковців” – ой-ой! Зазіхнули на святе – на саєнтологів та їхніх захисників.

 

Ще стосовно жертв деструктивних культів: Мадієвська впевнена, що таких просто не існує, що це все вигадки, а ті, хто нібито постраждали – все вигадують. Тут навіть нічого коментувати, бо все, що я розповідала про зникнення людей, знущання, вбивства, доведення до самогубства, каліцтва – все пройшло повз вуха “журналістки”. Вона сама цю проблему не згадувала, поки я не стала говорити і не спитала прямо, чому вона ігнорує та обходить увагою питання заподіяння шкоди здоров’ю людей, їхній психіці, завдання матеріальної шкоди та решту. Ні, для Мадієвської такої проблеми не існує.

 

До речі, для своєї “супер-мега-вбивчої” статті про мене та Микиту Софійського (а насправді купи лайна, в якому так і залишилися її руки), Мадієвська вибрала моє фото… зі сторінки у Фейсбуці, з допису кількарічної давнини, де я в гостях у подруги на дачі. У мене на сторінці взагалі було дуже багато світлин з природою, краєвидами та різними історичними цікавинками, але показати їх я більше не можу – сьогоді мій профіль остаточно видалили за скаргами сектантів. Знаєте, на що вони поскаржилися? Вони обралі рандомні фото, що я робила торік – один із соборів у Києві, та накидали скарг на те, що ці світлини нібито є порушенням їхнього права інтелектуальної власності. А що, так можна було? – спитаєте ви. Виходить, що так, і сектанти теж можуть опинитися в аналогічній ситуації. Але не забувайте, що цю скриньку Пандори відкрили не ми.

 

Мабуть, тут зайве буде казати, що “журналіст” Мадієвська в інших своїх дописах піарить псевдонаукове марення Олега Мальцева (про нього докладно тут), і що сектантським методам розправи над критиками вона вчилася у нього.

 

Краще, друзі, іншим разом я розповім вам дещо більш корисне та цікаве – наприклад, про Стивена Хассена. Я вас усіх люблю. Профіль у Фейсбуці мені не шкода, адже є в житті більш важливі речі. Ну а наша боротьба триває, і правда за нами. Я на зв’язку – будь ласка, звертайтеся поки на мейл: govory.red@gmail.com.