Бабин яр: спільна могила багатьох народів

Урочище Бабин яр, яке простягається між вулицями Олени Теліги та Ольжича в Шевченківському районі, під час тимчасової окупації Києва в роки Другої світової війни було місцем страти гітлерівцями військовополонених і мирного населення. Всього в Бабиному яру в 1941–1943 роках було вбито понад сто тисяч людей – мешканців міста Києва та інших жертв нацистського терору.

---

Бабин яр до окупації та під час розстрілів

«…Це був величезний, можна навіть сказати величний яр – глибокий і широкий, як гірська ущелина. На одному краю його крикнеш – на іншому ледве почують. Він знаходився між трьома київськими районами: Лук’янівкою, Куренівкою та Сирцем, оточений кладовищами, гаями й городами», – про довоєнний вигляд урочища і про те, яким воно стало в роки окупації писав у своєму однойменному творі «Бабин яр» очевидець тих подій, український письменник Анатолій Кузнецов.

Згодом, уже під час нацистської окупації Києва, урочище Бабин яр німецькі окупаційні сили та їхні пособники обгородили, замінували та перетворили на закриту зону масових убивств. Тут вони страчували військовополонених і мирних жителів, яких привозили сюди або зганяли до урочища під приводом «переселення», «реєстрації» чи інших обманних наказів окупаційної влади. Так Бабин яр із природного київського урочища став місцем системного нацистського терору.

Розстріли в Бабиному Яру почалися наприкінці вересня 1941 року. Київським євреям наказали з’явитися до урочища з документами і теплими речами, а далі людей змушували роздягатися, групами заводили до яру та розстрілювали.

«Щоб минуле не повторилося, май сміливість поглянути йому у вічі», – такі слова викарбувані поруч зі скульптурою хлопчика, який читає німецький наказ про знищення єврейського населення Києва.

Протягом двох наступних днів, 29–30 вересня, нацисти та їхні пособники вбили 33 771 людину. Надалі це місце ще близько двох років лишалося зоною масових убивств. Крім євреїв, тут розстрілювали ромів, військовополонених, українських цивільних та інших жертв окупаційного терору.

Голокост у Бабиному Яру

Окремою трагедією стало винищення мирних єврейських і ромських родин. Відтоді Бабин яр залишається одним із найстрашніших символів Голокосту за місцем розстрілу, а для ромів – ще й символом майже забутої сторінки геноциду, яку десятиліттями намагалися не називати своїм іменем.

Однією з найвідоміших свідкинь трагедії була Діна Пронічева – єврейська акторка та одна з небагатьох уцілілих після розстрілів у Бабиному Яру. Після війни вона дала свідчення про побачене.

Пам’ять про ромських жертв у Бабиному Яру нині втілює пам’ятник «Ромська кибитка» – скульптура у формі воза, яку відкрили в Києві 23 вересня 2016 року до роковин розстрілів ромів.

Монумент виконано з корабельної сталі в натуральну величину. Він став одним із важливих знаків того, що Бабин яр є спільною могилою багатьох спільнот, знищених нацистами.

Куренівська катастрофа – другий удар по Бабиному Яру

Рельєф цього місця істотно змінився після подій 1961 року, що дістали назву Куренівської катастрофи, коли потужна лавина з рідкої пульпи, якою наповнювали відроги Бабиного Яру, прорвала дамбу і затопила Куренівку. Того ранку 13 березня селевий потік перекрив проїжджу частину, і ситуація швидко вийшла з-під контролю.

Офіційно тоді повідомляли про 145 загиблих, однак дослідники називають значно більші цифри – приблизно 1,5 тисячі осіб. Совєцька влада до останнього дня свого існування приховувала та применшувала масштаби трагедії: інформацію цензурували, а матеріали про події з’являлися лише в уривчастому і контрольованому вигляді.

Багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи в документах і в написах на могилах різні дати і причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи.

Згодом по заповненій частині яру було прокладено дорогу із Сирця на Куренівку (частина нинішньої вулиці Олени Теліги), облаштовано меморіальний парк.

Монумент у меморіальному парку

На фото нижче – пам’ятник «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному яру». Його відкрили 2 липня 1976 року.

Композиція справляє тяжке враження: темна бронзова група людських фігур ніби виривається з кам’яної твердині, а масивний рожево-сірий п’єдестал підсилює відчуття тиску, болю і незавершеного падіння. Загальна висота пам’ятника з боку вулиці Дорогожицької становить 9 м, з боку вулиці Юрія Іллєнка – 14 м.

