Відсутність у судовому засіданні перекладача з туркменської мови на українську призвела до того, що підсудний не розумів суд, а суд – підсудного. Зрештою, внаслідок цього було постановлено неправосудну ухвалу, якою підозрюваному було продовжено термін тримання під вартою.

 

---

 

Як розповів адвокат Олексій Святогор, ухвалою Солом’янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2019 року у справі 760/6018/19 (провадження № 1-кп/760/1621/19)  було продовжено термін тримання під вартою щодо його підзахисного – громадянина М. (а так само інших осіб, які сумісно з ним є підозрюваними/підсудним по цій же справі).

 

Питання про продовження терміну тримання під вартою відносно громадянина М. розглядалося у послідовних судових засіданнях 26 грудня 2019 року та 28 грудня 2019 року. Ухвала (вступна та резолютивна частина) була оголошена 28 грудня 2019 року.

 

Рідна мова підзахисного – туркменська

 

М., згідно з установленими досудовим слідством даними, є громадянином Республіки Туркменістан (туркменом за національним/етнічним походженням), і в силу вказаної обставини не володіє українською мовою (державною мовою в Україні, мовою судочинства). М. також не володіє і російською мовою, яка не є поширеною в Республіці Туркменістан (державна мова та рідна мова підзахисного – туркменська).

 

На підставах, передбачених ст. 29, 42, 68 КПК України суд (сторона обвинувачення, а за даних обставин вони фактично співпадають – суд завжди приймає сторону обвинувачення) був прямо зобов’язаний залучити до участі у справі перекладача з туркменської мови на українську.

 

Без перекладача підзахисний банально не розумів та не розуміє взагалі, про що йдеться, які до нього висуваються звинувачення, в чому їх суть. Відповідно, він позбавлений права і можливості апелювати та заперечувати щодо таких обвинувачень, висувати на свій захист будь-які доводи тощо. Фактично людина знаходиться в умовах сенсорної ізоляції та повністю позбавлена волі й розуміння змісту подій, які відбуваються. Відтак, відсутність перекладача є порушенням права на захист обвинуваченого.

 

Мотивація суду

 

Суд розглядав дане питання, однак ухвалив, що на переконання суду – М. володіє російською мовою і тому йому достатньо перекладача з української на російську мову, аби він розумів суд (мотивація суду вбачається з журналу судового засідання та аудіозапису судового процесу, який я прошу заслухати в апеляційному суді).

 

Водночас, зазначена позиція суду є дещо «зарозумілою» та «самозакоханою», сповненою хибного усвідомлення судом своєї «величі», якщо не висловлюватися грубіше: суд вважає, що М. цілком та достатньо розуміє суд та його позицію.

 

Однак, у зазначеному судовому процесі (і всіх інших процесах) «центральне значення» займає не суд (ми його всі поважаємо, схиляємось, демонструємо повагу та таке інше, але слід бути відвертими повністю) а підозрюваний (підсудний, обвинувачуваний).

 

Питання не в тому, що підозрюваний (підсудний, обвинувачуваний) має розуміти суд (від цього розуміння зовсім не залежить результат процесуального перебігу справи) а питання в тому, щоб суд зрозумів підсудного. Так, і ніяк інакше!

 

В будь якому разі, в суді вирішується доля підсудного (він є «центральною дієвою особою» процесу). Саме він займає активну позицію, первісну, від якої залежить суд (тільки не треба ображатися на нібито неповагу та надмірну відвертість, бо це так і є).

 

Суд має почути підсудного

 

Суд завжди є вторинним, похідним суб’єктом в цих відносинах, саме він має заслуховувати позицію обвинувачуваного з приводу подій, в яких він приймав та приймає участь. І саме суд має розуміти, про що пояснює підсудний (суд має почути підсудного), а не навпаки.

 

М., безумовно, в силу свого розвитку та освіти на побутовому рівні розуміє певні фрагменти та елементи висловлювань у залі судового засідання та своє становище і положення. Він знаходиться в ув’язненні та, можливо, піде на що завгодно, на будь-які визнання та забаганки, аби «не ображати» та «не засмучувати» суд, з побоювань «що буде ще гірше». Однак він не володіє всією глибиною знань як української, так і російської мови, словарним запасом, лексичними, синтаксичними та фонетичними конструкціями, співвідношенням мовних форм, традиціями спілкування, менталітетом, фразеологією тощо.

