У місті, де «немає» війни: влада Ужгорода обмежила пільги для ветеранів

З 01 липня 2026 року в Ужгороді набрало чинності рішення виконавчого комітету міської ради від 01.11.2024 № 586, яке кардинально змінює правила надання пільгового проїзду в міському громадському транспорті. Відтепер безкоштовний проїзд отримають лише власники муніципальної картки ужгородця, а саму картку видаватимуть виключно особам, зареєстрованим в Ужгороді.

---

Рішення, опубліковане на офіційному сайті міської ради, стосується переліку пільгових категорій та блокує реалізацію загальноукраїнського законодавства про соціальний захист ветеранів війни на території Ужгородської громади.

Що змінило рішення № 586

Документ вносить зміни до порядку видачі та використання персоналізованої транспортної картки (муніципальної картки ужгородця). Зокрема, у пункті 2.2.2 визначено: картка видається лише громадянам України, які зареєстровані в Ужгороді.

Рішення посилається на місцеві нормативно-правові акти та попередні рішення виконкому (від 12.09.2018 № 271, 14.11.2018 № 327 тощо), однак ігнорує пріоритет загальнодержавного законодавства.

Відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій, крім інших пільг, мають право на безоплатний проїзд у громадському транспорті на всій території України (п. 7 ст. 12).

Особливо цинічним рішення виглядає на тлі того, що тисячі ветеранів воювали не за окремий район чи місто, а за всю Україну. Вони ризикували життям на фронтах від Луганська і Донецька до Херсонщини та Запоріжжя. Багато хто отримали поранення, втратили здоров’я, дістали каліцтва. Ті, хто через російську агресію втратили житло, не мають куди повертатися.

Тут варто пояснити для розуміння, як це реалізовано на практиці: в Ужгороді в усіх видах громадського транспорту, в тому числі в кожній маршрутці (навіть невеличкій), встановлено валідатори – такі само, як у київських тролейбусах. А валідатор тепер приймає лише муніципальну картку ужгородця чи банківську. Інших варіантів немає.

Тепер люди, які мають законне право на пільги незалежно від місця реєстрації та проживання, опинилися в ситуації, коли на території одного західноукраїнського міста для них проїзд знову стає платним. Адже отримати муніципальну картку ужгородця не зможуть ті захисники України, які зареєстровані за іншими адресами.

Один прецедент у всій країні?

На сьогодні Ужгород є одним містом в Україні, де місцева влада настільки відверто обмежує дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В інших громадах, попри нестачу бюджетних коштів, намагаються знаходити компроміси – субвенції чи додаткове фінансування. А тут вдалися до свавільного підходу: «не зареєстрований – плати».

Подібна риторика та дії вже викликали асоціації з попередніми скандалами навколо видачі угорських паспортів окремим посадовцям і мешканцям Закарпаття, коли місцеві еліти демонстрували більшу лояльність до зовнішніх центрів впливу, ніж до Києва. Тепер ми спостерігаємо спробу створити «окрему правову реальність» у сфері соціального захисту.

Рішення вже викликало обурення серед ветеранських і волонтерських організацій. Багато хто вбачає у ньому не стільки економію бюджетних коштів, скільки демонстрацію певної політичної позиції місцевої влади.

Якщо рішення залишиться в силі, це створить небезпечний прецедент: інші громади можуть почати «локалізувати» державні гарантії, посилаючись на «тяжке фінансове становище». Це руйнує принцип єдності країни, за яку, власне, і воювали ветерани.

Місцева влада поки що не надала розгорнутих коментарів щодо того, як рішення співвідноситься з Законом про статус ветеранів. Однак у тексті рішення прямих посилань на пріоритет загальнодержавного законодавства немає.

Подібна практика існує і в Києві. Ми давно звертали увагу, що картка киянина теж є одним з проявів локального сепаратизму. Формально ветерани та інші пільговики можуть використовувати посвідчення, але на практиці система автоматизованого обліку проїзду максимально орієнтована саме на картку киянина, яка видається лише особам із реєстрацією в Києві або тим, хто працює у столиці. Тим самим столична влада намагається обмежити витрати бюджету лише «своїми» мешканцями.

