Криниця Потьомкіна – одне з давніх джерел у скелях під схилом пагорба лівого берега річки Південний Буг.
Криниця Потьомкіна на історичних мапах місцевості
Проглядаючи Статистичний збірник – список населених пунктів Херсонської губернії від 1859 року, в опису місцевості м. Вознесенськ ми знайшли вказівку на криницю князя Потьомкіна на півдорозі між містом Вознесенськом і селом Раковим. Це повідомлення зацікавило нас тим, що у ньому йшлося про дорогу на Сокільську переправу через річку Мертвовод – давній історичний, важливий торгівельний і чумацький шлях.
Писемні вказівки про кожну криницю чи джерело на цій дорозі, які функціонували за доби Війська Запорозького, принаймні до кінця його існування і до початку заселення краю варті уваги і потребують проведення подальших досліджень.
На історичних мапах місцевості від 1861-го, 1920-го і 1935-го років, позначена криниця Потьомкіна.
Вона розташована під схилом пагорба лівого берега річки Південний Буг, біля дороги, що пролягає попід цим пагорбом на сучасній південній околиці м. Вознесенськ, району Болгарки.
На іншій мапі, що датовано 1775 роком, видно концентрацію таборів рибалок і хуторів зимівників.
Від часів Потьомкіна минуло 230 років, і тому нам стало цікаво знайти це місце й побачити криницю чи те, що від неї залишилося.
Топографічні мапи виявилися доволі точними, тому наші пошуки швидко привели нас до цього місця.
Що таке фонтали та як три століття тому облаштовували джерела у скелях
Криниця Потьомкіна, як виявилося, це не криниця, а джерело, яких на Бузі доволі багато.
Від Мигії до Білоусівки такі джерела називають фонталами.
Фонтали – це джерела, які течуть зі скель і пагорбів високого берега річки Південний Буг.
Для зручності користування джерело облаштовувалося таким способом: наші пращури спочатку викопували або вибивали у скелі заглиблення. Це заглиблення обкладали кам’яною мурівлею з граніту або вапняку у формі кола чи напівкола (залежно від того, в якій місцевості розташоване джерело). Завдяки такій конструкції вода набирається у штучний резервуар (нехай це і буде мати умовну назву – криниця), і витікає звідти.
Пастухи, чумаки та інші мандрівники користувалися такими фонталами (джерелами), щоб втамувати спрагу.
Це джерело текло з під пагорба задовго до того, як на берегах Бугу з’явився Потьомкін, і навіть задовго до його появи на світ.
Це джерело весело бринить і зараз, і навіть сьогодні всі бажаючі можуть напитися з нього води. Скоріш за все, джерелом користувалися мандрівники далеких часів. Хтось доглядав за ним – можливо, про джерело дбали пастухи запорозьких зимівників, які були розкидані по сусідніх балках.
Навіть можливо, що не без участі Потьомкіна це джерело окультурили, змурувавши навколо нього мурівок і давши джерелу його ім’я.
Користувалися тим джерелом до Потьомкіна і ще довго після нього.
Від старих каменів підмурівка майже нічого не залишилося – так, усього декілька вапнякових брил. Років 40 – 50 тому (а може й більше) їх замінили на бетонне кільце, яке, своєю чергою, теж стало розсипатися.
Ось і все, що залишилося від місцевої та вже добре забутої легенди про криницю Потьомкіна.
А джерельце, не відаючи того, весело бринить, направляючись до річки Південний Буг.
Василь Селявін,
Історико-туристичний клуб «Сагайдак»