 

Кожна мова історично є відображенням певної культури, традицій, навичок і залежить від десятків факторів і чинників. До таких належать клімат, харчування, релігія, місцева філософія, освіта, рід занять, виховання, традиції, ментальність тощо. Безумовно, що всі ці ознаки істотно відрізняються на рівні жителів  та носіїв культури (і мови) Туркменістану та Російської Федерації (і, тим більше, вони історично, особливо в новітній час розмежовані за всіма напрямами взаємодії).

 

Туркмени не зобов’язані знати російську мову

 

Варто зазначити, що Турменістан навіть не має спільного кордону з Російською Федерацією (мову, яку, на переконання суду, туркмени з якогось дива «должны знать»). Відстань між державами – не одна тисяча кілометрів. Між цими країнами знаходиться Казахстан, що відомо кожній освіченій людині навіть без споглядання до мапи на рівні початкової школи.

 

Стверджувати «туркмены знають русский язык, и потому должны понять нас» (якого відверто припустився суд) є образливим, шовіністичним, принизливим. Вони (підсудний та його співобвинувачені) нікому нічого не «должны», в тому числі шляхом знання російської мови. А припущення про таке «знання» – недоречна фантазією, що походить від перегляду анекдотичних фільмів про будівельників-нелегалів російського проекту «Наша Раша», хибного усвідомлення своєї «цивілізаційності» та зверхнього відношення до людей.

 

Якраз суд, на противагу від підсудних, прямо «должен» (зобов’язаний) розглянути кримінальне провадження та почути і зрозуміти підсудного (інших учасників процесу).

 

Процесуальна вимога щодо забеззпечення участі перекладача

 

Тобто, вимога щодо наявності перекладача – це вимога процесуального закону не для підсудного, а для суду. Питання в тому, що суд не розуміє і не може зрозуміти підсудного, котрий природньо (в силу прав людини від народження) спілкується рідною, туркменською мовою.

 

Російською мовою М. спілкується на рівні «моя твоя не понимать». За таких умов донести в силу обмежених знань російської мови до російсько-українського перекладача, аби той надалі переклав висловлювання підсудного українською – це «зламаний телефон» на декількох послідовних рівнях (підсудний «ламаною» та нерідною російською мовою намагатиметься щось пояснити, перекладач з цих нерозбірливих та обмежених фрагментів намагатиметься щось перекласти, а суд робитиме вигляд «усьо понітно, усє так говорят, нас не обманєш». Це неправильно.

 

За таких підстав є недоречними розмови прокурора (схвально підтримані судом) про те, що «переводчиков на туркменский негде взять». Це не обходить сторону захисту (якщо так вже бути відвертими повністю). Тим більше, туркменська мова не якась там екзотична, малопоширена чи невідома. В Україні наявне Посольство Республіки Туркменістан, є купа бюро перекладів, перекладачів, іноземних студентів з Туркменістану тощо.

 

В судовому засіданні 26 грудня 2019 року був присутнім потерпілий Є., що вбачається з журналу судового засідання та з аудіозапису судового процесу. Потерпілий прямо зазначив, що під час досудового слідства був присутній (наявний) перекладач на туркменську мову, залучений слідчим (стороною обвинувачення), чим спростовується позиція та твердження «а його ніде взяти то візьмем когось схожого, яка підсудним різниця». Різниця є!

 

Потерпілий також не володіє ані українською, ані російською мовами

 

Більше того, з реакції потерпілого на запитання суду (і українською, і російською мовами) було очевидно, що він ще менше знає та розуміє російську та українську мови, ніж підсудний (підсудні). Це, знову ж таки, вбачається з аналізу аудіозапису, який здійснювався під час судового засідання.

 

Потерпілий довго не міг зрозуміти, що від нього хочуть «розумними та страшними» словами і словосполученнями, наявними в запитаннях суду і на запитання, приміром, «чи підтримуєте ви клопотання про продовження запобіжного заходу або ж підгримуєте клопотання про зміну запобіжного заходу» відповідав щось на кшталт «да, підтримую продовження запобіжного заходу та підтримую зміну запобіжного заходу»…

 

Потерпілий не розуміє суд, а суд не розуміє потерпілого

 

Очевидно, що в подальшому на рівні допиту хоча б потерпілого він нічим та ніяк не зможе пояснити свою позицію та докладно розповісти, що там насправді було. Тобто, в даному разі позиція суду «туркмены должны знать русский язык» по відношенню до потерпілого також є непевною в її подальшій реалізації. І потерпілий не розуміє суд, і суд не розуміє потерпілого (а я – так тим більше).

