Планувалося, що ОККО, матиме у своєму складі одну учбову бригаду (Нова Прага) та 9 кордонних бригад: 1-у Волинську (Луцьк), 2-у Подільську (Кам’янець-Подільський), 3-тю Одеську (Одеса), 4-у Північну (Гомель), 5-у Чорноморську (Одеса), 6-у Хоперську (Валуйки), 7-у Донецьку (Луганськ), 8-у Азовську (Маріуполь) та 9-у Курську (Суми).

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, із середини серпня 1918 р., весь кордон Української Держави розподілявся на 8 районів, кожний з яких пильнувала окрема бригада. Для охорони морських кордонів замість 5-ї Чорноморської кордонної бригади було створено Штаб охорони узбережжя Чорного моря.

Впродовж 1919-1920-х рр. в умовах рухомих та нестійких кордонів, війн із більшовиками, білими та поляками Окремий корпус кордонної охорони фактично двічі припиняв своє існування. Останній командувач ОККО полковник О. Пилькевич очолив переформований корпус у вересні 1920 р. Однак, за неповних два місяці, з кінця вересня до кінця листопада, вдалося лише відродити центральний апарат, сформувати кадри однієї бригади і вислати на кордон перший невеликий підрозділ, які взяв під свою охорону 40-кілометрову ділянку західного кордону Української Народної Республіки з Польщею по р. Збруч.

Однак продовжити розпочату роботу не вдалося. Завадив катастрофічний розвиток подій на фронті. Більшовики наближалися до тимчасової столиці Української Народної Республіки. Штаб корпусу 14 листопада 1920 р. був змушений залишити Кам’янець-Подільський та евакуюватися на зайняту Польщею територію. 1 січня 1922 р. внаслідок своєї малої чисельності Окремий корпус кордонної охорони був переформований в окрему кадрову бригаду кордонної охорони, яка складалася з двох піших куренів та трьох окремих сотень: гарматної, кінної і технічної. У вересні 1922 р. замість бригади було створено кадрову комісію кордонної охорони. Остаточно історія ОККО завершується у квітні 1923 р., коли комісія була розпущена.