Водночас цей монумент виразно показує, як за доби совєцького тоталітарного режиму намагалися говорити про Бабин Яр без називання речей своїми іменами. У первинній назві не було нічого про євреїв, ромів чи інші групи жертв: пам’ятник подавав трагедію як безлике вбивство «радянських громадян». Лише в 1991 році біля його основи додали плити з написами українською, російською та ідиш.

Тому сьогодні пам’ятник у центрі парку поєднує в собі подвійний символізм: з одного боку, він у художній формі втілює знак скорботи за вбитими, з іншого – має слугувати нагадуванням про те, як довго пам’ять про Бабин Яр була спотворена, заглушена та підмінена зручнішою для влади версією.

Сьогодні Бабин яр сприймається не лише як історичне урочище, а як парк-меморіал, де звичайний простір для прогулянок існує поруч із місцями пам’яті. За офіційним описом, у Бабиному Яру та навколо нього встановлено понад два десятки пам’ятників, а сама територія поєднує ландшафт урочища, меморіальні знаки та сліди пізніших трагічних подій, зокрема Куренівської катастрофи.

Тому ця місцина має особливо глибоке звучання: з одного погляду, тут тихо і затишно, з іншого – це простір, де кожна алея нагадує, що під ногами не просто земля, а шар історичної пам’яті.

Пам’ятник дітям і НІМЗ «Бабин Яр» сьогодні

Окремим болючим знаком пам’яті в Бабиному Яру став пам’ятник дітям, убитим тут під час нацистських розстрілів. Нацистський терор не знав межі ні віку, ні жалю. Дитинство, яке мало бути щасливим і безтурботним, застигло в кам’яних образах поламаних іграшок як німий докір і свідчення того, що Бабин яр був місцем знищення не лише дорослих, але і тих, чиє життя лише розпочиналося.

Свого часу комітетом «Бабин яр» було розроблено і схвалено концепцію створення державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Згодом ця ідея дістала свого втілення в життя, і постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 308 було утворено Державний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», який нині діє як Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

У 2022 та 2023 роках територія меморіалу Бабиного Яру зазнала значних пошкоджень унаслідок російських обстрілів. Під час ракетних атак загинули люди, які перебували неподалік. Сучасні трагічні події вкотре нагадали, наскільки вразливими є пам’ять, культура і свобода, коли проти них спрямовано насильство тоталітарного типу.

Сьогодні на території заповідника працює Виставковий центр «Жива пам’ять» на вулиці Юрія Іллєнка, 46А. Він відкритий щоденно з 10:00 до 17:00, вхід вільний. Тут відбуваються виставки, дискусії та освітні проєкти, присвячені осмисленню історії та її значення для сучасності.

11 грудня 2024 року Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» було надано статус посиленого захисту відповідно до Гаазької конвенції 1954 року та Другого протоколу 1999 року. Це рішення було ухвалене на 19-му засіданні Комітету із захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

Курган пам’яті: незавершений задум

На огородженій ділянці нині видно лише підготовчі металеві конструкції, але інформаційний щит уже позначає майбутній «Курган пам’яті» як експозиційну модель для першого музейного простору в Бабиному Яру.

За оприлюдненими планами, цей об’єкт мав відтворювати історію трагедії за допомогою 3D-моделювання. Його презентували як перший музейний простір на цій території, а в урядовому плані заходів до 80-х роковин окремо передбачалося встановлення експозиційної моделі «Курган пам’яті» у заповіднику. Проєкт також описували як споруду, форма якої має нагадувати традиційний український курган, із розсувним дахом над експозиційним простором.

Наразі через очевидні та спільні для всіх проблеми, спричинені тривалою російською агресією, спорудження Кургану пам’яті сповільнилося. Однак така зупинка має тимчасовий характер і не означає відмову від задуму.

У роки нинішнього воєнного лихоліття та у майбутньому Бабин Яр має залишатися простором пам’яті, відповідальності, правди. Та особливо важливо пам’ятати про неприпустимість антисемітизму, ксенофобії – зокрема щодо ромів – та українофобії. Саме з ненависті розпочинаються злочини проти людства, що наочно показує сучасна московія з її терором.

Перебуваючи тут, слід поважати спокій тих євреїв, ромів, українців, десятків тисяч дорослих і дітей інших національностей, для кого Бабин яр став місцем останнього спочинку. Тому варто стишитися, та хвилиною роздумів ушанувати всіх загиблих.