Будь-які локальні «картки містянина» у різних регіонах поступово розмивають єдиний правовий простір України, коли замість того, щоб виконувати Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», органи місцевого самоврядування створюють власні «міні-держави» з власними правилами.

Ветерани вже заплатили найвищу ціну за наше майбутнє

Ветеран захищав не конкретне місто з його бюджетом, а всю країну. І ситуація в Ужгороді сигналізує про наявність системної проблеми: місцеві еліти по всій країні все частіше ставлять власні інтереси та «оптимізацію» бюджетів вище за інтереси людей, особливо тих, хто захищав Україну.

Для прикладу, знову Київ. Ще у 2023–2025 роках міський голова Віталій Кличко неодноразово публічно обіцяв, що до завершення війни та воєнного стану вартість проїзду в муніципальному транспорті підвищуватися не буде. Цю обіцянку повторювали багато разів. Однак попри проведені обговорення і громадські слухання, на яких більшість учасників висловилися проти підвищення, попри численні петиції та протести, з 15 липня 2026 року тарифи в київському метро та комунальному транспорті злетіли майже в 4 рази – з 8 гривень до 30 гривень за одну поїздку.

Таке рішення виглядає особливо цинічним на тлі того, що саме в цей час влада обмежує пільги для ветеранів та інших категорій через «картки містянина». Гроші з кишені звичайних людей і пільговиків витягують, а обіцянки, дані в умовах війни, легко забуваються. Коли чиновники намагаються на чомусь заощадити, вони обмежують права ветеранів і пенсіонерів, коли треба наповнювати бюджет – різко підвищують тарифи, ігноруючи думку громади. Зрештою страждають звичайні громадяни, особливо ті, хто найбільше заслуговують на підтримку – захисники України, які заплатили найвищу ціну за наше спільне право жити в вільній Україні.

Ситуація на місці: як Ужгород реагує на рішення

З’ясувати думку безпосередньо від ужгородських ветеранів виявилося непросто. У місті практично відсутні активні ветеранські простори чи організації, де можна було б отримати коментарі. Окремі особи, яких вдалося зустріти (зокрема, ті, хто проводив збір коштів на БПЛА), були вкрай неохочі до розмови.

Водії громадського транспорту про рішення виконкому знають, проте ставляться до нього байдуже. Більшість каже, що поки возитимуть пільговиків «по-старому», адже таких пасажирів небагато. Глибоко вникати в юридичні нюанси чи висловлювати публічну позицію водії не готові.

Ужгород разюче відрізняється від більшості українських міст атмосферою мирного життя. Тут практично не відчувається війна: немає тривог, прильотів, комендантської години. Макдональдс працює до опівночі, а туризм залишається головним пріоритетом місцевої економіки. Готелі беруть по 8 тисяч гривень за ніч, а головними темами розмов на вулицях залишаються подорожі, бізнес і європейські тренди.

Яскравий показник – нещодавня новина на офіційному сайті міста: місцева влада урочисто забезпечила житлом трьох учасників бойових дій. Загалом за весь час повномасштабної війни таких випадків в Ужгороді одинадцять.

Експозиція, присвячена війні, у краєзнавчому музеї розташована на задвірках комплексу.

По телевізору не транслюють інформаційний марафон – переважно фільми. Тема війни тут відчутно далека і сприймається як щось далеке, чужорідне.

При цьому важливо підкреслити: критика стосується позиції місцевої влади та особливостей громадських настроїв, а не жителів Закарпаття загалом. Регіон має свою специфіку, економіку та історію, проте саме це робить рішення виконкому особливо болісним. Воно підкреслює прірву між реальністю фронту і тиловим спокійним життям у місті, яке ветерани захищали нарівні з усіма українцями.