 

При цьому потерпілого аж ніяк не можна звинуватити у спробах перешкодити суду встановити істину, тобто, його поведінка є відвертою та щирою.

 

Слід звернути увагу також і на те, як поводилися залучені перекладачі під час попередніх судових засідань, які відбувалися 26 та 28 грудня 2019 року (особливо, останнього разу).

 

Залучена перекладач українсько-російської мови взагалі тривалий час не перекладала нічого. Підсудні знаходилися у «клітці», взагалі не розуміючи, що від них хочуть і про що йдеться. Приблизно в середині судового засідання головуючою суддею перекладачу було зроблено зауваження, аби та хоча б щось «говорила» (аби якось створити видимість законності та наповненості судового процесу).

 

Однак, коли перекладач почала перекладати, та у підсудних почали виникати уточнюючі запитання чи зауваження, судді зауважили, що підсудні будуть видалені із зали судового засідання, хоча очевидно, що підсудні просто намагалися з глибин своїх лінгвістичних навичок уточнити, про що йдеться. Після цих зауважень перекладач вже сиділа мовчки.

 

Перекладач мовчить – погано, почала говорити – ще гірше. Навіть я заплутався, що вже хоче суд, окрім того, аби «просто» продовжити термін тримання осіб під вартою та «зашугати» і принизити їх, користуючись їх залежним становищем.

 

Хто і за які кошти оплачував участь перекладача

 

Ухвала про продовження терміну тримання під вартою підсудних ухвалювалась за незаконного суб’єктного складу учасників.

 

26 грудня 2019 року стороною захисту було заявлено відвід перекладачеві та прокурору через пряме визнання прокурором обставин позасудового і позапроцесуального спілкування з перекладачем. А саме, прокурор визнала факт «тіньового» (за рахунок власних, особистих коштів) фінансування перекладача (оплати праці перекладача). Суд відмовився задовольняти відвід, оголосивши ухвалу з даного приводу, однак до цього часу ухвала в Єдиному державному реєстрі судових рішено відсутня.

 

Можна припустити (без повного тексту ухвали ми змушені припускати) що суд вважає за нормальне позапроцесуальне особисте фінансування прокурором (стороною обвинувачення) послуг перекладача. Однак, подібна ситуація безглузда та не витримує ніякої критики.

 

Якщо суд сприйняв за нормальне подібні позапроцесуальні стосунки, то очевидно, що за аналогією буде нормально, приміром, коли сторона захисту почне фінансувати потреби суду (всієї колегії або вибірково її окремих членів), секретаря судового засідання, експертів, свідків або ж і перекладачів з тим, аби схилити останніх до «правильного» – вигідного стороні захисту, перекладу показів і свідчень учасників, що в наших умовах (підсудні не володіють мовою, якою володіє перекладач) буде цілком реально.

 

Стороні захисту в даній справі слід знати, кого з учасників процесу або інших осіб можна довільно фінансувати без ризику бути затриманим та підданим кримінальному переслідуванню.  Ці знання будуть корисними для інших адвокатів і учасників процесів.

 

Якщо сторона обвинувачення може оплачувати послуги перекладача, то чим гірша сторона захисту?

 

Можливо, мені, приміром, буде значно простіше профінансувати когось зі складу судової колегії задля «правильного» рішення або секретаря судового засідання задля «правильного» (для мене) оформлення журналу судового засідання тощо (ми розберемось), аніж ходити по судам та заявляти всякі клопотання і висловлювати різні думки (до яких все одно всім байдуже)?

 

Якщо прокурор може вільно сплачувати гроші перекладачу, то чим сторона захисту гірша по відношенню до інших учасників процесу? Адже можна знайти легший і легальний (з точки зору суду) шлях фінансування потреб того, діяльність кого мені вигідна – і можна не перейматися.

 

Раніше це називалось хабарем та корупцією чи різним там незаконним збагаченням (і періодично поліція, прокуратура, СБУ чи ще якісь правоохоронці затримували на гарячому любителів «розрахунків готівкою»), а тут виявляється – «все нормально» і допустимо. Визнаю свою слабку правову освіту з даного приводу… Однак усе одно залишається відкритим питання про можливості «неофіційних платежів» та кола суб’єктів, кому я можу без ризиків сплачувати кошти за «послуги».

 

Я особисто не проти оплати послуг перекладача, проте маю висловити й застереження: в цій справі, де підзахисний – людина проста, незаможна. Грошей перекладачу, прокурору чи ще комусь він не дасть. Адвокат – тим більше наразі бідний.

 

Перекладач, послуги якого оплачує прокурор, буде особисто зацікавлений у такій «співпраці»

 

Перекладач, знаючи про неофіційне фінансування своїх потреб за рахунок прокурора (при цьому ще і податки не сплачуються, не здійснюється облік виплат до фондів соціального страхування, пенсійного фонду, єдиного соціального внеску тощо), – перебуваючи під впливом «псевдодружніх» стосунків, природньо, буде особисто зацікавлений у «співпраці», перекладаючи «як потрібно замовнику».

 

А з урахуванням того, що розібрати те, що казав чи хотів сказати підсудний (мій підзахисний), інші підсудні, потерпілий та свідки (всі вони туркмени з різним рівнем освіти та знань) – це можливо зробити перекладачу без особливих ризиків (а потім «нехай розбираються»).

 

Приміром, перекладач (а чому б і ні, коли йому «дружньо» платить по якимось своїм розцінкам прокурор, явно маючи інші домовленості) може «вільно перекласти» те, що підсудний навіть зізнається в убивстві Гонгадзе. При цьому перекладач нічим не ризикує – неточність перекладу можна завжди пояснити (виправдати) первісною неточністю та неповнотою (через вади мовного розуміння) показів і свідчень іноземних учасників.

 

Незрозумілою є поведінка прокурора. Так, вочевидь існує якась глибока особиста заінтересованість в тому, аби за будь-яку ціну (в тому числі через систематичну та постійну сплату особистих коштів перекладачам) запроторити за грати нещасних іноземців з Туркменістану. До речі, ці туркмени за своїм характером взагалі є дуже мирними, дружніми та безпечними особами, котрі не становлять ані суспільної небезпеки, ані шкідливості.

 

Коли перекладач відсутній, судове засідання слід перенести

 

Якщо перекладача немає, судове засідання слід відкласти (перенести, оголосити перерву) та шукати належного перекладача в офіційний легальний спосіб, а не «замазувати дірки» у звинуваченні різного роду сумнівними «підставами», шукаючи когось «типу схожого» та опускаючись до гефештів.

 

Суд, нормально відносячись до всіх цих витівок та виправдовуючи їх і «підігручи» їм стає на сторону обвинувачення. Потім чогось усі дивуються: як це так, до суду відсутня довіра, навіть закон прийняли про відновлення довіри до судової влади, «нам огорчітєльно»…

 

Звісно, що «огорчітєльно», і адвокат Олексій Святогор змушений відверто пояснювати, що відбувається (роблячи це задля виправлення судочинства та хоча б його притомного вигляду). Коли якась ситуація не виходить, то не треба «впіхувати невпіхуємоє» та займатися крутійством і «нагинанням» підсудних «йеслі ми сказалі, што знаітє руський язік, то будіті знать».

 

Зрештою, дане судове засідання, що проходило з грубим порушенням прав та інтересів усіх учасників процесу, завершилося тим, що було обрано запобіжний захід, який є недоречним, незаконним і несправедливим. Тому адвокатом в інтересах його підзахисного було подано апеляційну скаргу.

 

 

Так, зважаючи на вимоги ст.ст. 29, 42, 68, 379, 392, 393, 395, 396, 407 КПК України та Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 р. у справі № 3-208/2018(2402/18) в апеляційній заяві адвокат просить суд скасувати ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2019 року у справі 760/6018/19 (провадження № 1-кп/760/1621/19) про продовження терміну тримання під вартою М. та звільнити останнього з-під варти.

 

Судове засідання, що повинно було відбутися 16 березня 2020 р. в Апеляційному суді м. Києва, було перенесено на 25 березня 2020 р., тому про подальший розвиток подій ми розкажемо у наступних публікаціях.